Рівно через два століття після Ватерлоо ми маємо об'єднану Європу, про яку мріяв Наполеон, але засновану на цілком протилежних, ніж його, принципах. Він хотів, щоб вона була французькою, а вона є багатонаціональною
Вірш Віктора Гюго, який добре знають деякі французи, починається так: «Ватерлоо, похмура рівнина… З одного боку Європа, з іншого Франція!» Мало хто пам'ятає наступні рядки. Сталося це два століття тому, 18 червня 1815 року: на південь від Брюсселя коаліція пруссаків, англійців і росіян поклала край епопеї Наполеона. В його імператорському війську було стільки само швейцарців, італійців і поляків, як і французів. Віктор Гюго помилився. 200 тисяч воїнів зійшлися у герці, 50 тисяч загинули за один лише день. А вже від наступного дня британські туристи почали відвідувати поле битви під Ватерлоо, мабуть, усвідомлюючи важливість місця і моменту.
Через два століття битву під Ватерлоо відзначають у всій Європі, за винятком Франції. Цікаво, що Наполеон залишається ідолом. Що саме ми мали б святкувати? Історики і громадська думка залишаються розділеними. Свідченням цього є твори про Наполеона — 10 тисяч, зареєстрованих і зібраних в бібліотеці Мармоттана, що поблизу Парижа. Ця збірка не перестає поповнюватися, оскільки двохсотріччя Ватерлоо породило нову хвилю, всіма мовами Європи. Якщо контроверза зберігається, то це зумовлено двозначністю персонажа. Наполеон був чудовиськом, військо якого за десять років спричинило 6 мільйонів жертв. Але також він був носієм ідей Просвітництва, який звільнив народи (Польща, Нідерланди, Італія) від іноземних колонізаторів і запровадив повсюди республіки і конституції. Повсюди — починаючи з Франції — замінив феодальні звичаї і волю аристократії на правову державу і релігійну терпимість. Тому Наполеона боялися монархи, інколи більше, ніж народи: поляки приймали його як визволителя, тимчасом як іспанці довели до досконалості партизанську війну, аби позбутися французьких окупантів.
Під Ватерлоо коаліція монархів-реакціонерів не перемогла Наполеона-просвітника, хоча цього навчають французьких школярів. Того дня імператора перемогли головно через його манію величі: вже давно його супротивники зрозуміли стратегію його колишніх перемог, зокрема під Аустерліцом, заснованій на ефекті мас і ефекті несподіванки. Але Наполеон, уражений патологією диктаторів — браком почуття міри, — був нездатний пристосуватися до нових часів: якби його не розгромили під Ватерлоо, це неминуче сталося б деінде. Опріч військових міркувань, простежується глибша причина невідворотного краху французької імперії, могильником якої був Наполеон. Коли він взяв абсолютну владу в 1801 р., Франція була найбільше залюдненою і найбагатшою країною Європи. Коли він вирушив у заслання в 1815 р., французи були знекровлені війнами й економічним зубожінням — прямим наслідком західної блокади, заборони вести торгівлю з англійцями та їх союзниками. Наполеон ненавидів «підприємців» (французький термін, винайдений Жаном-Батістом Сеєм, твори якого Наполеон заборонив друкувати і викладати) і вільний товарообмін, які він сприймав як англійські патології. Ворог «економістів» (в його вустах це слово було лайкою), він ототожнював французький дух зі славою держави, за закритими кордонами.
Тож рівно через два століття після Ватерлоо ми маємо об'єднану Європу, про яку мріяв Наполеон, але засновану на цілком протилежних, ніж його, принципах. Він хотів, щоб вона була французькою, а вона є багатонаціональною і навіть мультиреґіональною: усі ми європейці, але кожен своєю мовою і у свій спосіб. Ми стали у світовому масштабі успішними, тому що підприємця визнано за двигун всієї економіки навіть у Франції, де сотні інститутів носять ім'я Жана-Батіста Сея, а також завдяки вільному товарообміну, який є вигідним усім партнерам. Ми живемо у Європі не під гнітом імператорської влади, а в мирі одне з одним, тому що Європа є федерацією незалежних урядів.
Guy Sorman
Europa nació en Waterloo
ABC, 08/06/2015
Зреферувала Галина Грабовська
18.06.2015