(Репортаж з сучасної Литви).
Вильно, кінець травня 1940.
І.
Tpи армії трьох різних держав і народів вибивали на бруках того дивного міста ритми нових часів та нової історії, а саме Вильно лишилося таким як було: провінціональним, мозаїковим, давнішим Вильном. Вільнія—Вільно—Вільна—Вільн’юс. Три держави й чотири народи. Майже сім химерних століть. Візантійські копули і ґотик. Великий Витовт з хитрими державницькими задумами й захмарене, задивлене в шляхи понурої Московії Наполєонове обличчя; білоруські селяни в лаптях... Це Вильно. Позавчора російське, вчора польське, сьогодні — столиця побільшеної Литви. Я приїхав поїздом з Ковна. Зі старого столичного міста до нового. Приїхав і стою задивлений у долю і в сенс тої долі. Долі міста Вильна. Яка ж вона особлива та яка цікава! Ex... Як добре, що нарешті надїхав вусатий "дзядзька". Навіть візники тут не змінилися. Тпр... дзядзька, ня вєдаєш куда? На Маставую!
Поїхали.
Як давніше грає у Штраля opхecтpа.
Як давніше грає у Штраля орхестра. "Штраль" це славна тутешня каварня. При знайомих червоних столиках, як завсіди, повно різноманітних гостей. Половина з них це ті, що у Вильні не бували, литовці. Половина пє мовчки каву й чекає на нові політичні переміни. Це — недавні власники Вильна, що творять тут — як неяк — подавляючу більшість і не радо хочуть вступатися. Де-не-де при окремих столиках одяги совітських старшин з ґарнізону, що стоїть побіля Вильна. Російська, польська, жидівська й литовська преса. Кілька елєґантних жіночих костюмів минулорічного фасону і гамір. Орхестра вдарила і чинелі і заграла арґентинське танґо. Пригадалося...
Скільки разів доводилося мені бувати у цій каварні? Відкриття памятника на гробі білоруського поета Ша — раз, процес литовського діяча Сташиса — два, арештування серед українського студентства — три, концентрація польських дивізій з наміром "мapшy на Ковно і Клайпеду" по інциденті на кордоні провесною 1938 р. — чотири і врешті на празник "Казюка" весною минулого року в останнє. Минулого року весною відчувалося тут подих нової орієнтації. Польські старшини ґаpнізoну Вильно, анґажуються на приказ свого команданта ґен. Домб-Бєрнацького в політику, били щоправда ендецьких редакторів, a Мацкевича-Цата післали до Берези; але тоді то власне Польща Сміґлого-Ридза й Литва ґен. Раштікіса починали вірити в можливість повного замирення. До Ковна й Варшави прибули посольства, приїздили журналісти й письменники, появилися антольоґії поезій, оживились торговельні взаємини. Литва мала надто грізні комбінації у Клайпеді, щоб не розуміти спільних інтересів із Польщею. Поляки не мали великої охоти дозволяти на свобідний розвій литовському рухові на Виленщині, а всеж забрали таки вкінці зненавидженого воєводу Боцянського, реактивуючи бодай на папері розвязані литовські товариства. Литовському студетству під матеріяльним оглядом поводилося завжди дуже добре. Словом, зачинало бути під виленським небом спокійніше.
500 литовських борців-жидів з крісами в руках
Похилений над столиком переглядаю всю місцеву пресу. Найбільше тут тепер поширена російська, з Латвії. Литовську мало хто розуміє, жидівську читає ґетто. А польська, така славна колись незалежна виленська демократична і консервативна преса цілковито підупала. Що ж, на все є час: Мацкевич б. переконаний звеличник Бека засідає тепер разом зі своїм "Словом" у Парижі. Поляки мали тут ще в осені багато щоденників. Тепер залишилися лише два. Нова влада радо бачить ворожнечу між поодинокими таборами вчорашніх ворогів, що мали апетит на Ковенщину. Литовське міністерство внутрішніх справ особисто зайнялося справами пресової політики. Появився новий наказ, що передбачує істнування двох польських ґазет. Дозвіл на "Ґазету Цодзєннy" дістав адвокат Шишковський, ліценцію на "Курієр Вілєньскі" — видавець Вежбіцький. Редактором першої є Буйницький, б. співробітник "Слова", другу підписує Рудзінський. Зачитуюся у місцевих прецікавих новинках, коли раптом попід каварнею заграла музика якогось небуденного, чужого вухам марша. Серед приявних зчинився рух. Ціла каварня станула на ноги. Я вийшов також і вже не вернувся до газет. Бо видовище було справді гідне обсервації. Просторою вулицею Міцкевича машерувало кілька сотень жидів з найновішими польськими крісами. Це учасники литовських визвольних змагань — жиди влаштували собі конґрес. Я пристав до походу і мав нагоду бачити цілу дивну урочистість до кінця. Старшини жиди поклали памятний вінок на могилу д-ра Басановічіюса, опісля ж в салях торговельного клюбу відбулися цікаві збори робітництва під проводом сотника литовської армії Берґштайна і поручника Ґольдберґа. В історичній божниці слухав я урочистого богослуження на спомин тих, що згинули на полі бою. Рабін Фрід, з велитенською бородою, сказав якусь дуже мудру промову, а опісля жиди чудовим хором відспівали по литовськи національний державний гимн. Вечором в домівці "Мільди" відбулася святочна академія, що на неї прибуло багато високих литовських достойників, між ними і заступник премієра Бізавскас, ґенерал Черніюс та теперішній виленський посадник, президент Сташис. Головну повітальну телєґраму надіслав міністр національної оборони ґен. Мустейкіс.
Несподівана реляція "ТАСС"-а
Перебув я у Вильні на цей раз кілька днів. Це місто мало завсіди особливо багато тем для публіциста, чи для подорожника. Тепер має їх потрійно більше. Є це все проблєми сучасної Литви, окруженої велитенськими сусідами, а наставленої на патріотичну розбудову і націоналізацію. Назвати б з них кілька: перенесення столиці з Ковна до Вильна, литовщення спольонізованих околиць, 70 з горою тисяч польських втікачів, аграрна реформа, білоруські справи, жиди й Америка, будова порту на місце втраченої Клайпеди, торговля, а над тим усім відносини до Совітів, що зганяють сон із очей. І ця справа примушує тої мене відкласти інші до чергової кореспонденції. Вмарш литовської армії до "відвічно литовського Вильна" попередив — як відомо — вхід і вихід совітських військ. 10. жовтня минулого року литовський уряд — кажучи формально — підписав з Москвою договір про ненапад та пакт приязни, на основі якого одержав Вильно взаміну за дозвіл постою совітських військ на Литві. Здивована такими фактами опінія невтральних, догадувалася в цьому акті ліквідації литовської самостійности. Та згодом відносини між двома cyсідами, Ґоліятом і Давидом, наладналися. Приявність большевицьких старшин на виленських вулицях нікому не заваджає. В моїй подорожній торбі маю ще й до нині число "Правди" з квітня ц. р., де в статті присвяченій піврічній даті пакту, в приязному тоні було сказано: "Литва була би безсумнівно поділила долю усіх малих держав, що є обєктом капіталістичних провокаторів війни, які хочуть з Балтії зробити арену для здійснення своїх імперіялістичних затій. Пакт з 10. X. 1939 р. звязав руки франко-анґлійського воєнного бльоку, що у відмінних балтійських умовинах мав охоту розвинути такуж протекційну акцію, як у Скандинавії. Пакт зі Совітами подвійно забезпечив незалежність Литви, якої територію на випадок загроження буде боронити також і совітська армія..." І тепер нагло, мов грім з ясного неба впала на спокійне Вильно грізна телєґрама "ТАСС"-а. Телєґрама прийшла разом з гостиною начального команданта совітських збройних сил у Балтії, Локотова, заступника комісаря війни. Комісар склав візиту у Ковні, після неї негайно поїхав у Риґу, а відси у Таллін. Про мету тої подорожі не було у місцевій пресі ні слова. Телєґрама "ТАСС"-а, що її виготовили після того, як Мoлотов поставив литовському послові у Москві Наткевічіюсові цілий ряд поважних закидів, виявляє такі незнані факти:
"Останніми часами пропадали в невідомий спосіб члени військового совітського ґарнізону, що на підставі взаїмного порозуміння стоять на Литві. На підставі доказів, предложених комісареві закордонних справ виходило б, що "зникання" були орґанізовані особами, які користають з піддержки литовських державних орґанів. Так загинув червоноармієць Шмавґонєц, шофер одної панцирної бриґади, 18. травня. Він повернувся у свою частину щойно 26. травня і заявив таке: 18 травня напали його невідомі люди й затягнули в незнайомий дім, де він мусів аж 7 днів перебути в льоху. Не давали йому ні їсти ні пити. Напасники під загрозою розстрілу вимушували на ньому дати інформації про стан бриґади та її озброєння. 25. травня завязали йому очі і вивівши за місто, пустили." Нота Молотова називає пять подібних фактів, (а між ними один, що скінчився смертю червоноармійця), й перестерігає перед тяжкими наслідками такої поведінки литовців супроти армії червоних.
Вістка про напруження відносин між Литвою і Москвою, а крім того приїзд шефа ґарнізонів схвилювала населення Вильна і цілої Литви. Литовський уряд по пятьох днях надуми й розваги відповів на важкі закиди нотою, що заповідає створення окремої комісії зі старшин та правників для прослідження тих потаємних випадків. Литовська влада готова — очевидно — покарати винних, якщо їx вдасться схопити.
Коли сьогодні вечером вийшов я на місто — цілі гурти людей обговорювали цю подію. Розводили руками, вияснювали, сварилися. Надавали подіям усякі фантастичні верзії. Та ніхто не знав, що відповісти на одно питання: хто міг орґанізувати такі незручні допити червоноармійців?
[Краківські вісті]
11.06.1940