Так бачу я його... Чоло велике, волос
Русявий, вишита сорочка і синь очей —
І чуто, чую я його далекий голос,
Що грає наче бір, то мов шумить, мов колос,
І зве і кличе впуть трудящих всіх людей.
То він — Іван!... Он — там, при шляху, кузня чорна:
Б'є вербель — іскри й приск спід молота летять —
Народ гуторить, грань пала у кузні, в горнах:
(Жилисті руки батька крешуть так моторно!...),
А в хлопця жар в грудях, і очі так горять
Вогнем ясним з горнил... А там вже він у поле
Товар жене в гурті. А там — вже в школу йде...
І рветься з темних гущ до світла і до волі
Мирон, хоч голод тне і рінь у ноги коле,
І в серце вража лють жало вбива тверде.
Та він життя герой. Він рветься на вершини,
Він з словом огневим іде, як буревій —
І молот у руках його!... І зір орлиний
І голос громовий понад облогом лине —
І всіх знедолених він в лютий клине бій,
Він — революціонер!... Він рве залізні пута...
Мов степовий тайфун термосить сонний люд.
І, хоч нераз жура і сумнів незбагнутий
Гризуть в безсонну ніч і в серце ллють цикуту,
Він з сонцем все встає і йде на гордий труд.
І прокидавсь народ... Та часто гусли хмари
Й ховали сонце знов, неначе в темний гріб,
І сипались тяжкі, нещадні, люті кари,
І волочилися дні, понурі, мов примари,
І ворог віднімав від уст останній хліб.
Сміялися кати — п’яніли, реготались
І глибше пазурі вбивали в тіло мас —
Та кинені слова вже полум'ям палали
І в недалекий грім розплати назрівали,
І вже ставав на прю весь робітничий клас.
Струджений у борні і злиднями прибитий
Умер Беркут, святих не дочекавши днів...
Ховав його народ жалобою покритий
Та вже мечі гострив, надіями сповитий.
І в нових ніс піснях свій гнів на ворогів
Умер народу син, але святе горіння
І бунт пісень палких двигнули всіх в поход...
Каменяреві з скал і каменню й креміння.
Що їх розбив, строщив він в труді і терпіню,
Могутній пам'ятник на гробі здвиг народ.
А вороги той гроб тернами обложили,
Щоб від народу тлінь одмежувать співця —
Та нагло впав кордон:... І прапори накрили
У зорях постумент гранітної могили,
Під громовий салют червоного бійця.
Під музику пісень, що залунали в полі
Пішли назустріч дням великі і малі —
Іване, вже спочинь!... Зійшло ж бо сонце волі,
І наймит давній вже в народів вольних колі
В майбутнє гордо йде по звільненій землі!...
[Вільна Україна]
10.06.1940