Ця американська чорна проблема перетворилася на європейську проблему. «Чорношкірі» Європи не обов'язково є чорношкірими, оскільки часто вони мають арабське походження, але їх число зростає з напливом біженців. Найвищий час – або вже занадто пізно – завадити тому, щоб Європа була всипана »Балтіморами».
28 квітня цього року заворушення, яких США не бачили від літа 1992 р. в Лос-Анджелесі, спустошили негритянські квартали в Балтіморі. Детонатором ночі руйнувань, спричинених афроамериканськими підлітками, стала непояснена смерть дрібного правопорушника Фредді Ґрея, що була наслідком побоїв поліції. Спалах насильства в Балтіморі, якому в попередні місяці передували подібні заворушення в околицях Сан-Луїса та у Нью-Йорку, пробудив США з їхнього летаргійного сну: обрання чорношкірого президента не розв'язало «чорної проблеми». Як виглядає, здивувався сам Барак Обама, тому що за шість років президентства він жодного разу не взявся за цю тему рішуче, бувши певним, що його взірцевого життєвого шляху досить для того, аби надихнути усіх чорношкірих. Даремно.
Насправді Барак Обама та його дружина є прикладом успіху та вад волюнтаристської політики добору чорношкірих еліт, яку називають позитивною дискримінацією. Починаючи від 1970-х років, з ініціативи суддів-активістів місцеві та державні виконавчі органи, як і поліція, пожежна служба, державні підприємства, школи та університети, виявилися зобов'язаними дотримуватись певних квот і наймати на роботу афроамериканців та членів інших меншин (наприклад, індіанців, «автохтонних американців»), щоб відображати «розмаїтість» країни. Позитивна дискримінація була успіхом, тому що відштовхнула афроамериканські еліти від спокуси революції – яка домінувала в 1960-х роках, – ввівши їх у високі сфери громадського життя. Успіх цих еліт, найбільшим свідченням якого є подружжя Обама, також посприяв зменшенню расизму, показавши, що афроамериканці так само, як і білі, надаються для того, щоби брати на себе найбільшу відповідальність. Але ця політика призвела до того, що афроамериканські еліти зосереджені в органах державного керування, а не в світі бізнесу. А в США бізнес поважають більше, ніж державну службу. Іншою вадою позитивної дискримінації є те, що чорношкірий, який має успіх в США, покидає квартал, де він народився, і перестає бути взірцем для собі подібних. У чорних кварталах залишаються лише найбільш знедолені, приблизно дві третини з 30 млн. американських чорношкірих. Чому вони, коли є підлітками, відбувають більше часу на вулиці, ніж у школі, чому матері частіше є самотні, ніж одружені, чому половина чорношкірих молодих людей Балтімора чи Сан-Луїса є безробітними, чому вони знаються на культурі банд, чому вони становлять більшість правопорушників, авторів і жертв злочинів і відповідно більшість засуджених? У Балтіморі, де більшість населення – це чорношкірі, кожен другий афроамериканський чоловік 25-річного віку перебував в ув'язненні.
Фредді Ґрея, жертву жорстокого поводження, стерегли чорношкірі поліціянти – у місті, де мером є чорношкіра жінка і прокурором, який офіційно звинуватив поліціянтів, також є молода чорношкіра жінка. Балтімор символізує водночас успіх чорношкірих еліт в політиці – як наслідок позитивної дискримінації – і замикання усіх решта в культурі насильства. Американські соціологи та економісти не перестають розмірковувати про існування цієї культури ґетто, жертвами і дійовими особами якої є чорношкірі. Чи є вони жертвами расизму білих? Це звинувачення вже не тримається купи, коли мером, керівником поліції і прокурором у Балтіморі є чорношкірі. Численні аналітики приписують її відсутності батьків у цих бідних й аґресивних родинах, але ця відсутність є наслідком культури ґетто, а не причиною. Найімовірнішим є те, що культура ґетто і поведінка, яку вона породжує, є наслідками самого ґетто. Вже сам факт концентрації групи ризику в одному місці посилює найнеґативніші характеристики цієї групи. У Балтіморі зразок, який молодь має перед своїми очима, – це шеф банди, а не Барак Обама. Єдиною моделлю родини, відомою молоді з ґетто, є родина без батька. Мапи населених пунктів, опубліковані після заворушень у Балтіморі, які показують, що доля молодого афроамериканця в США переважно зумовлена географією, доводять протилежне. Якщо він народжується і виростає в кварталі, де чорношкірих є небагато, його можливості для успіху в школі, родині і професії є такі самі, які і можливості будь-якого іншого американця. Американська чорна проблема не є наслідком расизму чи незмінною культурною особливістю, а лише справою, яка пов'язана з житлом. Усі американські уряди – вже півстоліття – сприяли будівництву «соціального» житла, і це створило географію бідності. Парадокс полягає в тому, що соціальне житло нехотячи відтворює давню сеґреґацію, зокрема в Балтіморі, де в давні часи чорношкірі й білі не мали права жити в одних кварталах. Цю фатальну помилку роблять також у Європі, де найнедавніших імміґрантів перегруповують в «соціальному» оточенні, тож їхні діти мимохіть створюють там культуру ґетто, яка нагадує американську чорну культуру, з тими самими згубними наслідками.
Ця американська чорна проблема перетворилася на європейську проблему. «Чорношкірі» Європи не обов'язково є чорношкірими, оскільки часто вони мають арабське походження, але їх число зростає з напливом біженців. Найвищий час – або вже занадто пізно – завадити тому, щоб Європа була всипана «Балтіморами».
Guy Sorman
¿Por qué estalla Baltimore?
АВС, 18.05.2015
Зреферувала Галина Грабовська
22.05.2015