«Ми будемо скорочувати витрати, але не аж так різко чи не аж так жахливо, як консерватори; ми віримо в ринкову економіку, але не аж так сильно». Такі були центральні елементи принципів економічної політики лейбористської партії на британських загальних виборах минулого тижня. Вони не творять переконливого наративу — вони й не переконали.
Європейська лівиця перебуває в інтелектуальному хаосі, починаючи від краху соціалізму. Заяложений контент економічних поглядів Лейбористської партії повторює подібну непереконливість французької (не-дуже-)Соціалістичної партії і німецької соціал-демократичної. В Греції та Іспанії радикальна лівиця здобуває електоральний ґрунт, обіцяючи невикональні речі. Третій шлях Тоні Блера, колишнього британського прем'єр-міністра (і Білла Клинтона, колишнього американського президента), тих, хто бачив потребу в новому економічному мислені в 1990-х, сколапсував у пустопорожність.
Отож пропоную одну ідею, щоб лейбористи почали переосмислювати свою економічну політику. Рентабельна (тобто продукуюча прибуток) корпорація, мусить бути і буде центральною інституцією сучасної економіки. Але це не означає, що мета рентабельної корпорації полягає в тому, щоб отримати прибуток; ми мусимо дихати, щоб жити, але дихання не є метою життя. Мета корпорації полягає в тому, щоб продукувати товари й послуги для задоволення економічних та суспільних потреб, творити сатисфакцію і гідну зайнятість, заробляти прибуток для її акціонерів та інших інвесторів і робити позитивний внесок в соціальне й фізичне довкілля, в якому вона діє.
Блер фліртував з ідеєю про мету корпорації, і це було центральним питанням, коли він сповідував «стейкголдінґ» перед своїми виборами в 1997 році, але дебати зав'яли — частково через опозицію ділових кіл, які думали, що стейкголдінґ означає членів профспілки в правлінні компаній. Тепер це може бути реінкарнацією його ідеї.
Звикле заперечення, що в організації не може бути більше однієї мети, можна легко відхилити. Державний діяч має збалансовувати конкуруючі впливи та інтереси, і кожне домогосподарство мусить давати раду з іноді несумісними вимогами та потребами різних членів сім'ї. Аналогічно робота професійного менеджера полягає в тому, щоб збалансовувати часом комплементарні, а часом конфліктуючі вимоги.
Достоту так само добра школа надає фактологічну інформацію, стимулюючи критичне мислення. Добрий смартфон — це компроміс між портативністю і ресурсом батареї. Ми розрізняємо добрі школи й смартфони, коли їх бачимо, і ми так само знаємо, яка компанія є доброю.
Добра корпорація — як добрий смартфон чи добра школа — може бути визначена за тим, чого вона досягає. Вона платить працівникам нормальну зарплатню; вона не ухиляється аґресивно від податків. Вона розвиває вміння і можливості свого персоналу і не пантеличить клієнтів складними тарифними схемами. Вона заробляє прибуток, частину реінвестує і виплачує дивіденди акціонерам. Її керівники відбувають більше часу в офісах і цехах, а не на засіданнях у конференц-залах інвестиційних банків. Добра корпорація вносить релевантну експертність у формування політичної лінії, але не лобіює в масштабах, що корумпують політичні рішення.
Політична та соціальна леґітимність ринкової економіки — і корпорацій, завдяки яким вона функціонує, — не може просто декларуватися, як це було згідно з фундаменталістською ринковою риторикою, що домінувала в економічній політиці минулі три десятиліття. Її леґітимність має бути заслужена поведінкою провідних економічних інституцій. Цей суспільний контракт надто часто порушували останніми роками. І привернення уваги до цього порушення, і заходи на повернення довіри є аґендою, не ворожою, а радше дружньою щодо довгострокових інтересів ділової спільноти.
John Kay
Good corporations should drive the economy
The Financial Times, 12.05.15
Зреферував О.Д.