Наполеон вимагав від своїх маршалів, щоб їм щастило, так само образ та репутація президентів Сполучених Штатів великою мірою залежать від того, щастить їм чи ні
Перспектива виборчого протистояння між однією з Клінтонів та одним з Бушів не подобається більшості американців. Якщо жодна з двох партій — республіканці чи демократи — не подасть більш новаторські кандидатури, можливо, що утримання від голосування на президентських виборах 2017 р. буде дуже поширеним; майбутнього президента обере меншість і він не матиме великої леґітимності. В таборі Гілларі Клінтон до неї приєднуються не ремствуючи — і першим є її чоловік. Навіть видання The New York Times, яке незмінно підтримує демократів, заохочує шукати більш новаторські кандидатури. Виглядає, що серед лівиці ніхто не переконаний у тому, що вступати в майбутнє, маючи за «чемпіона» — вираз, до якого вдалася Гілларі Клінтон, коли говорить сама про себе, — таку «потерту» пару, є найкращим можливим вибором. З іншого боку, ми запитуємо себе: через яку загадкову причину кандидати на президентський пост не є численнішими у такій великій країні, де стільки громадян беруть участь в громадській діяльності? Вони це роблять здебільшого в доброчинних організаціях чи обіймаючи місцеві посади, тимчасом як національна політика приваблює лише найкращі голови. Блискуча кар'єра підприємця чи університетського викладача в Сполучених Штатах приносить більше особистої сатисфакції, не вимагаючи піддавати найменші деталі приватного життя ретельній перевірці від мас-медій. Багато можливих кандидатів воліють відмовитися, аніж розкривати свої телефонні розмови чи фінансові трансакції. Окрім того, тривалий шлях до президентства пролягає насамперед через пошук фінансування серед багатіїв та груп впливу, а не через мудрі рефлексії про майбутнє Сполучених Штатів.
Табір республіканців цього разу забезпечений трохи краще. Парадоксально, та вони мають більше кандидатів, тому що ця партія є вкрай розділена і тому що кожна ідейна течія — від найконсервативніших до найбільш анархістських — прагне бути репрезентованою на праймеріз. На майбутніх виборах демократична лівиця, яка не має жодної нової ідеї, на яку варто звернути більше уваги, буде дуже подібною на Гілларі Клінтон, в той час коли республіканська правиця, яка має забагато ідей одночасно, орієнтується на цілу юрбу кандидатів. Врешті-решт це не заважає тому, щоби Джеб Буш — оскільки він має ім'я, фінансові ресурси і помірковані позиції щодо усього — видавався таким самим неминучим, як Гілларі Клінтон. Це можливе династичне суперництво не таке вже й нове у Сполучених Штатах, як могло б видаватися: Джони Адамси — батько і син — були президентами; Франклін Рузвельт був двоюрідним братом Теодора Рузвельта; а родина Кеннеді протягом тридцяти років займала ключові пости в Демократичній партії.
Але чи є цей винятково важливий вибір майбутнього «лідера вільного світу» настільки вирішальним, як хочуть змусити нас повірити кандидати? Сполучені Штати не є монархією, і президент є лише президентом. Вільна економіка аж ніяк не є сферою їхньої компетенції — попри те, що президенти часто приписують собі успіх чи відхрещуються від провалів. Доларом керує незалежний федеральний банк, який має більший вплив на підвищення його курсу, ніж президент. Внутрішня політика є більше справою федеральних штатів, ніж Білого дому. Еволюція звичаїв (гомосексуальні шлюби, аборти, володіння зброєю, боротьба проти дискримінації) передусім залежить від суддів Верховного суду. Президентові залишається переважно військова та зовнішня політика, проте під контролем пильного Конґресу, армії, яка схильна диктувати свій вибір і дозувати інформацію, та громадської думки, яка коливається між аґресивністю й пацифізмом. Тож врешті-решт важко визначити реальний вплив президента. Наполеон вимагав від своїх маршалів, щоб їм щастило, так само образ та репутація президентів Сполучених Штатів великою мірою залежать від того, щастить їм чи ні. Рональду Рейґану та Біллу Клінтону поталанило бути президентами за часів економічного процвітання, яке вони розхвалювали у своїх промовах, але не більше. Джордж Буш-молодший так і не оговтався від того, що був президентом під час терактів 11 вересня 2001 р. А Барак Обама? Через те, що він не наразився на більші випробування, він увійде в історію як перший чорношкірий президент Сполучених Штатів, але не більше. Якщо йому трохи пощастить, він знову введе Кубу та Іран у співдружність цивілізованих країн, але і це досі не відомо напевне.
Насправді мало важить, хто буде наступним президентом, і це є доволі заспокійливим фактом. Це означає, що світ не буде залишений на милість настрою одного чи іншої. У кожному разі американське суспільство й далі розвиватиметься, американська економіка й далі буде локомотивом світового економічного зростання, лабораторії і далі реєструватимуть більшість патентів, які провіщають наше майбутнє, американські армія і флот ґарантуватимуть, що конфлікти залишатимуться локальними і що ніщо не протистоятиме ґлобалізації взаємних обмінів. Майже сорок років тому Мільтон Фрідман пропонував, щоб президента Сполучених Штатів обирали навмання у телефонному довіднику; він аж ніяк не заперечував демократію, але при тому розумів, що демократія, яка функціонує, може пристосуватися до будь-якого президента, навіть до таких потертих політиків, як Буш і Клінтон. І мало важить, яке вони мають ім'я, дане під час хрещення.
Guy Sorman
Qué importa el presidente de EE.UU.?
ABC, 27.04.2015
Зреферувала Галина Грабовська
30.04.2015