Від часу призначення головою Львівської ОДА Олега Синютки минуло вже майже чотири місяці. «Z» поговорив з керівником області про насущні проблеми — ремонт доріг, ситуацію у промисловості, залучення інвестицій, адмінреформу.
- Коли Президент представляв Вас, то прозвучало побажання, щоб Львівщина відбулася. При тому він говорив про залучення інвестицій, спрощення ситуації для бізнесу. Ви, зі свого боку, ставили собі завданням розвиток інфраструктури та боротьбу з корупцією. Чи можна говорити про якісь перші результати?
- Я сприймаю світ таким чином, ніби від мене залежить усе. Тому стараюся робити так, ніби від мене залежить все, що діється у Львові. Я думаю, що сто днів від часу призначення — це вже той час, коли треба говорити не тільки про те, що ти хотів, але й про те, що вдалося зробити.
Якщо говорити про інвестиції, то є низка знакових проектів. Це запуск вітрової електростанції, відкриття газового родовища, інвестиції у розвиток тваринництва у Дрогобицькому районі та інші. Але перша проблема — це війна, адже іноземні інвестори сприймають війну як небезпеку. Дуже складно переконувати їх, що це не так, але мені видається, що кожного разу ми маємо щораз більше арґументів. Один з останніх таких арґументів, який, на мою думку, буде переконливим, — це українсько-американські навчання «Fearless Guardian», що відбуваються на Яворівському полігоні. Це дуже символічно, бо означає, що російську аґресію зупинятиме не тільки український солдат, що це є спільна проблема багатьох народів. Для іноземних інвесторів це сиґнал про безпеку.
Якщо говорити цифрами, то на відміну від більшості областей України, Львівщина у першому кварталі має приріст у промисловості, а цього не могло статися без інвестування. Є певні позитивні моменти, але це все ще не системні рішення.
Водночас ми системно почали роботу у стосунках влада-бізнес. Справа тут не стільки у відвертому спілкуванні з представниками всіх структур за участі голови адміністрації як певного ґаранта дотримання домовленостей та чинного законодавства. Питання в тому, що ми на прикладі продемонстрували, що коли є проблеми з інспекцією Держархбудконтролю чи з фіскальними органами, то є приклади вирішення цих проблем. Це випадок з німецькими інвесторами, які мали проблеми з Держархбудконтролем, чи ситуація навколо підприємства у Личаківському районі Львова, що здійснює експортно-імпортні операції. Тобто ми здатні вреґулювати такі проблеми відповідно зо закону та на користь бізнесу.
Ще одна дуже важлива річ — подолання корупції. Не можу точно сказати, але, здається, чи не що два тижні затримують правоохоронці когось із тих, хто не чистий на руку. І так буде далі, аж поки корупція не зникне. Це принципова позиція. По-перше, тут голова ОДА має бути взірцем і не допускати навіть думки про можливість вирішення питання через хабарі чи інші незаконні методи. З іншого боку, має бути дуже чітко поставлене питання до підлеглих. І тут, мені видається, всі знають, що я не стану на захист людей, які займаються хабарництвом. У цьому напрямку не можна сказати, що вже є феєричний успіх, а з іншого боку — я бачу, що ми тихою сапою рухаємося в потрібному напрямку.
- Однією з головних передумов корупції є чинне законодавство, сповнене двозначностей та суперечностей. Чи можна якось це подолати на рівні області?
- Ми розпочали системну роботу з народними депутатами від Львівщини. Це 40 осіб, тобто майже 10% парламентарів. На останню таку зустріч з ініціативи депутата Оксани Юринець ми запросили представників легкої промисловості, які зараз, з одного боку, мають величезні замовлення, бо девальвація гривні призвела до пожвавлення цього ринку, а з іншого боку — мають низку пересторог, які потребують вреґулювання на парламентському рівні. Я сподіваюся, що це буде дуже добра співпраця.
- Таке враження, що Львівщину хочуть зробити випробувальним полігоном України. У нас «відкрите небо», пілотний проект реформування охорони здоров'я, монетизація пільг та реформи автодору. Це, з одного боку, добре, але чи не трапиться так, що кількість проектів неґативно вплине на їх якість?
- Так, як є зараз, — недобре, і так, як ми живемо, жити не можна. Мені здається, що це думка дев'яти із десяти жителів області. Отже, треба змінюватися. Чекати, поки щось буде змінюватися в якійсь інші області, в іншому реґіоні країни, і потім переймати цей досвід — не найкращий варіант. Львівщина має сьогодні серйозний науковий потенціал, ми близько до кордонів Євросоюзу і ми перші повинні впроваджувати західні стандарти, бо вони кращі. Тому я не боюся того, що на Львівщині відбуваються такі проекти. Я їх ініціюю. Водночас я свідомий того, що деякі з них закінчаться невдачею. Рівно ж як і розумію те, що за ці невдачі нестиму персональну відповідальність. Але не робити і боятися — це не в моєму характері.
Варто сказати, що кілька проектів ми вже реалізували. Скільки я себе пам'ятаю у Львові, стільки говорили про концесійну дорогу. А станом на сьогодні вже є розпорядження Кабміну та опубліковано оголошення про пошук інвестора для будівництва дороги. Хоча усі ті перепони, що були раніше, не зникали й упродовж цих двох місяців. Але ми це зробили.
Так само «відкрите небо» — розмова, починаючи з 2007/08 років, яка щойно сьогодні стає реальністю. Дещо нам уже вдається. Проблема тільки в тому, що питання, які щоразу ставитимуться, будуть все складнішими, тож на їх вирішення треба буде більше зусиль, часу та людей. Питання грошей у світі не є основним, бо насправді грошей є багато. Питання в тому, що, з одного боку, Україні не довіряють, бо бояться, щоб ми ці кошти не розтринькали, а з іншого боку — нам не вистачає фахових людей, які могли б для громади реалізувати ці проекти. Проблема радше в людях, а не у фінансах.
Дуже багато активних людей шукають освіту та роботу за кордоном, тому дуже важливо, щоб люди повірили і переконалися, що в Україні можна реалізувати себе не гірше, ніж десь на Заході. З цією проблемою стикалися всі східноєвропейські держави. Це природно, адже вік людини не такий довгий і вона прагне реалізувати себе та бути там, де краще. І вже від влади залежить, щоб створити тут умови, які були б конкурентними з умовами в інших країнах. Попри патріотизм та природну консервативність людську, від влади залежить, щоб рівень освіти, соціальні ґарантії були в Україні не гіршими, аніж деінде. От ми маємо компанію Soft Serve — найбільшу в країні ІТ-компанію з українським капіталом, яка входить у двадцятку найбільших ІТ-компаній Європи. Вони ж свій офіс відкрили у Львові, хоча мали можливість зробити це у багатьох країнах. Це означає, що є такі нитки, за які обов'язково треба зачепити, і переконати, що реалізація себе як особистості, можливість заможного життя в Україні — це така сама реальність, як і за кордоном.
Ми насправді рушили вперед, але відстаємо від інших країн, тому повинні не просто рухатися, а наздоганяти і швидше пройти деякі етапи.
- Одне з болючих питань — стан доріг. Ваш попередник Віктор Шемчук колись казав, що стан доріг в області може спричинити соціальний вибух. Відтоді минуло кілька років, але проблема все одно залишається болючою. Що робиться для її вирішення сьогодні?
- У січні–березні будувати дороги нереально, правда? Це неякісно. За березень–квітень ми дещо просунулися в ліквідації гостроаварійних ям, хоча я трохи незадоволений, бо планували закінчити це до Великодня.
Але цього року ми у квітні розпочали капітальний ремонт доріг, чого раніше на Львівщині ніколи не було. Вже реально ремонтують дорогу на Червоноград і Сокаль, зроблено відтинок у Великих Мостах, капітально відремонтовано і сьогодні ведуться роботи у Червонограді на ділянці, яку, як мені розповідали, востаннє обіцяли відремонтувати ще в 90-х роках. Почалися роботи на відтинку до Радехова, де дороги немає і де буде, напевно, найскладніша ділянка.
Ми почали дорогу на Бібрку та Рогатин, це частина дороги зі Львова до Мукачева, цього тижня починаємо ремонт об'їзної дороги Золочева на Тернопіль. Тобто я не можу сказати, що ми нічого не робимо.
На свята їздили автомобілем до родини дорогою на Бібрку. Там гостроаварійних ям немає. А поверталися через Перемишляни та Куровичі. Тож від Рогатина до Перемишлян — це напрямок, а далі до Курович ліквідовані гостроаварійні ями. Можна було би себе цим тішити, але мене це не тішить, а болить те, що в бік Рогатина роботу ще не зроблено. Та я знаю, що там роботи тривають і у травні мають бути зроблені.
По дорогах цього року буде проґрес, але якщо хтось думає, що можна відремонтувати дороги за один рік, то це нереально, і я весь час про це людям кажу. Усі наводять позитивний приклад львівських доріг. Але першим був позитивний досвід 2007 року, коли зробили добру дорогу біля ринку «Південний», і відтоді вже минуло майже вісім років. Зрозуміло, що ми на Львівщині стільки часу не маємо, але й не зробимо усе за один рік.
Ми порахували, що для ремонту всіх доріг Львівщини потрібен мільярд євро, або ж 25 мільярдів гривень. Зрозуміло, що стільки грошей одноразово у нас немає. Та цього року в обласному бюджеті на ремонти доріг передбачено 150 мільйонів гривень. У квітні закінчуються тендери й розпочинаються роботи. Близько 200 мільйонів гривень — це те, що народні депутати від Львівщини спільно з Міністерством інфраструктури передбачили. Ці кошти підуть на ремонт дороги зі Львова на Рогатин як частини траси «Львів–Мукачеве».
Плюс ремонт трьох доріг до пунктів перетину на кордоні — Смільниця, Грушів, Краківець. І в цьому ми маємо підтримку Президента.
Наступний момент — концесійна дорога «Львів–Краковець». Зрозуміло, що цього року там роботи не розпочнуть, але всі передумови вже виконано. Крім того, дороги на Радехів, Сокаль та Тернопіль усе це фінансуються з державного бюджету. Мова йде про десятки мільйонів гривень, які з державного бюджету отримати непросто.
У червні пустимо рух по об'їзній дорозі Львова. Там, де вже два роки закритий міст. Чотири балки на мосту вже покладені, ще дві виготовлені, а ще дві будуть на місці у травні, а вже потім — роботи з асфальтування. Зрозуміло, те, що ми полатали картовим ремонтом, це не така дорога, яка б мала бути. Але в будь-якому випадку це проґрес порівняно з тим, що було минулого року.
- Але з дорогами є ще й інший нюанс. Хто виконує дорожні роботи і хто контролює якість робіт? Прикладів неякісного ремонту з минулих років — аж забагато.
- Щодо одного з минулорічних «ремонтів» ми вже звернулися до правоохоронних органів. Це по дорозі у Мостиському районі від Судової Вишні. Думаю, правоохоронні органи дадуть свій висновок, чому дорога навіть не перезимувала одну зиму. З іншого боку, на Львівщині є тільки шість компаній, які в змозі робити капітальні ремонти доріг. Їх немає ні десять, ні дванадцять, і не треба мріяти, що до нас зараз прийде «Штрабак» чи якась інша компанія зі світовим ім'ям і на дрібненькі замовлення почне робити ремонти.
- Чи не варто зробити з них якийсь консорціум для провадження масштабних робіт?
- Навпаки, ми хочемо, щоби вони конкурували між собою. Ви знаєте, у нас працює всім відома турецька компанія, котра вміє добре ремонтувати дороги, але будь-яка монополія — це зло. Адже тільки за умови конкуренції можна вийти на найнижчу ціну, забезпечивши відповідну якість.
- Але ці компанії поки що неспроможні реалізовувати якісь великі проекти, на кшталт дороги до Краковця?
- Якщо брати проект такого рівня, то я не знаю, чи є на Львівщині компанія чи компанії, готові це робити. Та якщо говорити про дорогу «Львів–Луцьк», то згадані вже п'ять–шість компаній цілком здатні якісно її зробити. А якщо говорити про дороги між селами, то у нас є ще кілька компаній, які можуть робити такі ремонти, даючи при низькій ціні добру якість.
У минулі роки найбільшою проблемою була криза неплатежів. У цьому плані нам простіше, про це треба казати чесно. Проблем з оплатами через державне казначейство сьогодні немає — від січня це питання вреґулювалося і затримок із платежами з ДБ немає.
З іншого боку, пройшла вагома девальвація національної валюти і вартість квадратного метра у гривні зросла. Коли ми ухвалювали бюджет і виділили 150 мільйонів гривень, це була одна можливість, а зараз вона зовсім інша — ми розраховували вартість квадратного метра в січні, після цього стався великий стрибок цін на пальне, а воно має велику питому вагу в собівартості дорожніх робіт. Це погіршило ситуацію, але ми не могли в лютому почати капремонт.
- Два проекти, які можуть серйозно підвищити інвестиційну привабливість Львівщини, — «Відкрите небо» та «Євроколія». Як Ви бачите їх реалізацію?
- «Відкрите небо» я сприймаю як наше досягнення, але це вже пройдений етап, який повинні доробляти вже керівник аеропорту та інші відповідальні працівники. Водночас треба віддати належне міністру інфраструктури Андрію Пивоварському, бо без його вольових рішень цього би не було.
Що ж до «Євроколії», то цього року ми сподіваємося мати проектні рішення. Це ми обговорювали під час виїзного засідання транспортного комітету ВРУ у Львові, і, думаю, ми зможемо зрушити це питання з мертвої точки.
- Який варіант «Євроколії» Ви вважаєте найперспективнішим?
- Я вважаю, що пасажирський рух мав би йти через Рава-Руську на Люблін і далі на Варшаву, бо це найкоротший шлях з найменшими видатками, а вантажний — у бік Краковця, бо біля Мостиськ є ділянка з вузькою колією на українському боці. Чому, наприклад, було ухвалено рішення вкладати величезні інвестиції українсько-канадські в будівництво елеватора? Бо там є можливість доїзду вузькою колією.
У нас була делеґація з країн Балтії, ми демонстрували їм можливості «Електрону» з виробництва трамваїв, бо вони зараз планують модернізувати свій електротранспорт за кошти ЄС. Вони розповіли, що переводять всю свою залізничну систему на вузьку колію. Я про це доповідав Президенту і отримав від нього підтримку, мав зустріч із послом США, під час якої говорили саме про транспортний коридор з країн Балтії через Львів до Одеси, щоби зменшити вантажопотік між Чорним та Балтійським морями. Це дуже довгий проект, він не буде ні за рік, ні за півтора, але мені здається, що ми повинні його щоденно і цілеспрямовано просувати.
- А яким буде економічний ефект від цього проекту?
- Колосальний. Порахуйте, сьогодні вантажі їдуть з Балтії до Одеси навколо всієї Європи, натомість автотранспортом перевозити вантажі не рентабельно. Для Львівщини від обох цих проектів безпосередній зиск — це не тільки туристи. Бо економіка туризму — це вагома річ, на прикладі Греції чи Іспанії це видно, але на самому туризмі країна розвиватися не може. Хоча для нас дуже важливий і медичний туризм, зважаючи на можливості курортів області та конкретних медичних закладів, наприклад клініки лікаря Козявкіна в Трускавці, куди їдуть на лікування з багатьох країн. Це величезні інвестиції. Є також і ностальгічний туризм, адже у нас є спадщина польського та єврейського народів і вони також хочуть сюди приїхати, а під час кожного приїзду вони залишають кошти і дають роботу нашим людям. Але все це не можна порівнювати з перевезенням вантажів та розвитком виробництва. Адже де розвивається виробництво? Там, де добра логістика. А вузька колія стала би дуже добрим логістичним кроком для розвитку виробництва.
- Останнім часом тема проблемних промислових гігантів знову набула звучання у зв'язку з критичною ситуацією на ЛАЗі. На Вашу думку, чи варто реанімувати такі великі підприємства чи ліпше дати процесові розвиватися природним шляхом?
- Що стосується ЛАЗу, то тут питання не в можливостях для виробництва, бо вони є, а радше питання ефективного власника та ринків збуту. «Богдани» та «Еталони» заполонили Україну, а ЛАЗ цю боротьбу програв, незважаючи на можливості, які завод отримав під час підготовки до Євро-2012.
Ми з депутатами від Львівщини обговорювали під час зустрічі законопроект про спонукання власника до виробництва продукції або ж до продажу активів, бо старіння виробничих потужностей відбувається так само, які старіння людини, і те, що було суперефективним десять років тому, сьогодні не є таким запотребуваним. Щоправда, під час зустрічей з ветеранами ЛАЗу, які працювали у період найбільшого розквіту підприємства, ми дійшли до висновку, що реанімувати завод є можливим.
- А Ви спілкувалися з паном Чуркіним з цього приводу?
- На жаль, дуже часто.
- І як він бачить ситуацію?
- Некоректно без нього це обговорювати, але оскільки результату на сьогоднішній день немає...
- Йдеться про його бачення перспективи підприємства.
- Його бачення — все буде добре, замовлення з Єгипту, Болгарії та інших країн світу він привезе і розмістить тут на ЛАЗі. Але його розповіді вже є такими, скажемо, непевними, а результату немає.
Якщо ж говорити про Жидачівський ЦПК, то я маю запевнення від теперішніх власників про те, що вони розпочали роботу з реанімації підприємства. Якщо вони цього не робитимуть, ми займемо таку ж позицію, як і щодо ЛАЗу.
- З іншого боку, в області є низка унікальних виробництв, той-таки долотний завод у Дрогобичі. Там якась дивна ситуація склалася.
- Ситуація у Дрогобичі є чи не найскладнішою, бо там, як і на ЛАЗі, прийшли неефективні власники. Таке враження, що вони не бачать перспективи розвитку виробництва.
- А може, це свідоме усунення конкурентів?
- Ви ж бачите: ЛАЗ — російський власник, у Дрогобичі — також російський інвестор. І це само по собі наштовхує на таку думку. Але це також не їхня біда, а наша провина, що ми допустили на наші підприємства інвесторів, які геополітично не бачать розвитку України.
З іншого боку, були допущені певні помилки, як це було з Миколаївським цементним заводом, коли власники стояли перед вибором — інвестувати в Кам'янець-Подільський чи Миколаїв — і в кінцевому результаті всі кошти пішли у Кам'янець, бо тут інвестору створювали проблеми по землі та по воді. І сьогодні можемо грішити передовсім на себе. Бо у Кам'янці завод працює дуже інтенсивно, а у нас він перетворився на підприємство з фасування цементу, а не його виробництва.
- Ще одна проблема, про вирішення якої говорили багато Ваших попередників, — утилізація сміття...
- Цього року ми в усіх населених пунктах встановимо контейнери для збору сміття. З одного боку, ми трохи старалися очистити область від сміття. Думаю, люди мали б помітити очищені придорожні смуги, багато смітників. А з іншого боку, той, хто продукує сміття, повинен мати можливість леґально його вивезти. Це питання цього року. Я не вірю, що цього року ми збудуємо величезні гідролізні чи піролізні комбінати. Водночас ми сьогодні серйозно працюємо над питанням, щоби спалювати сміття та отримувати електричну і теплову енергію. Це реалістично, але людям треба казати правду, що це не зробиться швидко.
- Була ідея за часів Костюка розділити Львівщину на кілька секторів і збирати там сміття. Чи вона залишилася?
- Це правильна ідея. Ми над цим працюємо — вже домовилися з перевізниками, яким чином будуть укладатися угоди з громадами на вивіз сміття.
- Зараз багато розмов про адміністративно-територіальну реформу. Як Ви бачите цей процес?
- Усі чомусь розглядають адміністративно-територіальну реформу як укрупнення. Я так не бачу. Ну хто сказав, що населений пункт, який дає людям роботу і себе всім забезпечує, має з кимось об'єднуватися? Якщо він фінансово самодостатній, то, на мою думку, його не треба укрупнювати. А коли сільський голова ставить питання, що має зарплатні тільки на два місяці, а решту йому треба дати, то це неправильно. Бо тоді треба зібрати людей і поговорити, що їм потрібно — церква, школа, народний дім і орган влади, — та порахувати, за які кошти все це утримувати. Я би не робив це механічно. Зі Львова щось поділять: оце одному, а це другому. Треба збирати людей і говорити з ними. Люди ж насправді хочуть добре жити, і більшість із них дуже працьовиті.
- Люди це бачитимуть, коли бюджетна система формуватиметься знизу і максимально прозоро. Коли мешканці села знатимуть, що зібрані у них податки відразу ж залишаються на місці, а не мандрують до Києва чи Львова і потім доводиться місяцями чекати на свої ж таки кошти.
- Я саме так і бачу. Поляки ж зуміли це реалізувати, але ми забуваємо, що вони робили це протягом п'ятнадцяти років, а ми такі, що хочемо в січні оголосити, а в лютому щоби гроші до нас рікою текли. Ви пам'ятаєте, як польські машини приїжджали до нас і вимітали все, що можна? А сьогодні все навпаки.
- Вони мали півтора року шоку і робили реальні реформи...
- Здається, ми вже маємо 20 років шоку, тільки вони реформами не закінчуються.
- У нас це називається «в'ялотекущій». Вони розпочинаються і потім тихо розчинаються. За Ющенка починалася низка реформ — розсмокталося. За Януковича анонсували понад 20 реформ — так само потиху розчинилися...
- Я не можу сказати, що той кращий, а той гірший, але стовідсотково можу стверджувати, що такої працездатності, як у теперішнього Президента, ні в кого з його попередників не було. Щодня це до другої–третьої ночі. Він дуже чітко та вимогливо ставить питання. З іншого боку, Президент чи не єдиний є із людей, які стали дуже багатими і якому ніхто не висував звинувачень, що він щось украв. До Фірташа одні претензії, до Коломойського — інші, до Суркіса — треті, але ніхто не може закинути Порошенкові, що він щось украв. Він створив свою бізнес-імперію працею та розумом і цю працю та розум застосовує сьогодні на розбудову держави. Зовсім не дивно, що Президент може зателефонувати об 11-й вечора чи опівночі. Він в такому режимі працює щодня, і важливо, щоби люди бачили і щоби довіряли. Водночас є величезна людська потуга, бо якби не ця потуга, то ми б не зупинили російську армію.
Я це кажу не тому, що належу до президентської вертикалі, — я стараюся реально подивитися на речі. У мене була можливість орієнтуватися на різних лідерів, але я свій вибір зупинив на Президентові, бо вважаю, що сьогодні він найефективніший.
Чи, скажемо, ще одна річ, яка стосується коаліції проти аґресора. Не думайте, що так просто об'єднати країни Європи і США, які реально втрачають на російському ринку, зазнають величезних збитків. І задля чого? Задля України. Це величезний дипломатичний хист і величезна робота.
- Як Ви ставитеся до того, що обласні адміністрації хочуть ліквідувати? На Вашу думку, це правильно?
- Ви знаєте позицію Президента — треба створити фінансово спроможні громади і дати їм повноваження. І в цій вертикалі, чесно кажучи, я не бачу структури обласної адміністрації, як не дивно, працюючи головою ОДА. Моє завдання — підготувати все таким чином, щоби після конституційної та адміністративно-територіальної реформ м'яко передали повноваження виконкому, щоби це не був якийсь колапс. Повірте, що маючи сьогодні владні повноваження, я все готую для того, щоб людям, яких оберуть громади, передати вже сформовані можливості вертикалі, щоб вони могли без будь-яких провалів розвивати цей процес.
- Ви згадували про укрупнення. Чи варто зараз говорити про зменшення числа реґіонів і територіальних одиниць загалом?
- Я думаю, що починати треба з найнижчого рівня, а потім вже ситуація дійде і до областей також. Бо будь-які правильні речі робляться знизу. Ми в Києві можемо створити щось фантастичне і неймовірне, а до людини в якомусь селі воно просто не дійде. А коли розпочнеться з людини у селі, то обов'язково буде результат.
- Наскільки змінилися Ваші стосунки з міським головою Львова після того, як ви обійняли цю посаду? Ви були його підлеглим, тепер ви посідаєте формально вищу посаду...
- По-перше, мені просто, тому що я досконало знаю всю міську господарку. По-друге, просто міському голові, бо за цих вісім років він досконало вивчив мене. По-третє, ми як спілкувалися щодня, так і продовжуємо спілкуватися щодня. Та раніше ми спілкувалися тільки по проблематиці Львова, а тепер спілкуємося щодо набагато ширшого кола проблем.
Раніше мені було на порядок простіше, але чомусь думаю, що раніше було простіше й міському голові, бо я був не найгіршим першим заступником.
- Кажуть, що Садовий не дуже хотів Вас відпускати з міськради, бо знав, що завше може спокійно залишити на вас місто і присвячуватися високій політиці...
- Коли я міському голові говорив про своє рішення, я не можу сказати, що міський голова якось погано це зустрів чи сприйняв. Якраз навпаки. Не може бути успішне місто у провальній області та навпаки. Це взаємозв'язані речі.
- Ще одна проблемна царина — це кадри. Ви зі собою забрали кількох людей з міської ради...
- Насправді я забрав дуже мало людей. Я розумію всі проблеми міста, знаю потенціал кожної людини, яка працює у місті, і не зловживав цим, адже є певна відповідальність перед містом також. Я старався дуже обережно поводитися в цьому плані. Але не було таких людей, яких би я покликав, а вони сказали «ні». Мені це надзвичайно приємно. Та попри це не всі люди, які мені були би потрібні, як кров, сьогодні працюють в області.
- Яким би Ви бачили для себе ідеальний варіант закінчення року? Чи Ви ставили собі якісь маркери?
- Ідеальний варіант — я йду у відпустку, а тут все крутиться і обертається без мене. Якщо латаєш ями, то розумієш, що можна зробити суцільне покриття, і так далі — межі досконалості немає. Але не можна будувати восьмирядну дорогу, якщо всі інші дороги в ямах і по них проїхати неможливо. Так само не можна помити підлогу в хаті, якщо перед тим не позамітав і не виніс сміття. Треба все робити поступово та правильно.
- Реструктуризація в ЛОДА. Якою буде ця установа?
- Чисельність апарату зменшиться на 200 людей. Третину з цих людей ми вже скоротили і поступово досягнемо такого скорочення. Це правильно, бо апарат надто громіздкий, а громіздкі речі неефективні. Що ж до перебудови самої структури, є таке правило в управлінні, яке я поділяю: зміна структури автоматично не дає проґресу чи нового рівня. Тому проблема не тільки в тому, що написано на табличці на твоїх дверях, а в тому, яка людина сидить за тими дверима та які вимоги вона ставить до себе. Це важливіше, ніж автоматична зміна структури. Але деякі речі треба відкоригувати. Скажімо, енергозбереження є в економіці, житлово-комунальному господарстві і ще деінде, а так не повинно бути, має бути одне. Або інший приклад: не може бути на всю область лише один підрозділ, що залучає міжнародну технічну допомогу. Такі маленькі підрозділи мають бути в кожній структурі, тому що людина, яка залучає міжнародну технічну допомогу для системи охорони здоров'я, апріорі не може залучити її для пенітенціарної служби. Ось такі речі ми будемо змінювати.
- До речі, про енергозбереження...
- Про енергозбереження — це дуже страшно. Наприкінці січня я зрозумів, що ніхто в області не переймається тим, щоб порахувати обсяги споживання в розрізі кожної навіть не будівлі, а кожної структурної одиниці. Якщо у місті рахують фізичні обсяги і потім рахують на вартість, то тут просто брали вартість і роздавали гроші, не рахуючи, хто скільки споживає. Я не хочу нікого звинувачувати, але це неправильно, ми це змінюємо. От було сто тисяч і їх віддали на електрику. Чому сто тисяч, ніхто не знає, так передбачено в бюджеті. Важливо зменшувати споживання газу, але так, щоб не залишитися без тепла, тобто треба переводити на альтернативне опалення. Передовсім ми почали рахувати споживання в обсязі конкретної будівлі, і таким чином бачимо найпроблемніші галузі, в які першочергово необхідно інвестувати. Дива не буде, але крок за кроком ситуація в області буде змінюватися на краще.
Розмовляв Тарас БАЗЮК
06.05.2015