2015-й рік багатий на музичні ювілейні дати. Іван Карабиць – 70 років від дня народження, Борис Лятошинський – 120 років від дня народження. Максим Березовський – 270, Валентин Бібік – 75, Леонід Грабовський – 80, Адам Солтис – 125, Денис Січинський –150… Багато серед згаданих осіб пов’язані з Галичиною. Про це, як у нас планують відзначати круглі дати цьогорічних ювілярів, доктора музикознавства Стефанію Павлишин запитала Софія Іванова.
– Взагалі ювілеї – це необхідність. Хотілося б, щоби ми тих композиторів, і дуже відомих, і менш, згадували й поза ювілеями. Але все-таки ювілей – то привід, аби обов’язково їх згадати. В Україні багато ювілярів, але ми обмежимося суто нашими львів’янами. Їх також немало. Цього року один – це наш галичанин, а решта – то вже діаспора.
Найважливіша фігура серед цьогорічних ювілярів – Денис Січинський, маємо в цьому році його 150-річчя, 2 жовтня. Я Дениса Січинського називаю «нездійсненим генієм». Якщо би він мав відповідну освіту, то, напевно, взагалі був би найвизначнішим українським композитором. Але так вийшло, що його освіта була випадковою, і своєю позицією дуже своєрідного композитора він завдячує тільки своїм величезним здібностям. А геній полягає в тому, що він дає нам щось нове. Те, чого не було раніше, або у іншому ракурсі показує старе. Січинський був надзвичайним мелодистом! Трудно з чимось порівняти його такі чудові солоспіви, а також хори! Тут очевидно присутня традиція українського романсу. Солоспіви, думки, а також міської пісні – він це робив дійсно геніально. Йдеться не тільки про мелодію, але йдеться також і про гармонізацію. Ми зараз якось не любимо говорити про те, що мелодія важлива, але я завжди цитую Шенберга, який сказав, що «я заздрю Чайковському і хотів би, щоби так, як його мелодії, і мої мелодії насвистували». Що було неможливо у випадку Шенберга – (сміється). (Арнольд Ше́нберґ – австрійський композитор, найбільший представник музичног експресіонізму, засновник Нововіденської композиторської школи, автор таких технік, як додекафонія і серійна техніка, – прим. С.І.).
Натомість дійсно у Січинського є не тільки краса мелодії, але є й своєрідність. Ті мелодії якісь такі гнучкі. Мають незвичайні ходи, а рівночасно втілюють квінтесенцію української музики. Навіть я б сказала, української душі. Він був песимістом. Мав дуже важке життя. Народився у 1865-му році. Помер у 1909-му, навіть не дожив до 44-х років. Що виділити з його творчості? Очевидно, ми би дуже хотіли, аби ці ювілейні концерти охопили найважливіші позиції його творчості. Очевидно, будемо мати хоровий концерт. Його готує із своїм Галицьким камерним хором Василь Яциняк. Буде Служба Божа, яка, властиво, ніколи не виконувалась, але я звернула увагу керівника хору на те, що ми мусимо все-таки мати найважливіші хорові твори Січинського, хоч би три невеликі мініатюри: «Даремне пісне», «Пісне моя» на слова Франка і «Непереглядною юрбою». Вони були написані для чоловічого хору, бо тоді переважно були чоловічі хори. Але є і змішані хори, акапельні.
А у другому відділі повинні бути солоспіви. Серед них обов’язково мусить бути «Як почуєш вночі» на вірші Франка, і текст польського поета М. Гавалевича, який називають «Бабине літо» («Гей, летить павутиння»). Його так чудово співала Крушельницька, закінчуючи ним кожний свій сольний концерт. І потрібно нам поставити ще раз оперу «Роксоляна». Вона була виконана до 125-річчя Січинського оперною студією на сцені опери. Але ми маємо тепер оркестровку і редакцію композитора М. Кузана з Франції, який зробив це на замовлення Торонто. І ми через Станіславів, де помер Січинський, отримали з Торонто партитуру і клавір. Там ця опера виконувалась у концертному виконанні, це дуже добре виконання, з прекрасними солістами. Тільки у партитурі бракує закінчення. Тут ми вже шукаємо такий варіант, щоби хтось то завершив, і де то могло бути виконане. Ще не знаємо, але мусимо то довести до кінця.
– Січинський був ще й також талановитим організатором та музично-громадським діячем. Адже у Івано-Франківську, колишньому Станіславі, він заснував першу музичну школу.
– Так. Приватну. Мало того, створив там видавництво. Правда, в нас вже тоді були музичні видавництва. А ще він провадив хори у навколишніх селах. Цікаво, що дотепер у деяких селах існують хори, які він закладав. Ця традиція збереглася дотепер. Ми ще хочемо публікувати про нього матеріали. Нажаль, наш журнал «Музика»…. Дивовижно, держава не розуміє, що такі журнали треба підтримувати. Взяти Польщу, там є кілька таких музичних журналів, а ми не маємо вже ні одного. Четвертий номер якраз мав бути присвячений Січинському. Мені вдалося зібрати вісім – дев’ять статей, і зі Станіслава, і зі Львова. Також унікальний фотографічний матеріал. І навіть з його рідного села Клюменець. Прошу собі уявити, у селі мешкає 300 людей, а там є його музей та пам’ятник. Ми б дуже хотіли зробити цей журнал, передати його потім до того музею. Але мусимо перейти на журнал, який видається тут у Львові. Може, вдасться нам це зробити.
– Коли ми говоримо про пам’ятні дати, пов’язані з 2015-им роком, не можемо оминути постать Михайла Вербицького.
– Так, вона є дуже важливою. Головні святкування 200-річчя від дня його народження вже пройшли. (М.Вербицький народився 4 березня 1815 року – прим С.І.). Я вважаю, що все, що можливо: щодо публікацій, концертів, і в нас, і в Польщі – все було організовано дуже добре. Але я хочу перейти до композиторів діаспори. Це те, чим я особисто найбільше займалась. Січинський – то була така моя перша велика тема. («Творчість Д.Січинського» – тема кандидатської дисертації С. Павлишин, яку вона захистила у 1955 році у Києві, – прим. С.І.). Там є дві важливі постаті, чиї дати припадають на осінь. 29 вересня 1925 року народився Мар’ян Кузан.
– Кузан народився на Львівщині, але фактично все своє життя прожив у Франції. Його сім’я виїхала, коли йому було два роки. Вчився гри на скрипці у Олів’є Месіана. Закінчив Паризьку консерваторію по класу композиції в Жоржа Дандельйо (учня Моріса Равеля та Габріеля Форе).
– У Франції Кузан вважається французьким композитором, але він дуже хотів бути українським композитором.
Це єдиний наш композитор, якого визнає інша держава. Вважає його своїм. Його позиція там дуже висока. На замовлення французького уряду він писав дуже різні твори. Писав опери, твори на різні склади інструментів. Ми може тепер приготуємо його Симфонію для духових інструментів. Беруться за це, а також готують цікавий твір для дев’яти тромбонів. Твори Кузана не є легкими для виконання. Але це важливо тому власне, що він так хотів бути українським композитором і завжди казав: «Я не француз, я є бойко!».
Другий композитор – це Ігор Соневицький. Його ювілей припадає на кінець року. Він був видатний діяч, стояв певний час на чолі українського музичного життя Америки. Виконував багато функцій. Був і диригентом, і піаністом, і музикознавцем дуже добрим. Наприклад, написав першу книжку про Веделя. В нього дуже добрі вокальні твори: його Служба Божа, хори. Будемо намагатися і його річницю відзначити. Тим більше, що на концерт і Кузана, і Соневицького мають приїхати представники їх родин. Наталя Соневицька – вдова і донька Мар’яна Кузана. Вона народжена у Франції, ніколи не була в Україні, але має бажання приїхати. Тому маємо надію, що при всіх труднощах ми все-таки ці концерти зробимо.
– На початку наступного року маємо ще один ювілей. У січні виповниться 90 років Анджею Нікодемовичу. Львів’янину, професору Львівської консерваторії, якого свого часу за релігійні переконання просто викинули з роботи і він був змушений виїхати до Польщі.
– У Любліні Нікодемович був професором Католицького Університету. Зараз є почесним громадянином цього міста. Але він і надалі дуже пов’язаний зі Львовом. Тут багато його учнів, зокрема – композитор Юрій Ланюк. А також багато людей, які його надзвичайно поважають: його ерудицію, музикальність, його творчий доробок. Директор філармонії Володимир Сивохіп при кожній нагоді намагається ставити його твори, зокрема на Контрастах. Очевидно, що відзначать цю дату і тепер.
І останній ювілей. Це також діаспора, але це вже не композитор, а співак. Знаменитий тенор Клим Чічка-Андрієнко. Приватно – то брат мого діда. Існують рецензії, що він був навіть кращим від Карузо. Навіть так. Щоби у це повірити, треба слухати записи. Він був звичайним вчителем, студіював у Віденському Університеті. У 20-х роках співав у Львівській Опері під псевдонімом Квятковський. Записи 1926-го року відрізняються від записів 36-го року. (Очевидно, що 1936-го вже кращі.) Потім він виїхав закордон. Хотів у Італії студіювати, тому що співаки студіюють до кінця життя (сміється). Більшу частину життя прожив у Німеччині, там і помер. Був відомий у Німеччині. Маємо рецензії критиків з Італії, Франції, Англії, де вони пишуть про його концерти у Берлінській філармонії. То були акредитовані журналісти, які писали про кожний концерт. Так було колись. На жаль, зараз рівень культури в нас (скажу делікатно) змінився. Тож там такі є слова – «золото в горлі», «вищий, ніж Карузо», «непорівнянний», пишуть про те, що він має не тільки майстерність, але й легкість співу.
У тих його записах найкраще – це неаполітанські пісні. Це так приємно слухати! Є там також деякі оперні арії. Коли він вже мав понад 70 років, його ще раз записали. І мене завжди зворушує, як він під фортепіано співає арію Каварадоссі (з опери «Тоска» Дж. Пуччіні – прим С.І.) Я не можу ні з чим це порівняти! Там такий трагізм у цій арії, неймовірний просто! Пережите все життя. Ну що ж, відновлюємо пам’ять про нього, як можемо. Але матеріалів мало. Коли ми якось робили про нього телепередачу, то виявилось, що маємо лише вісім фотографій… Його дата – 19 липня, він народився у 1885 році, і цього року якраз виповнилося 130 років від дня народження. Наразі ми відклали святкування цієї дати до вересня, бо ж літо, всі відпочивають. Плануємо провести вечір-зустріч у музеї ім. С.Крушельницької і зробити показ тієї телепередачі, вона триває півгодини.
– 2015-ий рік є також ювілейним і для Вас. Зокрема, це 60-річчя наукової діяльності. Нещодавно з цієї нагоди вийшов покажчик Вашого потужного наукового доробку під назвою: «Стефанія Павлишин у своїх працях та висловах сучасників».
– Коли мене питають, як я ставлюся до своїх ювілеїв, то завжди люблю повторювати слова Гната Хоткевича. Коли його спитали, що він любить святкувати – уродини чи іменини, то він відповів: «Одні і другі, але тільки не свої».
Довідка
Стефанія Павлишин. Особа абсолютно неординарна. Видатний український музикознавець. Доктор мистецтвознавства. Професор Львівської консерваторії. Зараз – на творчій роботі. Член правління Національної Спілки композиторів України, дійсний член Наукового Товариства Шевченка. Людина надзвичайно талановита і водночас так само надзвичайно працьовита. Вона – дуже докладний дослідник і прекрасний лектор. Володіє величезною кількістю мов. Прогресивний вчений. Її науковий доробок – це понад 20 монографій та сотні статей. Мудрий педагог, яка випустила у світ чималу кількість професійних музикознавців. Людина дуже чесна і правдомовна. Глибоко патріотична. Завжди у перших рядах музично-громадського життя України. Добре знана і за кордоном.
30.07.2015