Цими вихідними театр «І люди, і ляльки» вирушає у триденну кінну подорож з ляльковими виставами просто неба. «Їдемо складом у десять осіб: я, сім акторів, художник Олексій Хорошко, який не вміє їздити верхи, і начальник управління культури Львівської міської ради Ірина Магдиш, яка вміє готувати їсти» – жартує нещодавно обраний на посаду директора театру Олексій Кравчук. Проектна мандрівка під назвою «І Волоцюги, і ляльки» стане прологом до I Міжнародного фестивалю театрів ляльок «І люди, і ляльки» 2015, який відбуватиметься у Львові 2-5 липня.
Фото: Антон Селлешій.
– Ідея фестивалю виникла водночас у Ірини Магдиш, у мене і у Остапа Луня, голови громадської організації «Центр оздоровчої їзди «Кептарик», – розповів новообраний директор театру «І люди, і ляльки» Олексій Кравчук. – Коли ми шукали сіно для вистави «Баба Пріся», поїхали до пана Остапа у Лопушне на базу «Волоцюга», де й виникла ідея зробити мандрівний театр. Це має бути проект, що повертатиме нас до першоджерел театру, до його витоків, коли немає нічого – ні фонограми, ні світла, нічого... Ми граємо там, де знайшли галявину. Не до шаленої форми, вражаючої пластики, розкішного відео, глибокого звуку, а до того, коли маємо лише актора, ляльку і відкритий простір. Тут, мені здається, буде важливим момент перевірки для нас самих. І якщо все вдасться, то наступного року мені б хотілося проїхати кіньми з виставами від «Волоцюги і ляльки» цілу Україну. Взяти режисера, художника, драматурга, акторів і передивитись різні історії в різних регіонах, зібрати їх до купи і зробити виставу «Україна очима ляльки». Бо знаєте, одна справа, коли будь-який театр їздить з комфортом, спілкується з людьми зі сфери, а от повернення до першоджерела може дати дуже цікаві плоди. Варто спробувати прибрати цей псевдоінтелектуалізм, і повернути все до простих речей.
– Хто буде вашим глядачем?
– Всі, хто прийде. Вистави ми гратимемо не за гроші, а поставимо кошик, хто що кине – буханку хліба чи сало – та й добре...
– Що везете?
– «Курячі мрії» Володимира Борисюка, режисера Першого українського театру для дітей та юнацтва. Він поставив цю виставу ще за життя засновника театру Олега Новохацького. Це нескладна вистава, там все просто і зрозуміло, і вона може відкрито звучати.
– А коні чиї?
– Коней нам надає кінно-туристична база «Волоцюга», з осередком у с.Лопушне. Звідти ми щодня виїжджатимемо і туди ж повертатимемось на ніч. Щодня гратимемо дві-три вистави. Зустріти нас можна буде у таких селах: Лопушна, Будьків, Старе село, Вільховець, Суходіл, Селисько та Товщів.
Фото зі сторінки фестивалю.
– Що покажете на фестивалі у Львові, і на що варто особливо звернути увагу?
– Після незвичних гастролей, 2 липня у Львові на площі Ринок, (але де саме наразі не розповім), відкриватимемо І Міжнародний фестиваль театрів ляльок «І люди, і ляльки 2015». Фестиваль міжнародний, бо серед учасників буде театр з Батумі (Грузія), а також з Полтави, Івано-Франківська, Черкас, Хмельницького, Львова, які представлять вистави для дітей і дорослих («Червона Шапочка» Шарля Перро, інсценізація «Крихітки Цахеса» Гофмана, постановка за мотивами автобіографічної книги Марка Шагала, інсценізація за листами Лесі Українки, «Колесо долі» Ірини Медведєвої, «Таємниця Лялькового Дому» Ярослава Грушецького та інші). У рамках фестивалю вистави відбуватимуться на базі нашого театру , а також партнерів – у Театрі ім. Л. Курбаса і Першого українського театру для дітей та юнацтва.
З запланованого я б радив подивитись, перш за все, театр з Хмельницька з «Лесиними листами» Сергія Брижаня – це один з найцікавіших режисерів. Виставу Полтавського обласного театру ляльок за творчістю Шагала. Це режисура Оксани Дмітрієвої – молодої і геніальної. Я б міг у неї вчитись... Порекомендую також прекрасну виставу Черкаського академічного театру ляльок «Йшла собака через міст» Ярослава Грушецького. А ще буде вертеп... Словом, коштів у нас мало , але ми повибирали ключові і найцікавіші тетри ляльок України.
– До речі, про фінансування...
– Фестиваль відбувається за підтримки міської ради. Адмінресурсом підтримує нас Львівська обласна рада. А фірма «Лімо» підтримує нас продуктом, і дає нам 300 порцій морозива. Звісно, кошти нашого театру також будуть задіяні.
– Якими будуть ваші подальші кроки у театрі?
– Мені б не хотілось робити революцію, а навпаки еволюцію. Революція буде завжди викликати трагедію. Еволюція даватиме прорости чомусь іншому і новому. Треба зберегти все, що зробив Новохацький, і далі це розкручувати. Упорядкування театр трохи потребує... У нас повинні бути майстри з виготовлення ляльок, а це рідкісна професія. У нас немає завліта, і загалом штат треба буде трохи розширити. Зараз ми набираємо курс в університеті для нашого театру, тобто через 5 років ці молоді люди зможуть зробити на нашій платформі хороші речі. Моє завдання зараз: аби не лише Кравчук ставив вистави, а ще й інші режисери. До речі, понад два місяці тому я запропонував постановку Олексію Коломійцеву, і він запропонував хорошу ідею – оперу в ляльках для дітей...
Фото зі сторінки фестивалю.
– Ми вас знаємо радше як режисера зовсім «не дитячого»...
– З ляльками і дітьми у мене досвід невеликий... Я лише два роки працював у Луганському академічному театрі ляльок, і встиг зробити три вистави «Синій птах», «Руда компанія», і з Олексієм Хорошком ми зробили «Сон» за Шевченком. Втім, у театрі «І люди, і ляльки» робитимемо вистави і для дорослих. Зараз працюємо над «Еклезіастом». Хочеться зробити і «Фауста» Гете в ляльках. Лялька – це форма. Це знакова річ, яка може працювати у різний спосіб. Лялька не бреше. А ще наступного року плануємо зробити спільний проект з Першим українським театром для дітей та юнацтва «Гулівера в країні велетнів» та «Гулівера в країні ліліпутів». Хочеться розкрутити проект нелялькових зустрічей у ляльковому театрі, які ми робили в Луганську. Хочеться притягувати сюди ту молодь, яка продукує свіжі думки, бо ляльковий театр не лише для дітей.
– Про що важливо говорити з дітьми мовою театру?
– Про любов. Про ті речі, коли дитина любить маму, батька. Решту треба шукати у текстах. Театр є продовженням соціальної структури. Чому у Росії театр класно фінансується? – Бо він підв’язаний ідеологічно. Вони над цим працюють. В Україні театр не потрібен, мистецтво теж, бо хто у нас міністр культури? – політичний менеджер, який в мистецтві нічого не тямить. Як каже баба Пріся: «полнає гавніщє»...
Зараз намагаються грати на війні, патріотизмі, але треба розуміти, що патріотизм – це люди, це жінка, діти, друзі... Ти завжди будеш думати, як ти живеш, і як вони, твої рідні, живуть. Територія – це не просто країна, це люди. Якщо робити зараз ставку на мистецтво – піде усвідомлення простих людей, що їм треба і як треба... А воно все розділяється. Спершу поділилось економічно, а наступний крок – ідеологічний. Це маніпуляція. Все, що відбувається в театрі – відбувається в нашій країні. Це модель. Проблема з театром Лесі Українки – це модель нашої країни.
– А які ваші думки з приводу конфлікту?
– Я вважаю, дуже добре, що такий конфлікт є. Він має спровокувати не пошуки винних і кого розстріляти, а пошук, як реформувати галузь. Ситуація проявила сторони, які є нездоровими. Питання не в тому, який Коломійцев режисер, я не маю морального права про це говорити, бо це мій колега, тому я його поважаю. Питання має полягати в етичних відносинах. Театр – це колектив. Сам по собі актор ніколи нічого не зробить. Приведу приклад театру ім. Л. Курбаса. Володимир Кучинський створював його як школу, академію. Тому молодь прагне потрапити в цей театр, вони хочуть вчитися, працювати, і він створює їм для цього умови. Стригун у Заньковецької декларує, що їх колектив – це сім’я. Мисак у Театрі для дітей, де ще років 5-10 тому були конфлікти, зараз робить чималу справу, щоб втримати рівновагу між цими речами, і щоб різні сторони уживалися. Проаналізувавши, що діється в театрі, на основі цього треба скласти етичний кодекс, який стосувався би всіх – від директора до прибиральниці. Актор в театрі є головним, і для нього треба створити певні умови – це правда. Мене вражає ставлення до актора у Польщі, я коли приїжджаю – мені дають все. На-на-на – тільки зіграй! Я б хотів, щоб і тут у нас була така можливість, але це питання етики. Не йдеться про контракти дітей, які стали на революційний шлях, бо це механізми. Реформа має полягати в засадах, які ми ставимо. Країна – це культура, у нас до культури зараз немає пріоритетів, є ідеологія, яка, на жаль, не відрізняється від російської.
З акторами театру Лесі. Фото зі сторінки Олексія Кравчука.
– Яке ваше бачення розв’язання конфлікту?
– Моя ідея така, аби підтримати Олексія як режисера, щоб він не ображався, але він і так буде ображатись, бо вважає, що Олексій Кравчук хоче захопити його місце. Не хочу. Льоша, мені твоє місце не потрібне! Я хочу працювати з твоїми акторами як режисер, а крісло мені твоє не треба. Це перший момент. Другий: з посади директора його безумовно треба прибрати. Поставити натомість молоду креативну людину. Повернути «Драбину», співпрацю з якою Олексій запоров, і яка давала можливість для всіх театрів, драматургів і режисерів, чого Коломійцев не хотів, бо домінує сам. А ще важливо розпочати довгий і змістовний діалог, в якому напрямку повинен рухатись театр...
Мені простіше, у нас в театрі «І люди, і ляльки» Новохацький створив хорошу структуру, навіть у назві її заклав, у ній є все, і цей вектор можна добре розвивати. Театр Лесі, ще коли був театром радянської армії, фінансувався добре, при українській армії здихав, як і армія; внаслідок того, як почалась війна, наша армія програвала і театр програвав. Неправильним, як на мене, було надання театрові імені Лесі Українки. Такий уже є в Києві. Була ідея, яка працювала б крутіше – назвати театр ім Данила Галицького. Мали б Королівський театр ім. Данила Галицького, бо ж як корабель назовеш... І це б прив’язало театр до Львова. Львів почав розвиватись, коли підтягнули туризм, коли створили міф... Театр могли прив’язати до історії, і він би створив власний міф. От Курбас вчився у Відні у Штайнера, отримав філософську освіту, започаткував театр як лабораторію. Фестиваль наш так і називався «Метод і практика». Метод – те, що роз’єднує людей, практика – те, що об’єднує. Кльова ідеологія. А у театрі Лесі її наразі немає... Назва не та... Я люблю Українку, але шукати треба там, де є коріння духовне, прив’язане до місця, тоді воно буде працювати...
26.06.2015