Справу товариства имени Шевченка, котрій п. М. Драгоманов посвячує другій лист, ми розібрали в дотичнім уступі оцїнки Споминів так докладно, що нинї годї що-небудь додавати.
Ми знамо наперед, що п. Драгоманов не узнасть всїх наших арґументів і в евентуальній відповіди знов зачне від того: "що зробило товариство, особливо ж в перших роках свого истнованя?" і гей же бити товариство! На те ми знов повторимо, що товариство і не могло нїчого більше робити, як робило, бо за 6.000 рублїв годї було поставити друкарню і треба було ще додавати і допозичати. При такім стані дїла годї було чинити наклади на видавництва. Справа повинна була рішатись прінціпіяльно з самого першу, як тілько прийшли гроші, тих 6000 pyблїв від ґрафинї Милорадовички: чи за ті гроші закладати друкарню, чи дати их на проценти, і процентів тих уживати на якусь цїль? Коли-ж постановлено заложити друкарню — a нам звістно, що се була воля і ґр. Милорадовички, — то вже треба було і числити ся зі всїми консеквенціями, які мусїли виходити з заложеня друкарнї. Правда, можна було різіковними накладами друкарню загирити, але амбіцією кружка Сушкевичевого, а особливо самого Сушкевича було — удержати друкарню і з часом довести єї до обезпеченого биту, щоби могла причиняти ся і як найбільше до зросту літератури нашої. Коли-б друкарня була загирилась, тогдї вже як-раз була би й рація говорити про "недбалість і безцеремонність з громадским грошем," а поки-що, сего про народовцїв казати не вільно, бо одинокій "гріш", якій дістав ся народовцям з України, і то не "громадскій" але від двох заможних осіб (від ґр. Милорадовички і від Жученка) не тілько збережений, але і доповнений Галичанами. Заручаємо ще раз п. Драгоманову, що адміністрація друкарнї була ведена совістно, і тїшить нас, що п. Драгоманов уже виразно заявляє, що слова єго в споминах: "недбалість... неакуратність а може що й гірше" не конче мусять значити мальверзацію... але і взагалї що-до коштів друкарнї добре би був зробив п. М. Драгоманов, коли-би в часї, як гостив 1876 р. у Львові, був не тілько оглянув друкарню, але й розпитав, кілько що коштує, і казав показати собі книги, а тогдї знав би все на певне і нїчо би єму не "здавало ся"... Впрочім перші кошти друкарнї була виказані в справозданю 1874 року (в "Правдї"). Правда, опісля неформальність була, що пок. Сушкевич довшій час не скликував загальних зборів — і на те самі члени товариства звертали увагу Сушкевича, але він — також маючи свою рацію, — відраджував кажучи, що друкарня має довги, то справозданє зробить зле вражінє і пошкодить друкарни; "лучше підождати, нехай стан друкарнї поправить ся..." Отсе була причина тої неформальности, а нїякі инчі аrсаnа.
Що-до пок. о. Ст. Качали, то ми не гадаємо полемізувати з п. М. Драгомановом на всїх пунктах, бо й знаємо на перед, що п. Драгоманова не переконаємо. Скажемо лише ось тілько:
Пок. С. Качала, був лише головою комітету констатуючого товариства им. Шевченка, на справи товариства майже зовсїм не впливав, — справдїшним головою і душею товариства був К. Сушкевич. Кажемо се тілько в интересї правди, щоби нїхто за одно чи друге дїло не потягав до одвічальности того, хто в тім своєї руки не мав, — хоч, своєю дорогою, в товаристві нїчого не дїялось такого, за що хто-небудь потребував би соромитись. Дїлa фінансові товариства вели ся совістно, а літературні чи наукові працї, на які товариство дало наклад, хоч походили з пера "львівскої оліґархії" гідні були накладу. Ми не думаємо, щоби в друкарни товариства им. Шевченка не міг був печататись Кобзар Шевченка, коли-б хто був того жадав. Прецїнь же сам Сушкевич видав в 1860-их роках твори Шевченка! — а ось і тепер товариство им. Шевченка має приступити до повного виданя творів Шевченкових... Що Кобзар 1876 р. печатав ся в Празї, мусїла бути до того якась инша причина, а не "попівство" і політика Качали.
Політика Качали мала бути нїби идентична з політикою "маґнатско-ультрамонтанскою", а тимчасом Kачaлї до "маґнатів" не було нїякого дїла (він був демократом, хлополюбцем), анї "ультрамонтанином" не був. В 1874 роцї промовляв в радї державній і голосував против т. зв. конфесійних законів, бо тут ишло о забезпеченє руского духовеньства від впливу польских урядників политичних, — але як би пок. Качала був ультрамонтанин, не виголосив би був знаної промови в соймі против Змартвихвстанцїв... Доси нема основної житєписи пок. Ст. Качали, то й годї дивуватись, що деякі люде не можуть витворити собі правдивого погляду на того замітного дїятеля політичного і літературного. Очевидно, хто має таке понятє о "попі" С. Качалї, що він був спосібний до того, щоби дати купити себе за пересвідченє політичне, — той у всїм, навіть в тім, що С. Качала був головою комітету, констатуючого товариство им. Шевченка, добачить велике лихо...
[Дѣло]
23.07.1890