На могилі Івана Франка

Так бачу я його... Чоло велике, волос

Русявий, вишита сорочка і синь очей —

І чуто, чую я його далекий голос,

Що грає наче бір, то мов шумить, мов колос,

І зве і кличе впуть трудящих всіх людей.

То він — Іван!... Он — там, при шляху, кузня чорна:

Б'є вербель — іскри й приск спід молота летять —

Народ гуторить, грань пала у кузні, в горнах:

(Жилисті руки батька крешуть так моторно!...),

А в хлопця жар в грудях, і очі так горять

Вогнем ясним з горнил... А там вже він у поле

Товар жене в гурті. А там — вже в школу йде...

І рветься з темних гущ до світла і до волі

Мирон, хоч голод тне і рінь у ноги коле,

І в серце вража лють жало вбива тверде.

Та він життя герой. Він рветься на вершини,

Він з словом огневим іде, як буревій —

І молот у руках його!... І зір орлиний

І голос громовий понад облогом лине —

І всіх знедолених він в лютий клине бій,

Він — революціонер!... Він рве залізні пута...

Мов степовий тайфун термосить сонний люд.

І, хоч нераз жура і сумнів незбагнутий

Гризуть в безсонну ніч і в серце ллють цикуту,

Він з сонцем все встає і йде на гордий труд.

І прокидавсь народ... Та часто гусли хмари

Й ховали сонце знов, неначе в темний гріб,

І сипались тяжкі, нещадні, люті кари,

І волочилися дні, понурі, мов примари,

І ворог віднімав від уст останній хліб.

Сміялися кати — п’яніли, реготались

І глибше пазурі вбивали в тіло мас —

Та кинені слова вже полум'ям палали

І в недалекий грім розплати назрівали,

І вже ставав на прю весь робітничий клас.

Струджений у борні і злиднями прибитий

Умер Беркут, святих не дочекавши днів...

Ховав його народ жалобою покритий

Та вже мечі гострив, надіями сповитий.

І в нових ніс піснях свій гнів на ворогів

Умер народу син, але святе горіння

І бунт пісень палких двигнули всіх в поход...

Каменяреві з скал і каменню й креміння.

Що їх розбив, строщив він в труді і терпіню,

Могутній пам'ятник на гробі здвиг народ.

А вороги той гроб тернами обложили,

Щоб від народу тлінь одмежувать співця —

Та нагло впав кордон:... І прапори накрили

У зорях постумент гранітної могили,

Під громовий салют червоного бійця.

Під музику пісень, що залунали в полі

Пішли назустріч дням великі і малі —

Іване, вже спочинь!... Зійшло ж бо сонце волі,

І наймит давній вже в народів вольних колі

В майбутнє гордо йде по звільненій землі!...

[Вільна Україна]