Катинь: сучасний російський дискурс

Ігор МЕДВІДЬ

Катинська трагедія є одною з найголовніших тем, яка за останнє двадцятиліття піднімалася в російсько-польських дискусіях про Другу світову війну.

Мапа розстрілів полонених польських офіцерів

Словосполучення «Катинська трагедія» вживається в двох значеннях: у вужчому та ширшому. У вужчому значенні під Катинською трагедією мається на увазі розстріл полонених польських офіцерів в Катинському лісі біля Смоленська, вчинений НКВД навесні 1940 року. Проте поняття «Катинська трагедія» стало настільки символічним і часто вживаним, що застосовується також як збірне поняття для окреслення всіх розстрілів польських полонених: Козельського табору (розстріляні й поховані в Катинському лісі), Осташковського табору (розстріляні в Калініні – нині Твер – і поховані в Мєдному), Старобельського табору (розстріляні й поховані в Харкові), а також арештованих, яких утримували в тюрмах Західної України і Білорусі (розстріляних у Києві, Харкові, Херсоні, Мінську й інших місцях).

Катинь стала символом усіх жертв, бо саме там вперше було знайдено поховання розстріляних полонених, інші поховання були відкриті лише через кілька десятиліть. У радянський період правду про цю трагедію замовчували, а згідно з офіційною версією, розстріли поляків в Катині здійснили німці восени 1941 року. Втім, навіть про цю версію в Радянському Союзі воліли зайвий раз не згадувати. Можливо, це ще одна причина, чому саме Катинь стала збірним символом для розстрілів польських полонених – виникнення потреби нарешті сказати правду, що це не нацистський, а радянський злочин. Лише в роки правління Михайла Горбачова було знято табу на правду про Катинську трагедію. Але, попри те, що з того часу минуло ось вже майже три десятиліття, в сучасній Росії ця історична подія дуже по-різному інтерпретується, а деякі факти відверто фальшуються в кращих стилях радянської традиції. Знамените завдяки О.Герцену питання «Кто виноват?» є одним із ключових у російських дискусіях щодо Катинської трагедії. Коротко представлю кілька основних трактувань цієї події в сучасному російському дискурсі про ІІ Світову війну.

Розпочну з позиції прихильників радянської версії Катинської трагедії. Вони не визнають причетності Радянського Союзу до розстрілів поляків у Катинському лісі, надалі підтримуючи радянську офіційну версію, що цей страшний злочин вчинили німці. До найбільш активних апологетів цієї версії належать, зокрема, політологи і письменники Юрій Мухін ¹ і Владислав Швед ², історики Александр Усовський ³ і Юрій Жуков ⁴, юрист і політик Віктор Ілюхін ⁵. Прихильники радянської версії Катинської трагедії за підтримки КПРФ провели 19 квітня 2010 року в Державній Думі РФ круглий стіл на тему: «Катинська трагедія: правові та політичні аспекти» ⁶. Результатом цього круглого столу стало офіційне звернення до президента РФ Дмитра Медведєва, в якому учасники круглого столу навели кілька аргументів на підтвердження того, що поляків в Катині розстріляли німці ⁷. Коротко наведемо головні їхні докази на підтвердження цієї версії:

* Документи, які свідчать про те, що НКВД розстріляв поляків з наказу Сталіна, були сфабриковані;

* Німецька зброя та кулі свідчать про те, що розстріли робилися німцями; про те ж саме свідчить і шпагат (ним зв’язували руки жертвам), який не виробляли в той час в СРСР;

* У 1940 році поблизу місця розстрілу знаходилися житлові будинки, дачі, піонерські табори та траса, що свідчить про абсурдність версії про те, що НКВД розстрілювало поляків в такому залюдненому місці;

* Коли вперше розкопали трупи в 1943 році, то виявили, що їм робили медичні щеплення: якщо Сталін планував розстріляти польських полонених, то навіщо їм перед цим було робити щеплення?! ⁸

Образ Польщі та поляків, який присутній в дискурсі прихильників радянської версії характеризується демонізуванням, трактуванням поляків як ворогів Росії, що всіляко намагаються їй нашкодити, підірвати її престиж на міжнародній арені. Найперше, що робить з поляків ворогів є те, що вони підтримують «німецьку» версію, свідомо сфальсифіковану Геббельсом задля пропаганди проти СРСР. Ось уривок із інтерв’ю В.Ілюхіна: «Потрібно відзначити, що польський уряд у вигнанні буквально на другий день визнав геббельсівську версію про розстріл польських солдатів цілком достовірною і зробив свою заяву. А 16 квітня, фактично через два дні, поляки, представники Червоного Хреста, були вже в Катині. Подивіться, як всі швидко, синхронно спрацювали!» ⁹.

Катинська справа спричинила розрив дипломатичних відносин між СРСР і урядом Владислава Сікорського, що, за словами Ю.Жукова, привело до того, що «Польща фактично стала нашим суперником у війні, разом з Німеччиною, Італією і так далі» ¹⁰. Не можна не помітити, що такий тип дискурсу представляє собою міфічне протистояння «Добро – Зло», в якому діють принципи «третього не дано» і «хто не з нами, той проти нас». Більше того, негативний образ переноситься і на сучасних поляків, які створили «Катинський комітет, що разом з одіозним Інститутом національної пам’яті є головними провідниками антирадянської та антиросійської політики» і проводить «антиросійські траурні акції», які є «образливими для багатьох громадян нашої країни, перш за все ветеранів Великої Вітчизняної війни, які закономірно не поділяють «польське» трактування Катинської справи» ¹¹.

Присутній в цьому дискурсі й образ внутрішнього ворога – продажного зрадника-росіянина, без допомоги якого «поляки ніколи би не нав’язували так зухвало свою версію – розстріл польських офіцерів совєтами» ¹². У Катинській справі цей образ присутній в кількох іпостасях: по-перше, це співробітники Головної Військової Прокуратури РФ, які «відвідували польське посольство в Москві, де їм влаштовували фуршети» і «без особливої потреби виїжджали в тривалі відрядження в Польщу і на відпочинок, отримували подарунки» ¹³; по-друге, це російські вчені, які відстоювали «німецько-польську версію» і «систематично отримували грошові винагороди від поляків» ¹⁴; по-третє, найвищі посадові особи, зокрема Б.Єльцин та М.Горбачов, які перші порушили тему Катині ¹⁵. Таким чином, в дискурсі прихильників радянської версії Катинської трагедії створюється образ Росії як «обложеної фортеці» із зрадницькою «п’ятою колоною», яка зсередини намагається здеморалізувати і завдати удару в спину. Головний ворог відповідає всім канонам традиційної російської національно-політичної міфології і приходить із Заходу ¹⁶.

Іншою доволі популярною стратегією в російському дискурсі про Катинь є пошук так званої Анти-Катині або Контр-Катині на території Польщі у таборах для полонених періоду радянсько-польської війни 1919-1920 рр. У такий спосіб прихильники цієї стратегії прагнуть нівелювати польські претензії щодо Катині та встановити своєрідний паритет між жертвами обох сторін, доводячи, що поляки у ставленні до полонених були не кращими. Зазначу, що до цієї стратегії вдаються, як ті, хто визнають гітлерівський режим винним у Катинському злочині, так і ті, хто визнають цей злочин справою рук сталінського режиму. Ідея пошуку Анти-Катині не є новою, а виникла на зламі 1980-х і 1990-х років, коли вперше в суспільстві почали обговорювати тема Катині ¹⁷.

В межах цієї стратегії можна виділити три різні підходи до трактування Катині й Анти-Катині. Перший підхід умовно назвемо підходом «обурення». Його використовують прихильники радянської версії, які заперечуючи причетність СРСР до Катині, докоряють полякам, що ті мають нахабство «перекручувати» факти, забуваючи ще й при цьому свої «гріхи». Яскравою ілюстрацією підходу «обурення» може служити уривок з книжки А.Усовського «Брат мій Каїн» ¹⁸.

Інший підхід можна назвати підходом «помсти». Прихильники цього підходу визнають Катинський злочин справою рук Сталіна, проте інтерпретують його як помсту за жертви польських таборів. Причому наголошується, що поляки отримали цю помсту у вигляді Катині цілком заслужено. Одним із прикладів такого підходу є книжка Дмитра Жукова «Польща – ланцюговий пес Заходу». В цій праці автор наголошує, що даремно «червоні патріоти» заперечують, що радянське керівництво розстріляло поляків в Катині, адже, по-перше, це були закляті вороги радянської влади, а, по-друге, поляки ще не таке робили з червоноармійцями в 1919-1920 рр. ¹⁹. Інший історик, Олексій Топтигін вважає цей злочин цілком виправданим: «Катинь – безумовно, не краща сторінка в радянсько-польській історії, але якщо врахувати, хто загинув в катинській трагедії, і задати собі питання, чи був сенс тримати на радянській території 25-тисячну армію польських антирадянщиків, думаю, відповідь буде однозначною» ²⁰.

Вартим уваги є також те, що другий підхід використовується в шкільному підручнику, який є базовим для російських шкіл – «Історія Росії 1900–1945 рр.» за редакцією А.Данілова та А.Філіпова. Ось цитата А.Данілова, який розповідає про концепцію цього підручника: «При цьому важливо підкреслити, що суворі закони воєнного часу діяли у всіх воюючих країнах з однаковою степеню жорсткості. Разом із тим, з урахуванням політичної загостреності Катинського питання, не оправдовуючи вбивства військовополонених у Катині, треба було б відзначити, що з боку Сталіна, розстріли в Катині – це було не просто питання політичної доцільності, але й відповідь за загибель багатьох (десятків) тисяч червоноармійців в польському полоні після війни 1920 року, ініціатором якої був не Радянський Союз, а Польща» ²¹.

Найімовірніше, учні після прочитання вищезгаданого уривку, вважатимуть, що Сталін справедливо помстився за загибель червоноармійців, крім того, це було питанням політичної доцільності. Загалом Сталін в цій книжці показується як ефективний менеджер, який задля того, щоб зробити СРСР могутньою державою з ефективною економікою, змушений був правити «твердою рукою», часом вдаючись і до репресій.

Третій підхід прихильників Анти-Катині умовно можна назвати як «поміркований». Прихильники цього підходу визнають Катинський злочин і засуджують його, проте вважають, що неприпустимо зайвий раз ворушити Катинську тему, оскільки поляки теж винні перед росіянами за смерті червоноармійців у польських таборах. Як приклад, наведу статтю Віктора Литовкіна «Соломинка і колода» ²² чи статтю Володимира Галицького «Доля військовополонених та інтернованих поляків в СРСР (1939–1951 рр.)» ²³.

Проте в Росії існують також і критики ідеї Анти-Катині, до яких можна віднести Бориса Носова²⁴, Александра Владимирського²⁵, Олексія Пам’ятних²⁶. Зокрема, історик Б.Носов в одному з інтерв’ю заявив, що ідея Анти-Катині не має жодного майбутнього: «Червоноармійці дійсно помирали в польських таборах через відсутність ліків, продовольства… Але жодним чином не довести, що політика польської влади передбачала знищення військовополонених, що хто-небудь схвалив рішення щодо їх ліквідації – так, як це було з убивством польських офіцерів в 1940 р.» ²⁷.

Ще однією стратегією реакції на Катинську трагедію є визнання її злочином Сталіна і радянської тоталітарної системи та рішуче засудження цього злочину без пред’явлення польській стороні зустрічних претензій (як це є у випадку з людьми, які дотримуються стратегії пошуку Анти-Катині). До них зокрема належать Інесса Яжборовська ²⁸, Наталя Горбаневська ²⁹, Наталя Лебедєва ³⁰, Микола Петров ³¹, Володимир Воронов ³². Активну підтримку цієї стратегії здійснює товариство «Меморіал», яке домагалося відновлення слідства у Катинській справі, коли Генеральна Військова Прокуратура РФ закрила цю справу в 2004 році у зв’язку зі смертю винуватців. Крім відновлення справи, товариство «Меморіал» у своєму зверненні до президента РФ Д.Медведєва вимагало також розсекречення всіх матеріалів по Катинській справі, установлення повного списку організаторів і виконавців злочину, кваліфікація злочину згідно з нормами російського та міжнародного права, поіменної реабілітації всіх розстріляних ³³.

Вальтер ППК калібру 7.65 мм. Характеризувався зручністю, надійністю і не перегрівався при інтенсивному використанні. Саме таку зброю обрало НКВД для розстрілів польських офіцерів.

У полеміці зі своїми опонентами, противники радянської версії висувають свої контраргументи, наприклад, В.Воронов і М.Лемхін спростовують тезу, що німецька зброя свідчить про те, що розстріли вчинили нацисти ³⁴. Вальтер ППК калібру 7.65 мм був на озброєнні в НКВД і був вибраний для розстрілів цілком свідомо, бо був досить зручним, надійним і добре підходив для такої операції, оскільки не перегрівався і не виходив з ладу при інтенсивному використанні ³⁵. М.Лемхін наводить уривки з допитів Головної Військової Прокуратури СРСР в 1991 році, де колишній начальник УНКВД по Калінінській області Д.Токарєв свідчить про те, що розстріли робилися із вальтерів, чемодан яких особисто привіз генерал-майор НКВД Василь Блохін, який керував розстрілами польських офіцерів ³⁶. Олексій Пам’ятних і Сергій Романов також написали ряд полемічних статей, в яких спростовують арґументи прихильників радянської версії ³⁷.

Ось так, якщо коротко, виглядає дискусія щодо Катинської трагедії в Росії. Звісно, для більшості громадян країни є дуже нелегкою справою прийняти той факт, що владний режим твоєї країни або частина твого народу була відповідальною за скоєння страшних злочинів у минулому. Більшість із нас (незалежно від національності) воліє чути про наших предків переважно приємні історії. І це природно. Як і цілком нормально те, що історичні події мають право на різні інтерпретації. Але відверте невизнання очевидних фактів і їх перекручування задля збереження «гордості за країну» може мати погані наслідки. Обдурюючи самих себе, проблем не вирішиш.

ПРИМІТКИ

¹ Мухин Ю. Катынский детектив. – Москва, 1995. – 44 с.; Мухин Ю. Антироссийская подлость. Расследование фальсификации катынского дела Польшей и Генеральной прокуратурой России с целью разжечь ненависть поляков к русским. – М.: «Крымский мост - 9Д», «Форум», 2003. – 762 с.; Мухин Ю. Пятое прямое доказательство // Дуэль, №33 (278), 13 августа 2002 г.; Мухин Ю. Мистика Катыни // Официальный сайт Мухина Ю.И.; Мухин Ю. Катынь и Нюрнбергский трибунал // Официальный сайт Мухина Ю.И.

² Швед В. Метил в сталинизм, а попал в Россию // Столетие, 09.04.2010; Швед В. Катынь-2010: новая страница или...? // Правда о Катыни, 30.04.2010; Швед В. «Тайна Катыни». – Москва: Алгоритм, 2007.

³ Усовский А. Брат мой Каин. – Москва: Частное издательство «Золотое сечение», 2008. – 368 с.

⁴ Жуков Ю. Расстрелы в Катыни: сомнения остаються // Комсомольская правда, 29 марта 2011 г.

⁵ Илюхин В. Поляков в Катыни расстреляли немцы // KPRF.TV, 26.11.2010; Илюхин В. Настоящее прошлое. Катынь: правда и кривда // Литературная газета, № 27, 7-13 июля 2010 г.; Илюхин В. Катынское дело по Геббельсу // forum.msk.ru, 10.11.2006.

⁶ Див: Тайны Катынской трагедии. Материалы круглого стола по теме: Катынская трагедия: правовые и политические аспекты. – Москва: 2010. – 200 с.

⁷ Обращение участников круглого стола на тему «Катынь – правовые и политические аспекты» к президенту РФ Д.Медведеву // Правда о Катыни, 23.04.2010

⁸ Детальніше про аргументацію цієї версії див.: Илюхин В. Поляков в Катыни расстреляли немцы // KPRF.TV, 26.11.2010; Швед В. Катинь-2010: новая страница или...? // Правда о Катыни, 30.04.2010, Обращение участников круглого стола на тему «Катынь – правовые и политические аспекты» к президенту РФ Д.Медведеву // Правда о Катыни, 23.04.2010; Тайны Катынской трагедии. Материалы круглого стола по теме: "Катынская трагедия: правовые и политические аспекты". – Москва: 2010. – 200 с.

⁹ Илюхин В. Поляков в Катыни расстреляли немцы // KPRF.TV, 26.11.2010.

¹⁰ Жуков Ю. Виступ на конференції «Катынская трагедия: правовые и политические аспекты» // Тайны Катынской трагедии… – С. 14

¹¹ Обращение участников круглого стола на тему «Катынь – правовые и политические аспекты» к президенту РФ Д. Медведеву // Правда о Катыни, 23.04.2010.

¹² Илюхин В. Катынское дело по Геббельсу // forum.msk.ru, 10.11.2006.

¹³ Там само.

¹⁴ Обращение участников круглого стола на тему «Катынь – правовые и политические аспекты» к президенту РФ Д. Медведеву // Правда о Катыни, 23.04.2010.

¹⁵ Куняев С. Виступ на конференції «Катынская трагедия: правовые и политические аспекты» // Тайны Катынской трагедии... – С. 19

¹⁶ Про особливості національно-політичної міфології Росії див.: Дубин Б. Зеркало и рамка: национально-политические мифы в коллективном воображении сегодняшней России

¹⁷ Поиски «анти-Катыни». Интервью с Борисом Носовым // Новая Польша, 11 / 2000

¹⁸ Усовский А. Брат мой Каин. – Москва: Частное издательство «Золотое сечение», 2008. — 368 с.

¹⁹ Жуков Д. Польша – «цепной пес» Запада. – Москва: Яуза-пресс, 2009. – С. 325

²⁰ Топтыгин А.В. Неизвестный Берия. – СПб.: Нева; М.: ОЛМА-Пресс, 2002. – С. 86 / Цит. за: Владимирский А. Предъюбилейная «альтернативная история»: Пакт Молотова-Риббентропа, оккупация Прибалтики и Катынское дело в российских СМИ та интернете // 60-летие окончания Второй мировой и Великой Отечественной: победители и побежденные в контексте политики, мифологии и памяти. – Москва: Фонд Фридриха Наумана, 2005. – С. 239

²¹ Данилов А. О концепции курса «История России. 1900-1945 гг.» // Издательство "Просвещение"

²² Литовкин В. Соломинка и бревно // РИА "Новости", 30.06.2005

²³ Галицкий В. Судьба военнопленных и интернированных поляков в СССР (1939–1951 гг.) // Обозреватель. – 2011. – № 1. – С. 101–115

²⁴ Поиски «анти-Катыни». Интервью с Борисом Носовым // Новая Польша, 11 / 2000

²⁵ Владимирский А. Предъюбилейная «альтернативная история»: Пакт Молотова-Риббентропа, оккупация Прибалтики и Катынское дело в российских СМИ та интернете... – С. 219–246

²⁶ Памятных А. Пленные красноармейцы в польских лагерях // Новая Польша, 10 / 2005

²⁷ Поиски «анти-Катыни». Интевью с Борисом Носовым // Новая Польша, 11 / 2000

²⁸ Яжборовская И. Катынское дело: на пути к правде // Вопросы истории, №5, май 2011, C. 22-35.; Яжборовская И., Яблоков А., Парсаданова А. Катынский синдром в советско-польских и российско-польских отношениях. 2-е изд. – Москва: Российская политическая энциклопедия, 2009. – 519 с.

²⁹ Горбаневская Н. О Катыни двадцать пять лет назад и сегодня // Новая Польша, 4 / 2005

³⁰ Лебедева Н. Четвертый раздел Польши и катынская трагедия. – Москва: РГГУ, 1996 / Другая война. 1939-1945. – С. 237–295; Лебедева Н. Катынь: преступление против человечества. – Москва: Прогресс, 1994. – 348 с.

³¹ Петров Н. Даже собаки от нас шарахались // Новая газета, спецвыпуск «Правда ГУЛАГа». – 07.07.2008. – № 6 (6); Петров Н. Человек в кожаном фартуке. // Новая газета, спецвыпуск «Правда ГУЛАГа». – 02.08.2010. – №10 (31)

³² Воронов В. Палач в кожаном фартухе // Совершенно секретно, No.3/250, 1 марта 2010 г.

³³ Обращение Общества «Мемориал» к Д.А.Медведеву в связи с 70-летием Катынского расстрела. 02.03. 2010 //

³⁴ Воронов В. Палач в кожаном фартухе // Совершенно секретно, No.3/250, 1 марта 2010 г.; Лемхин М. Вальтер ППК, Катынь и фильм Анджея Вайды // Чайка, 16 мая 2009 г.

³⁵ Воронов В. Палач в кожаном фартухе // Совершенно секретно, No.3/250, 1 марта 2010 г.

³⁶ Лемхин М. Вальтер ППК, Катынь и фильм Анджея Вайды // Чайка, 16 мая 2009 г.

³⁷ Памятных А. О «загадке» записки Берии или ответ Александру Сабову, Сергею Стрыгину и Владиславу Шведу // Катынские материалы, 30.09.2007; Памятных А. Еще раз о записке Берии, или Как Юрий Мухин сам себя высек // Катынские материалы, 05.11.2007; Памятных А. Удивительно дурацкая статья в "Независимой газете" // Катынские материалы, 05.02.2008; Романов С. Юрий Жуков о Катыни: поразительные откровения очередного "историка" // Катынские материалы, 30.03.2008; Романов С. Четыре лжесвидетеля и фальшивка // Катынские материалы, 14.02.2009; Романов С. Еще раз о наших баранах, или как Швед полемизировать пытался // Катынские материалы, 26.04.2008.