Богдан Ярошевський.

Посмертна згадка.

Богдан Ярошевський невідомий ширшим кругам нашої суспільности, але заслугує в повнї на те, щоби вони пізнали його. Бажаю, щоб отсї стрічки хоч трохи причинили ся до того.

Уроджений на росийськім Поділю в зубожілій шляхотській родинї польській, вихований по польськи, обертав ся серед польських кругів, але бачив добре довкола себе українське море мужицьке, знав його житє, його історію і симпатизував із ним, маючи все перед очима, що його предки зачисляли себе колись (XVII ст.) до української народности та бороли ся в її рядах за свою державну самостійність. Читаючи богато, наткнув ся на лїтературу про хлопоманський рух на Українї, простудіював її, а прибувши до Київа, познайомив ся особисто з бувшим провідником того руху Волод. Антоновичем і за його прикладом почав формувати ся на свідомого Українця, хоч поки що не зривав формально з польською національністю. Та такий переходовий стан не міг довго тягнути ся. Український рух зростав чим раз сильнїйше та викликував чим раз більші конфлїкти між Українцями й Поляками, вправдї на разї лише в Галичинї, але національні відносини галицькі не могли лишити ся без впливу на позакордонну територію обох противників. В 1901 р. дійшло до заворушень українських студентів у Львові і до їх сецесії з унїверситету. Ся справа викликала остаточно перелім у Б. Ярошевськім, він виступив формально з польських кружків, в яких працював, та вступив до українських. Як член польського народу він не міг погодити ся з тим, щоби та нація, що сама утискана на своїм більшім етноґрафічнім просторі, могла утискати другу націю, українську, на тім теренї, де їй вільнїйше дихати. Він обурював ся на саму думку, що Поляки можуть у Галичинї не допускати Українцїв до повної національно-полїтичної рівноправности, бажають удержати їх на становищи національних париїв та використовувати тілько для свойого зросту. Він вірив, що Українцї, як многомілїоновий нарід, який прокинув ся до нового житя, не дасть себе придушити й поховати, лиш розвинеть ся на велику й сильну націю, тому здержуванє його розвою не тілько не принесе Полякам користи, про яку вони думають, але навпаки, наробить їм богато шкоди, бо позбавить їх симпатії Українцїв, яка не може їм знов так бути байдужна, бо моглаб стати їм нераз у пригодї при будучих полїтичних комбінаціях. Піддержуванє Поляками наших москвофілів уважав також за велику похибку, яка колись на них самих пімстить ся. Був переконаний, що москвофільство без польської (та росийської) підмоги при зростаючій національній свідомости українського народу засуджене на близьку смерть, тому підпиранє його короткозоре та позбавлене дальшої мети з полїтичного, і деправуюче з етичного становища.

Перехід Б. Ярошевського до українства, як бачимо, був спонуканий чисто ідеалїстичними причинами. І тим цїннїйший він для нас, бо вказує, що і в нашій пролєтарській нації витворюєть ся якась внутрішна сила, що починає притягати до себе тих, які виховували ся не-Українцями. А се значить далеко більше, як перехід Українцїв до Поляків або Москалїв, викликуваний переважно причинами матеріяльної натури. Сей перехід не став одначе на перешкодї Б. Ярошевському удержувати й на далї приязні зносини з тими одиницями зпосеред Поляків, що відносили ся прихильно до українського народа. А на сїй точцї був він дуже дразливий й обережний та не входив у знайомства з особами, яких не знав докладно.

***

Б. Ярошевський уродив ся у грудни 1870 р., помер дня 30 падолиста 1914 р., прожив отже 44 роки лише без кільканацяти днїв. Батько його Ромуальд, був приватним офіціялїстом і служив по дворах ріжних панів переважно на Поділю (росийськім). Перед війною жив іще при своїм молодшім синї Миколї, що служив бухгальтером в однім бесарабськім панськім маєтку. Крім сих, мав Ромуальд іще двох синів, з яких один виеміґрував до Америки, а другий згинув молодим наслїдком нещасливого припадку, спустившись до криницї щось поправляти, де його удушили отруйні ґази. Жінка Ромуальда умерла також уже давнїйше. Молодий Богдан учив ся в Камінци подільськім, у тій самій ґімназії, де вчили ся також А. Свидницький та С. Руданський. По причинї незаможности батька, який не міг удержувати дїтий в далекім містї, не вдало ся Богданови скінчити ґімназії; він поперестав на пятій клясї і якийсь час силкував ся, ще вчити приватно та здавати, але й сей плян розбив ся; він мусїв зарабляти сам на своє житє, тому став писарем у панськім маєтку, потім бухгальтером, а коли се йому надокучило, став ґувернером і вчив панських дїтий, при чім виявив немалі педаґоґічні здібности; його ученики згадували все про нього з великою прихильністю. Опісля перекинув ся він на публїциста і на тім становищи полишив ся, аж доки не змогла його недуга.

Довший час проживав він ґувернером у польської родини Ск..., з якою заприязнив ся, і яка опісля стала йому в пригодї в часї недуги. В сїй родинї була стара, вісїмдесятилїтна бабка, яка знала і особисто і з оповідань дуже богато польських панських родів та любила про них Богданови часто оповідати. Ті оповіданя спамятував він і переказував так майстерно, що я почувши їх, заохочував його списати їх і видати. Він годив ся з моєю гадкою і укладав собі навіть плян писаня, але через хоробу не виконав його. А шкода, бо оповіданя ті були дуже живі, інтересні, повні темпераменту і нагадували оповіданя з минулого побуту Ореста Левицького та Володимира Леонтовича, які читають ся так залюбки.

У сеї родини знайшов Богдан також дуже гарну біблїотеку, яку простудіював докладно за час свого побуту, та через те розширив значно круг свого знаня. Коли потім переїхав до Київа, користував ся великими місцевими біблїотеками, а надто ходив пильно на всякі виклади, уладжувані професорами унїверситету та полїтехнїки, на яких читано систематичні курси ріжних дисциплїн. Таким способом доповнив він свою освіту, якої не міг пройти звичайною дорогою, набув собі богато знаня особливо в історії, історії лїтератури та суспільних науках.

***

Дїяльність Б. Ярошевського, що дїлить ся на полїтичну і публїцистичну, почала ся в 90-их роках минулого столїтя, припала отже на часи найбільшої реакції в Росії. Розумієть ся, що полїтична дїяльність публично не могла обявляти ся і мусїла обмежувати ся на тайні кружки (зразу польські) в яких знаходила Богданова енерґія все симпатію і зрозумінє. Перейшовши до українства, Богдан пристав до українських тайних кружків, а коли стала змога по японській війнї, також до явних орґанїзацій, в яких брав усе живу участь. Про сю полїтичну дїяльність Б. Ярошевського, яка при росийських відносинах не може виказати ся позитивними і видними для всїх результатами оповідять певно ті його товариші, що разом із ним працювали. Я зазначу лише, що і про се кружкове житє знав він так само цїкаво оповідати, як і про панське, тому жаль, що довголїтна хороба не дозволила йому списати своїх споминів, які були би лишили ся цїнною памяткою по небіщику для молодшої ґенерації.

До публїцистики мав Б. Ярошевський немалий хист і на сїм поли мігби був певно далеко більше зробити, ніж зробив, колиб не та лиха доля, йому все входила в дорогу. Склало ся так, що коли він міг писати, бо був іще здоровий, то не мав де, бо тодї не було ще в Росії української преси, колиж вона зявила ся, він не довго потім захорував і не міг писати, хоч як рука свербіла. Наведу хоч один такий характеристичний приклад. У різдвяннім числї "Ради" з 1913 р. появила ся невеличка статя М. Меленевського на економічну тему. Автор її причисляв себе одначе до соціял-демократичної партії і се вистало, щоб у найблизшім числї партийного орґана, "Дзвона" (1914) в окремій статї, написаній членом редакції, не лише вилаяно М. Меленевського, закинено йому партийну зраду і перехід до "буржуїв", але відкривано його псевдонїми. Б. Ярошевський страшно обурив ся таким поступком і постановив реаґувати на сю статю, освітлюючи справу не лише з партийного, але й етичного становища. Він брав ся кілька разів писати, але по написаню кількох стрічок горячка підносила ся і писанє треба було покидати. Через те не тілько сеї, але й богато инших задуманих статий не довело ся йому написати тим більше, що в публїцистицї треба все писати за свіжа, інакше воно задавнюєть ся і тратить свій інтерес.

Б. Ярошевський був із переконаня соціяльний демократ, тому неодин здивуєть ся, почувши, що він одну з перших своїх праць друкував у краківськім шляхотсько-консервативнім "Czas-ї". Були се справозданя з київського археольоґічного з’їзду, що відбував ся 1899 р., на якім Б. Ярошевський був присутний як гість і які просив його подавати тодїшний член редакції "Czasu" А. Бопре. Поза тим писав Б. Ярошевський по польськи лише в партийних орґанах, як "Przedświt", "Naprzód", "Krytyka". А ще коли зорґанїзовано в Київі видавництво тижневника "Przegląd", орґану "Українцїв із польською культурою", який одначе проістнував дуже коротко: Б. Ярошевський, запрошений на секретаря редакції, взяв у нїм живу участь, помішуючи там деякі свої статї. По росийськи писав Б. Ярошевський не богато і то лише інформацийні статї в "Кіев. Откликахъ" та ще одній-двох инших часописях. По українськи писав у "Добрій Новинї" (першій, бо в 1913 р. почала виходити друга ґазетка під тою самою назвою), яку сам зоряанїзував, видавав і був її головним співробітником, у "Землї і Волї", "Громадськім Голосї", "Новій Громадї", "Лїт. Науков. Вістнику" і "Радї", в якої редакції засїдав аж до часу захорованя і виїзду до Закопаного. Крім полємічних, інформацийних і полїтичних статий пробував писати також вірші. Окремою книжечкою (відбиткою) видав "Бунт у селї Білашівцї", в якій у формі оповіданя порушив пекуче і доси не полагоджене аґрарне питанє. Остатним мабуть його писанєм була невеличка статя, писана в ліжку, по кілька стрічок денно, призначена до ювилейного збірника в честь Н. Франка, в якій він подавав свої вражіня з викладів, що мав І. Франко на вакацийних курсах, уряджених 1904 р. у Львові. Сеї статї не довело ся вже небіщикови побачити, бо хоч збірник скінчено друкувати, то він не вспів вийти через війну, що так ненадїйно вибухла.

Переважну частину статий друкував Б. Ярошевський під псевдонїмами або й анонїмно. Один із його псевдонїмів був С. Загородний. Не маючи тепер під рукою нї одної його статї, не можу подати їх огляду та характеристики. Скажу тілько загально, що у всїх них пробиваєть ся жива, палка вдача Б. Ярошевського, ідеалїстичність світогляду, глубока щирість та сильне переконанє про справедливість обстоюваної справи, делїкатність, але й рішучість у поборюваню полїтичного противника, повна безінтересовність. Стиль визначаєть ся популярним викладом, але нераз носить значну дозу саркастичности. Мова жива, подільська, нагадує инших письменників, що походили з Поділя.

***

Я познайомив ся особисто з Б. Ярошевським 1904 р. в часї висших вакацийних курсів, уладжених головно для закордонної молодїжи з метою, познайомити її з українознавством, а в першій мірі з українською історією та лїтературою. Б. Ярошевський приїхав був до Львова десь на початку того року, щоби відбути банкову практику, по чім бажав старати ся про посаду при якомусь банку, аби тим способом забезпечити жінку, з якою пару років перед тим пібрав ся. Почувши про вакацийні курси, він записав ся на них, а що я був секретарем комітету, що уладжував курси, і видавав на на них карти вступу, тож він зголосив ся до мене. При сїй нагодї ми розбалакали ся про ріжні справи і хоч опісля ми не стояли в близших зносинах, то кілько разів був Б. Ярошевський у Львові, заходив усе до мене до канцелярії Наук. Тов. ім. Шевченка, щоби поговорити то про спільних знайомих та про деякі справи. Мало се місце особливо в остатних роках його житя, коли він приневолений хоробою мусїв усе на зиму виїздити до Закопаного, та і туди і назад старав ся проїздити через Львів.

Б. Ярошевський хорував на звичайну пролєтарську хоробу, туберкульозу. Перші признаки її показали ся у нього десь коло 1907 р. Коли дізнав ся про те його приятель Ск..., в якого він учив давнїйше дїти, а котрий сам хорував і умер на туберкульозу, звернув йому увагу на потребу її лїченя та наставав, аби приймив від нього підмогу в формі довготермінової позички (се робив умисно, аби не дістав відмови) на виїзд до якоїсь санаторії. Б. Ярошевський, як звичайно початкові хорі, думав, що в його хоробі нема нїякої небезпеки та що вона перейде сама собою, тому відкинув пропозицію приятеля. Тимчасом хороба розвивала ся чим раз сильнїйше і в 1910 р. дійшла вже до такого степеня, що не давала хорому працювати. Тепер приймив він жертвовану йому давнїйше поміч від приятеля, почав лїчити ся, але хороби не можна вже було здержати і щорічний побут у Закопанім підчас зими хоч дещо зміцняв його, то не міг уже поставити на ноги, не вважаючи на щирі заходи його лїкаря д-ра Едмунда Бжезїнського 1. Та коли попередними роками міг бодай виходити по трохи і верандувати, то в остатнїм роцї коли приїхав до Закопаного 6. X. 1913, як ляг до ліжка, то не встав із нього аж на кілька день перед поворотом до дому при кінци червня, 1914 р. Звичайний порядок дневний складав ся у нього тодї з міряня горячки бодай 5 разів на день, яка не уступала ввесь час, на заживаню пірамідону для її хвилевого зменшеня та инших лїків, і на легкій лєктурі, яка його не зворушувала і не дразнила. А проте не тратив надїї і все думав, що ще зможе подужати. Коли рознесла ся звістка про новий лїк проти туберкульози2, що винайшов берлїнський лїкар д-р Фрідман, і ним почали робити проби два лїкарі в Закопанім, він забажав, щоби йому вприснули його, на що й згодив ся д-р Бжезїнський, хоч особисто відносив ся скептично до нового винаходу. І мав рацію, бо нинї новий лїк пішов уже на склад, як багато инших його попередників, і добре, що для Б. Ярошевського пройшов він безслїдно, хоч у деяких випадках бувало инакше. Туберкулїни-ж Коха, яку застосовують нераз із добрим вислїдом, не можна було йому вприскувати задля безнастанного горячкованя, а при вприскуваню потрібний стан безгорячковий.

В 1918 р. дістав я від видїлу Наукового Тов. ім. Шевченка по причинї недуги довшу відпустку для поратованя здоровля і на лїто виїхав до Криворівнї та Жабя, а на зиму мав виїхати за порадою лїкаря до Закопаного. При кінци вересня приїхав я з Жабя до Львова і тут дізнав ся, що Б. Ярошевський є у Львові в переїздї до Закопаного, але лежить хорий у "Народ. Гостинници". Заки вспів я його відвідати, він із остатком син виїхав до Перемишля, до примістив свою доньку в лїцею, а опісля до Закопаного. Я написав до нього туди по потрібні менї інформації, а діставши відповідь, виїхав до Закопаного, куди прибув 17. жовтня і замешкав в однім пансіонатї з Богданом та пробув там до 30. марта, 1914 р. Тут проводили ми довгі зимові вечері на спільнім читаню та безконечних дискусіях, в яких усе пробивала ся горяча матура Богданова. Ми укладали разом ріжні далекосяглі пляни і проєкти, які нїколи не мали здїйснити ся, бо для їх виконаня не було в нас нї сил, нї засобів, але не маючи нїяких розривок, ми тїшили ся бодай ними, переносячи себе в часи, коли вони будуть сповнені. При таких дискусіях забували ми і про хоробу і повні оптимізму мріяли про далеку красшу будуччину нашого народа, непрочуваючи тодї, яке лихо вскорі їй загрозить.

Остатний раз бачив ся я з Б. Ярошевським дня 29. червня, 1914 р. у Львові. Він виїхав із Закопаного без нїякого полїпшеня у станї здоровля, поступив до Перемишля, забрав доньку, що якраз скінчила першу клясу в українськім лїцею, і разом із нею приїхав на зїзд соколів і сїчий, якому приглядав ся і який зробив на нього приємне та сильне вражінє. Виглядав дуже зле, а до того ще журив ся, де він сам опинить ся на лїто та що зробить із донькою по вакаціях. Він бажав дуже, щоб вона виховувала ся в перемиськім інститутї та виросла на свідому Українку (її мати Полька, тож при матери виховала би ся по польськи), але його засоби матеріяльні від липня так зменшили ся, що він не був у силї платити за неї по вакаціях в інстітутї. Старав ся виробити для неї яку стипендію, але чи вийшло що з тих заходів, не знаю. Остатнє письмо, яке я дістав від нього в липни, була картка, в якій доносив, що через лїто буде в Славутї, куди закликав і мене. Війна перервала дальшу нашу переписку, а коли Москалї заняли 8. грудня Криворівню, довідав ся я в кілька день пізнїйше від одного росийського офіцира Поляка, що Б. Ярошевський помер та похований в Київі. Так відійшов із ним у вічність знов один із тих робітників, що задумували бути орлами, широко розпускати крила і високо летїти, але падали немов підскубані та розбивали ся так, як їх думки, мрії і надїї...

Та видно — така їх доля, якої не можна було обминути.

Криворівня, 1. V. 1915.

¹ Д-р Е. Бжезїнський, Поляк, родом із Київщини, по матурі записав ся на віденський унїверситет, познайомив ся з М. Драгомановом і першими галицькими соціялїстами, видалений з Австрії, студіював далї у Швайцарії, по чім, як і М. Драгоманів, перейшов на службу до Болгарії, де був військовим лїкарем. Діставши дозвіл вернути до Австрії, осїв мабуть 1901 р. в Закопанім, де займаєть ся лїкарською практикою. Говорить добре по українськи і все симпатизував iз україн. рухом.

² Ми назвали його черепахівкою від того, що його приготовлювано на черепахах.

[Дїло]