Позаяк Ангела Меркель дуже добре пізнала оті віртуальні конституції радянської епохи і фальшиві закони, які захищали комуністичну партію супроти її підданих, вона є найбільш підхожою для того, аби нагадувати нам, як важливо мати справжні європейські інституції
Коли Європою хитає, Ангела Меркель є ідеальним цапом офірним. Вона німкеня, непоступлива (з характером, який нагадує Маргарет Тетчер) і не належить до лівих. На щастя, вона жінка, донька пастора, є давнім непохитним борцем проти радянської диктатури, і саме це захищає її від занадто непристойних особистих нападок. За винятком Греції, де деякі карикатуристи роблять з неї Адольфа Гітлера, що є негідним. Нам добре відома функція офірного цапа у будь-якому суспільстві: відвести в сторону народний гнів супроти правдивих призвідників справжньої катастрофи. У грецькому питанні, наприклад, є очевидним, що легше звинуватити Ангелу Меркель в затятості, ніж розмислити про витоки фінансової кризи у грецькій державі, про те, хто саме її спровокував, а ще більше - про те, хто саме отримав з неї особисту вигоду.
Аби дізнатися цю правду, ми не можемо розраховувати на грецьких та решта європейських соціалістів, бо вони не нагадають нам про те, що грецька економіка – це катастрофа, тому що вона максимально націоналізована і вкрай корумпована законними шахраями (судновласниками і православною церквою, які звільнені від податків) і політичною протекцією. Також ми не можемо розраховувати на тих (зокрема на французькі та німецькі банки), хто нерозважливо позичав гроші грецькій державі, запевне знаючи, що впродовж двох століть свого існування ця мішурна держава частіше перебувала у стані банкрутства, ніж виплачувала свої борги.
Як кредиторам, так і боржникам легше обурюватися, коли Ангела Меркель вимагає від грецького уряду мінімум конкретних гарантій, знаючи, що Греція нечасто виконує те, що підписує. Також безглуздо звинувачувати Меркель у нав’язуванні «ощадності» всій Європі, коли вона обмежується нагадуванням, що основою будь-якого економічного зростання є добре управління державними фінансами і елементарне дотримання правил ринку. Термін «ощадність» не говорить абсолютно нічого.
Навіть ризикуючи викликати подив, ми можемо ствердити, що впродовж цієї грецької мелодрами Ангела Меркель не переставала підтримувати простолюд супроти можновладців. Грошовиті греки, місцева плутократія, політичний клас і дуже процвітаюча православна церква ніколи не страждали від кризи: або тому що їхні капітали знаходяться деінде, або тому що вони не платять податків чи звільнені від їх сплати. Натомість прості люди втратили все чи повинні втратити все, тому що вони віддавна є жертвами некомпетентних, корумпованих, демагогічних або цілком легкодумних, як нинішній, урядів. Єдине, що й далі захищає бідних греків, це належність їхньої країни до єврозони та існування певних елементарних юридичних та економічних правил, які боронять їхню гідність та їхню купівельну спроможність.
Поміж іншим було сказано, що Ангела Меркель вимагала зменшення пенсій за віком. Але вона вимагала – і цілком справедливо, так само, як у випадку Іспанії і Португалії – лише здержливості у державних видатках, як от, наприклад, у військовій сфері, яка в Греції уникла кризи, аби підготуватися до майбутньої примарної війни супроти Туреччини, історичного ворога.
Кажучи у більш загальній формі, Ангела Меркель нагадує нам – у Греції і деінде, – що таке Європа, що таке євро, що таке справжні інституції і як вони захищають нас від насильства і нужди. Уявімо на мить, що євро не управляється Європейським центральним банком у Франкфурті за взірцем старого Німецького федерального банку; чи багато часу знадобиться для того, аби європейські уряди ринулися в те, що стало називатися «конкурентною девальвацією», тобто у торгівельну і валютну війну коштом інфляції, жертвами якої стали би найбідніші.
Євро, оскільки воно лежить поза сферою діяльності урядів, захищає європейців супроти їх власних керівників. Євро – це щось на зразок підмурівка нашої економічної конституції, яка – як і кожна конституція – захищає громадянина перед державою. Також немає сумніву, що позаяк Ангела Меркель дуже добре пізнала оті віртуальні конституції радянської епохи і фальшиві закони, які захищали комуністичну партію супроти її підданих, вона є найбільш відповідною для того, аби нагадувати нам, як важливо мати справжні європейські інституції. Дякувати Богу, вона є такою самою непоступливою, якими в свою чергу є керівники країн центральної Європи, які були колоніями Радянського Союзу. Вони знають щось, що ми на Заході та півдні вже забули: що Європейська Унія – це боротьба, повага до інституцій – це боротьба і євро – це боротьба. Поступитися законами, принципами і текстами документів означає неминуче прийти до хаосу та війни.
На даний момент Європейська Унія оточена поясом вогню, який проходить через Україну, Росію, Туреччину і Середземне море. Ця Європа є заводдю миру і відносного процвітання, навіть у Греції, тому що вона є політичним, економічним і військовим об’єднанням, яке справді є недосконалим, але прагне досконалості. І дуже шкода, що Ангела Меркель така самотня і наражається на таку кількість нападок, коли боронить не лише Німеччину, але й усіх європейців. Тож віддамо належне німецькому канцлерові і тим, хто проявляє в дану мить таку саму відвагу, як от голова Європейської ради Дональд Туск і балтійські, чеські і словацькі керівники, які приєдналися до неї і створили перепону для демагогії і варварства – без жодної компенсації, не прагнучи здобути популярність за будь-який кошт і не йдучи на компроміс із брехнею. Усім їм дуже дякуємо.
Guy Sorman
Gracias, señora Merkel
ABC, 20.07.2015
Зреферувала Галина Грабовська
21.07.2015