Уже перший тур президентських виборів у Польщі показав, що ця країна цілком прецизійно поділена на Схід і Захід. Співвідношення – передусім територіальне, але й згрубша за кількістю населення – майже як фіфті-фіфті. Дві Польщі, так би мовити. Схід і Захід не разом.
Другий тур приніс перемогу кандидатові, якого Польщі наголосував Схід. У цьому сенсі ми як східні сусіди маємо для поляків цінний досвід. Саме Схід України наголосував нам у 1991 році президента Кравчука, в 1994-му президента Кучму, а в 2010-му – нині вже непрезидента Януковича. Виходить так, що Схід переважно нічого хорошого не наголосовує. Це головний висновок з нашого досвіду, через який полякам тепер доведеться ще пройти.
Наша відмінність полягає в тому, що в Україні Схід територіально зменшується. 1991 року, коли переміг «кандидат Сходу» Кравчук, Схід починався східніше Збруча і закінчувався на кордоні з Росією. Спробуй за такої роздачі карт не перемогти! Рахунок виявився ледь не хокейним. 1994-го, коли переміг Кучма, Схід де-не-де поступився позиціями в Центрі. Схід програв 2004-го, коли в Центрі більшість проголосувала за Ющенка – саме тоді всі ми побачили, що почалось його, Сходу, зменшення. 2010-го Схід, який наголосував Україні Януковича, вже цілком очевидно відступив за Дніпро, на його лівий берег, але при цьому сильно згустився, завдяки чому й переміг, хоча вже далеко не з хокейним рахунком, а швидше після футбольної серії пенальті. 2014-го Схід (подякуймо Путіну) вже просто-таки радикально зменшився і при цьому згустився просто-таки екстремально – до цілком невеличкого в масштабах усієї країни «клаптика АТО». Чи то пак «тимчасово окупованих територій». При цьому так і хочеться помолитися на старий радянський жарт про те, що «в нашій країні немає нічого постійнішого за тимчасові труднощі». Тож хай би вже краще ті території залишалися «постійно окупованими».
У поляків такої світлої перспективи – територіального зменшення Сходу – немає, бо АТО їм не загрожує. У них лінія поділу Схід – Захід цілком виразно загрожує бути стабільною. Зрештою, вже з початку 1990-х виразно говорилося про Польщу А (кращу, багатшу, європейську) і Польщу Б (слов’янську, занедбану, біднішу). Президента Анджея Дуду (якесь бразильське виходить прізвище) обрала Польщі Польща Б. Увага: це небезпечно!
Це небезпечно для Польщі, бо виявляється, що й вона нічим від Сходу не захищена. У ній також майбутнє країни наголосовують пенсіонери, селяни, селяни-пенсіонери, ностальґуючі католико-комуністи та націонал-патріоти.
Але це ще небезпечніше для України, бо до влади в Польщі приходить політикум, який заради її, влади, збереження буде змушений підсичувати власний «залізний електорат» нагнітанням певних історичних сюжетів. І ви знаєте, які сюжети я маю тут на увазі. Так, саме ті – з косами, вилами та іншим сільськогосподарським реманентом, застосовуваним зокрема й на Волині. Хитрюга Путін відразу занюшив незлу кон’юнктуру й одним із перших привітав «молодого переможця» польських виборів. Ждемо біди.
Поклавши руку на серце, слід визнати таке. За Дуду йшли голосувати виборці, схильні до словосполучень «злочини УПА», «волинська різанина», «хай українці на колінах просять прощення». За невиразного й, ніби П’єр Безухов, незґрабного Коморовського віддавали свої голоси ті, які радше не мають твердого переконання щодо «геноциду поляків українцями», а подекуди й сумніваються в ньому. Але Коморовський був для нас позитивний ще й тим, що піддавався ручному керуванню з Європи. Куди натомість понесе виразно самозакоханого й недалекого Дуду, заохочуваного з одного боку не надто проукраїнським єпископатом, а з іншого Путіним – боюся вгадати.
Уночі перед другим туром польських виборів я розмовляв з леґендарним музикантом, заодно й засновником та власником ще леґендарнішого клубу Mozg (Мозок). Ми з карбідами щойно відіграли в нього концерт, і він хотів спілкуватися. Я запитав про вибори. Ні, я не питав, чи він піде голосувати за Дуду – це виключалося. Але він сказав, що взагалі не піде. За великим рахунком, казав Мозок, усі вони однакові, а наша їм відплата має полягати в тому, що ми свистали на їхні вибори й нікуди взагалі не підемо.
Ех, подумав я. І ми у 2010-му були такі ж кришталево чисті. Тільки Польщі – повторюся – тепер доведеться пройти той наш досвід і дай їй Боже щоб не увесь. «Останній вік-енд у вільній країні», – жартували мої карбіди після оголошення екзит-полів.
