Автор цієї статті стверджує, що першопричиною злиднів є не капітал, а його нестача
Твір Томаса Пікетті «Капітал у ХХІ столітті» пробудив зацікавлення на міжнародному рівні – не тому що він починає ним хрестовий похід проти соціальної несправедливості (багато з нас це роблять), а тому, що, опираючись на прочитані ним книги ХІХ і ХХ ст., своєю центральною тезою він робить таку: «капітал автоматично породжує незаконну й нестерпну нерівність», яка неминуче веде до світу злиднів, війн і далі робитиме так у цьому столітті.
Наразі критики Пікетті висували лише технічні заперечення його жонґлюванню цифрами, але не спростовували його політичну та апокаліптичну тезу, яка є абсолютно неправильною.
Я це знаю, тому що останніми роками ми з моїми науковими співпрацівниками перепровадили польові розвідки, досліджуючи країни, де у ХХІ ст. у вічі впадають злидні, насильство та війна. Ми виявили, що люди насправді бажають більше, а не менше капіталу і хочуть, щоб їхній капітал був реальним, а не фіктивним.
Площа Тахрір, Каїр: місто мертвого капіталу
Томас Пікетті, як і багато інших західних учених, які провадять дослідження, маючи обмежений бюджет, коли наштовхується в незахідних країнах на сумнівні та безглузді статистичні дані, замість того, щоб зробити свою власну вибірку на місцевості, приймає класові категорії і такі самі європейські статистичні показники й екстраполює їх на реальність тих інших країн. Потім опирається на них, щоб робити висновки, які були б придатними для всього світу, й виводити закон універсального застосування, не беручи до уваги те, що 90% світу живе в країнах, які розвиваються, чи країнах колишнього Радянського Союзу, мешканці яких створюють й утримують свій капітал в неформальному секторі, тобто за межами офіційної статистики.
Масштаб цієї помилки не обмежується просто методами обчислення. Хоча той тип насильства, який спалахнув на площі Тахрір в Єгипті у 2011 р., проявляється саме в тих частинах світу, де, згідно з нашими польовими дослідженнями, капітал відіграє вирішальну, але приховану роль, яку євроцентристський аналіз не може осягнути.
На прохання міністра фінансів Єгипту моя команда разом зі 120 дослідниками, більшість яких були єгиптянами, не лише вивчила офіційні документи, а й вдалася до місцевих засобів, аби здобути інформацію, яка б дозволила урядові перевірити правдивість та чесність їхніх умовних статистичних даних.
Ми виявили, що 47% річних доходів від роботи насправді надходять від капіталу. Майже 22,5 млн. робітників, які є в Єгипті, не лише заробляли загалом 20 млрд. дол. (18,361 млрд. євро) в зарплатах, але крім цього отримували ще 18 млрд. доларів (16,527 млрд. євро) як дохід зі свого незареєстрованого капіталу. Наше дослідження показало, що єгипетські «робітники» є власниками нерухомого майна, вартість якого оцінюється в 360 млрд. дол. (330,534 млрд. євро), а це становить собою суму, яка у вісім разів перевищує усі прямі закордонні інвестиції, які надійшли в Єгипет відтоді, як Наполеон захопив країну. Недарма Пікетті не звернув уваги на ці факти, а вивчав лише офіційну статистику!
Арабські революції і війни за капітал
Пікетті хвилює те, що в майбутньому буде війна, і він підводить до думки, що коли це станеться, це буде щось на зразок бунту проти несправедливості, яку породжує капітал. Очевидно, він не усвідомив, що війни за капітал вже почалися: на Близькому Сході та в Північній Африці, з Європою в ролі свідка. Якби Пікетті звернув увагу на ці події, то зауважив би, що вони не є повстаннями проти капіталу, як припускає його теза, а радше повстаннями за капітал.
Арабська весна вибухнула через самоспалення Мухамеда Буазізі в Тунісі у грудні 2010 р. Оскільки офіційна та євроцентристська статистика визнає «безробітними» усіх тих, хто не працює на офіційно визнаних підприємствах, нас не має дивувати те, що більшість оглядачів відразу ж дали Буазізі означення «безробітний робітник». Однак ця класифікаційна система випустила з уваги те, що Буазізі від 12 років був не робітником, а торгівцем, який палко прагнув мати більше капіталу («ras el mel» арабською). Можна сказати, що євроцентристська систематика завадила нам побачити, що насправді Буазізі розпочинав певний тип арабської індустріальної революції.
І він був не один. Невдовзі ми побачили, що 63 інші підприємці за два місяці, натхненні прикладом Буазізі, намагалися прилюдно накласти на себе руки по всьому Близькому Сході та на півночі Африки, вони надихнули мільйони арабів вийти на вулиці й майже відразу скинути чотири уряди.
Протягом двох років ми проінтерв'ювали майже половину з 37 осіб, які намагалися вчинити самоспалення і вижили після опіків, а також членів їхніх родин. До спроб самогубства їх підштовхнуло те, що в них експропріювали той невеликий капітал, яким вони володіли. Близько 300 млн. арабів живуть в таких самих обставинах, як і вони, і від них ми можемо багато чого навчитися.
Перше – те, що першопричиною злиднів і насильства є не капітал, а брак капіталу. Не мати капіталу – ось найгірша несправедливість.
Друге – те, що для більшості з нас, хто не належить до західного світу і тому не підлягає європейській категоризації, капітал і робота не є природними ворогами, а радше двома гранями, які переплітаються, щоб сформувати цілість.
Третє – те, що найбільшим гальмом для розвитку бідних є їхня нездатність створити капітал і захистити його.
Четверте – те, що особиста готовість протистояти владі не є винятково західною рисою. Кожен з тих, хто вчинив самоспалення, є Charlie Hebdo.
Фіктивний капітал та європейська економічна криза
Я повністю згоден з Пікетті, коли він стверджує, що брак прозорості є головним лихом європейської кризи, яка не вщухає від 2008 р. Але я не підтримую рішення, яке він пропонує: створити велетенську книгу бухгалтерського обліку – «фінансовий кадастр», до якого увійшли б усі фінансові активи. Це не має сенсу, тому що проблема полягає в тому, що європейські банки та ринки капіталу мають велику кількість того, що Маркс і Джефферсон називали «фіктивним» капіталом. Тобто паперів, які вже не мають реальної цінності. Кому потрібен кадастр трильйонів доларів та євро, фінансових дериватів, зібраних в пакети темного походження, що опираються на майно, від якого не лишилося й сліду або яке не повністю забезпечене документами, які безконтрольно поширюються й обертаються європейськими ринками? Кадастр, який попросту обмежується тим, що підсумовує «вартість» усіх цих інструментів, міг би лише повідомляти непотрібні цифри про фіктивний капітал. Тим більше коли ми бачимо, що одна з головних причин мінімального зростання європейської економіки полягає в тому, що ніхто не довіряє фінансовим інституціям, які розпоряджаються цими нічого не вартими паперами.
Тож як ми можемо створити кадастр, який відображав би дійсність, а не фікцію? Як уряди можуть оперувати економічними даними, достовірність яких перевіряється на світовому ринку, переповненому ілюзорними паперами? Як ми можемо розміщувати, встановлювати і контролювати щось таке нематеріальне і трансцендентне, як капітал? Відповіді на ці питання дали французи – за допомогою своїх систем реєстру власності, які розвинулися перед, під час і після Французької революції. Системи реєстру тієї феодальної епохи не могли встигати за темпом ринків, які переживали бурхливу експансію. Рецесія була неконтрольованою, зникла довіра між французами, і тому фрустрація вивела їх на вулиці. Французькі реформатори не відповіли кадастром, який описував би хаос фінансової системи, – вони створили радикально нові системи зведення даних, які відображали б реальні, а не фіктивні дані.
Просто і геніально. На противагу тому, що відбувається з фінансовими звітами, реєстри власності зберігаються в дуже добре упорядкованих архівах і публіка має до них доступ, окрім того, вони містять усю наявну інформацію про економічну ситуацію людей і про майно, яке вони контролюють. Ніхто не може дозволити собі робити помилки, декларуючи кількість капіталу, яким володіє, тому що міг би втратити свій капітал.
Як влучно завважив французький реформатор Шарль Коклен, Франція змогла модернізуватись після того, як навчилася реєструвати власність протягом усього ХІХ ст. і змогла створити тисячі зв'язків, якими пов'язані підприємства, й за допомогою цього соціалізувати і змінити структуру продукції у більш гнучкій формі.
Серце Пікетті перебуває у правильному місці, але його папери – в неправильних архівах. Проблемою ХХІ ст. є папери без забезпечення майном на Заході та майно без паперів у решті світу.
Як ми долатимемо злидні, війни і насильство, коли більшість реєстрів у світі перестали відображати ключові аспекти дійсності? Французька історія є гарним вихідним пунктом для того, щоб знайти відповіді, зокрема на етапі Французької революції.
Ернандо де Сото, перуанський економіст, автор багатьох праць, у тому книжки «Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає на Заході і зазнає невдачі в решті світу?» (2000)
Hernando de Soto
El economista De Soto refuta las tesis de Piketty
El País, 3.05.2015
Зреферувала Галина Грабовська
05.05.2015