Так бачу я його... Чоло велике, волос Русявий, вишита сорочка і синь очей — І чуто, чую я його далекий голос, Що грає наче бір, то мов шумить, мов колос, І зве і кличе впуть трудящих всіх людей.   То він — Іван!... Он — там, при шляху, кузня чорна: Б'є вербель — іскри й приск спід молота летять — Народ гуторить, грань пала у кузні, в горнах: (Жилисті руки батька крешуть так моторно!...), А в хлопця жар в грудях, і очі так горять   Вогнем ясним з горнил... А там вже він у поле