Вже тринадцятий рік поспіль весна і сезон фестивалів просто неба у Львові почалися з «Флюгерів Львова». Для багатьох львів’ян ці три дні давно стали чимось більшим, ніж просто музичною імпрезою, і вписались у перелік свят в календарі на рівні з Різдвом чи Новим Роком. На рівні родинних свят. Бо ж впродовж останніх років «Флюгери» стали чудовим приводом зустрітись не лише з друзями, а й з цілими сім’ями друзів. А щонайменше два покоління львів’ян щоразу частіше асоціюють травневі вихідні не з Днем солідарності трударів, а з солідарним вранішнім «Прокиданням» на «Флюгерах» та довгими вечорами з прекрасною музикою, шаленими танцями та смачним пивом-квасом у дворику Ратуші.
Програма фестивалю цьогоріч – теж традиційно – була різноманітною не лише жанрово, а й географічно. Так, участь у фестивалі взяли етно-, джазові, панкові, рок-колективи з Норвегії, Польщі, Італії, Угорщини, Ірландії і, звісно, з України. А за підрахунками організаторів у дворику Ратуші впродовж фестивалю побувало майже 7000 осіб з України та з-за кордону.
Зрештою, лише програма та перелік країн-учасниць є змінними елементами цього свята, решта ж – з року в рік традиційна: обов’язково трохи дощу, обов’язково хедлайнери, що розтанцюють навіть лежачого, і обов’язково карколомні джем-сейшени ледь не до світанку у «Квартирі 35».
Цього року найяскравіші спогади, враження, трохи кріпатури в тілі і багато музики в голові залишили етно-електронні «Południce» з програмою «Electronice», нордично-сонячна творчість норвезько-польського гурту «Wovoka», непередбачуване шоу від мадярсько-ірлансдського «FIRKIN», рок від італійської родинки «Gambardellas», неспростовно сонячні «Miąższ» з Польщі, а на завершення справжнім відкриттям стали панки, що співають кримськотатарською мовою – група «Shatur-Gudur».
Яким видалися Флюгери Львова – 2015 для їх творців, учасників та гостей, ми розпитали у них самих...
Юлія Хомчин, координатор фестивалю «Флюгери Львова»:
Цьогорічні «Флюгери» виправдали абсолютно усі сподівання і відвідувачів, і артистів, і організаторів. Я рада, що вдалося організувати добру мистецьку подію, яка дає людям змогу не тільки відпочити, а й довідатися про нову, якісну музику, що продовжує лунати навіть у складні часи для України. Особисто для мене – це був ковток тої енергії, яку я відчувала, і якою я надихалася 6 чи 7років тому. Бо головне – любити «Флюгери» у собі, а не себе на «Флюгерах».
Я давно так добре і гарно не прокидалась! Після такого «Прокидання» ще довго не можеш заснути;) Було дуже щиро і все по-справжньому. «В наступному житті в нас має бути човен», в наступному травні в нас мають бути «Флюгери»!
Богдан Юрочко, журналіст:
Я дуже довго не був на флюгерах, ще відтоді, як тільки вони починались. Навіть пам'ятаю ті перші афіші. Прокидання, Півні, дворик Ратуші з дивною акустикою – все було дуже нове і свіже. Я собі думав: ну от як можна придумати у Львові, де вже не просто відбулись, але і набридли усі можливі атракції, щось таке, що здивує? Але ні, Флюгери дивували і задавали такий специфічний дивний настрій. А потім кілька років пропустив, і така дивна штука: після паузи повертатись в те середовище було лячно. Це як з Лемом і Львовом, знаєте – не їхав, бо боявся, що це вже не той Львів, в якому йому, ще дитині, було добре. Так і тут: розумієш, що все змінюється, крім спогадів, і краще тими спогадами не ризикувати, бо всяке може бути. А оце пересилив себе (завдяки непереборним обставинам, звісно ж), прийшов, і все зрозумів. Флюгери змінюються, і це чудово! Адже вони змінюються разом з нами усіма, в правильному руслі. «Як же так, – думав я колись, – Прокидання без Мертвого Півня – не прокидання!». Але ж ні, бо ми прокидаємось щоразу іншими! Чи то Гичем, чи КомуВнизами, а чи Танками. І, знаєте, насправді, байдуже, хто там на сцені. Головне, хто перед нею. А під сценою скачуть всі ті ж сикси, з тим самим відчуттям щастя і безтурботності, що й колись. Час завмирає, емоції завмирають. Тільки флюгери хитаються туди-сюди.
Фото Мирослава Трофимука
«Shatur-Gudur» (Візія-спогад):
Ми вернулись домів.
Третє травня. Третя година ночі. Незабаром на нас чекає виступ на легендарному львівському фестивалі «Флюгери Львова». Ми всім гуртом сидимо у номері готелю та думаємо над тим, які вірші читати перед деякими піснями. Задум у тому, щоб віршами відобразити зміст та емоційне наповнення пісень, адже у нас є достатньо обґрунтовані побоювання, що далеко не всі зрозуміють пісні кримськотатарською. Залишилось вирішити щодо каверу Гадів «Вернувся домів», який вже перероблений на кримські етномотиви.
– Ну що, що читатимеш на «Вернувся домів»?
– Знаєш, я б не хотів. Я просто скажу, що ця пісня зараз дуже близька мені. Я дійсно ці дні відчуваю себе, немов вдома. Так, як давно вже не відчував себе у Криму…
Ми мовчки перезирнулися. Третій день у Львові. Але справа не лише в тому, що нам пощастило потрапити в чарівне місто на чудовий фестиваль у якості учасників. Було й дещо інше. Ми всі відчули, що ніби ся вернули домів. Символічно, що величезна кількість вимушених переселенців з кримських татар виїхала саме до Львова. Здається в той вечір ця пісня була найбільш актуальною та рідною саме для них. Саме для нас.
Дякуємо, Львів.
Мирослав Трофимук, засновник проекту «Хатнєграння»:
Хотів почати так: «Флюгери супроводжують мене, відколи я себе пам'ятаю...», але пам'ятаю я себе ще відтоді, коли підвіконня в старій багатоповерхівці, здавалося, були такими високими, наче найвищі поверхи хмародерів, хоч я не знав тоді нічого про хмародери. Я часто підіймав голову вгору і захоплено розглядав сіре шершаве підвіконня, силкуючись здогадатися, що над ним – мене завжди вабили ці дивні конструкції... В квартирі часто звучала музика – найчастіше класика, інколи Al Bano & Romina Power (я любив, як квакали жаби в пісні «Il Ballo Del Qua Qua», ми з батьками хором під неї квакали), часто джаз. Була ВЕГА-106. Вона зависала на книжкових стелажах, десь у просторі між підвіконням і недосяжною стелею та звабливо миготіла стробоскопом. Інколи тато підіймав мене на руки і показував, як крутиться платівка. Одного разу я не втерпів і вирішив, що мушу самостійно вилізти і торкнутися того світла, тієї дивної круглої штуки. ВЕГА впала з майже двометрової висоти, але не зламалася... Перші мої «Флюгери» були в 2008-му – в період моїх старших класів, неформальних шкільних тусовок. Я вже починав тоді свої експерименти з електронною музикою, і несподіванкою для мене стали неординарні поетичні читання Галини Крук під награвання Іздрика. В пам'яті відклалися постаті в хімічному захисті, хто зна, можливо все це підсвідомо вистрілило у моєму торішньому проекті ЗОНА... Мабуть,«Флюгери» для мене – це великий макет тієї кімнати-кабінету з дитячих спогадів. Ми стоїмо собі, задерши голови догори, і дивимося на Ратушу, мріємо. Грає музика. Замість програвача – сцена і Маркіян Іващишин, як батько, піднімає всіх нас на руках над нею і показує нам музику. Тоді відпускає бігати – і ми бавимося в сіні, мокнемо під дощем, п'ємо пиво, танцюємо, спілкуємося, закохуємося, але найважливіше – постійно тягнемося до невідомого...
Юрій Іздрик, письменник, модератор цьогорічного «Прокидання з Харковом»:
За ці тринадцять років «Флюгери» перетворилися на одну з міських традицій, адже відвідувачі перших «Флюгерів» тепер приходять на фестиваль зі своїми дітьми, і разом із ними фестиваль поступово входить у стадію пубертатного цвітіння…
Антон Яслінський, барабанщик гурту Rockoko, учень Львівської школи джазу та сучасної музики:
Я вперше грав на «Флюгерах», і мені сподобалось. Оскільки раніше я не грав джаз і тільки освоюю цей напрям, такі виступи для мене дуже корисні, та й загалом хочеться окремо подякувати викладачам джазової школи за їх працю, бо аналогів ж школі немає ані у Львові, ані в Україні.
Ляна Мицько, редактор проекту afishalviv.net, волонтер фестивалю «Флюгери Львова»:
Все було гарно і по-сімейному. Команду «Дзиги» люблю і поважаю, так само подобається працювати з гуртами – кожного разу це справжній квест. Ну і «Флюгери» – найатмосферніший фестиваль Львова, як-не-як. Тому все в ці дивні вихідні склалося просто по-феншую. Цього року мене попросили займатися приїздом ТНМК, і це було дуже цікаво, адже безпосередньо з ними ще не працювала, лише пересікалася за кулісами на фестивалі «Захід». Спілкувалася з музикантами не надто багато, та встигла розкрутити хлопців на кілька історій з турового життя. Сподобалося правильне ставлення до діяльності менеджерки гурту – ось це справді та людина, яка наперед ставить інтереси групи навіть у, здавалося б, незначних деталях. Чесно кажучи, ввечері напередодні «Прокидання» настрій хлопців був дещо скептичний, – вони просто не могли подумати, що на них прийде стільки публіки в таку ранню годину, і що навіть в акустичному форматі їхній сет так порве публіку. Та, як бачимо, ідея запросити на «Прокидання» «ТНМК» виправдала себе на 200%. Враження від їхнього виступу просто прекрасні – і цим емоціям не завадило навіть те, що я – фанат дещо важчої харківської музики. І, здається, моє захоплення розділили сотні присутніх цього ранку в дворику Ратуші. Після виступу хлопці поділилися планами приїхати у Львів наступного разу вже з оркестром. Тому чекаємо анонсу грандіозного шоу у Львівській Опері. Кожному, хто вірить в укрмузику, треба бути на цій події і підтримати своїх. Тож там і побачимось.
Володимир Бєглов, креативний директора проекту «The Ukrainians», на час фестивалю – прес-секретар МО «Дзига»
Суб'єктивні емоційні враження.
...Аби уникнути різних логістичних пробігів, авралів і вирішувань, я собі на «Флюгерах» тихенько «прописався» на вході в дворик Ратуші і роздавав акредитації журналістам. Принагідно довелося попрацювати інформаційним бюром, яке надавало довідки щодо «а що тут у вас?». Так от, деяким людиноподібним хотілося розбивати колінні чашечки ритуальним молотом за вигуки «100 гривень?! Подуріли зовсім!» або «Так там же никого известного!» Ну ясна річ, куди Miąższ і Shockolad, Firkin iWovoka тягатися з Лєпсом і Ірою Федишин... Знаю, що вишуканого слухача завжди у десятки разів менше за нерозбірливого. У нас на Флюґерах все одно яблуку ніде було впасти.
За культуру треба платити. Бо культура потребує грошей. Поки їх не буде, усе крутитиметься навколо «красних кутків» і штучних квітів на віночках.
...А от інший стояв ввесь вечір біля брами і слухав концерт звідти. Підходжу, запитую:
– Ви чого тут?
– У мене тільки 150 гривень, – показує гаманець. – Хочу на завтрашні Прокидання взяти. Більше немає...
– А зараз?
– А зараз я і звідси добре чую. Дякую.
От такому було нешкода почепити браслет безкоштовно. І от таких у нас має бути більше!
Фото: Орест Щур, Мирослав Трофимук, AfishaLviv.net.
11.05.2015