Політолог Марія Снєговая про постійне відтворенні патерналістського характеру влади
У дискусіях про розвилки російської історії превалює акцент на роль особистості. Прийнято вважати, що динаміка розвитку російського суспільства насамперед визначається характером вищого керівництва країни. Влада, орієнтована на Захід, проводить модернізацію; консервативно орієнтоване керівництво — реакційну політику. Однак такий підхід не пояснює стійкість патерналістського характеру управління країною і його наступності в часі.
У дискусіях про розвилки російської історії превалює акцент на роль особистості. Прийнято вважати, що динаміка розвитку російського суспільства визначається насамперед характером вищого керівництва країни. Орієнтована на Захід влада проводить модернізацію; консервативно орієнтоване керівництво — реакційну політику. Однак такий підхід не пояснює стійкість патерналістського характеру управління країною і його спадкоємність в часі.
Можливо, Росії дійсно не щастить з керівництвом — до влади постійно приходять правителі-консерватори. Але ймовірніше, що сама соціально-економічна структура країни сприяє відтворенню патерналістського характеру влади. Його відтворення йде не тільки зверху вниз, а й знизу вгору. Патерналізм — ієрархічна система відносин керівника з підлеглим, пов'язана з опікунством, покровительством і контролем вищестоячих (старших) за нижчестоячими (молодшими).
Наскільки російські працівники схильні до патерналізму? Це питання досліджував експертний центр HeadWork Analytics, котрий з 2007 р вивчає внутрішню мотивацію російських працівників на вибірці близько 110000 чоловік з різних підприємств, компаній, різних професій — переважно в позабюджетній сфері. Виявилась стійка патерналістська орієнтація працівників, яка проявляється в запиті на певний тип керівника на підприємстві. Як відзначає керуючий партнер HeadWork Analytics Ярослава Мальцева, «серед російських працівників переважно затребуваний батьківський тип піклування, а не партнерська повага». Ось слова одного з учасників опитування: «Не треба нас поважати, про нас піклуватися треба».
Російські працівники прагнуть не тільки довірити себе керівництву підприємства в рамках трудового договору, але й передати йому відповідальність за життя і сім'ю (звідси високе схвалення соціальних пакетів та соціальних інвестицій, спрямованих не тільки на самого працівника, а й на членів його сім'ї, на місто мешкання). Популярними є керівники, котрі докладно вникають в робочі ситуації, вирішують робочі конфлікти, «третейські судді» у взаєминах за типом «начальник-батько». «Ієрархія в російських компаніях пов'язана з істотною дистанцією у стосунках, слабкою комунікацією між рівнями — в основному зверху вниз і зі слабким зворотним зв'язком, — зазначає Мальцева. — Ефективним керівником вважається той, хто, не втрачаючи свого високого і далекого становища, часами спускається вниз і особисто розбирається, що до чого («знає по імені», «всім потисне руку», «питає, переживає»)». Подібний тип стосунків очікується навіть від найвищих керівників, президентів найбільших холдингів. Звикло це супроводжується визнанням наявності в компанії характерної «культури обману»: васали — керівники середньої ланки — «брешуть», «цар — хороший, бояри погані», а він, небожитель, «не отримує інформації, вона спотворена і не в повному обсязі» .
Сприйняття виробничої структури відносин ретранслюється і на вищий рівень політичної влади — президента. За даними «Левада-центру», понад 70% росіян підтримують саме такий тип сильного, одноосібного начальника («цар-батюшка», що періодично ходить в народ) і в політичному житті країни. На московських виборах мера серед недоліків Алєксєя Навального респонденти відзначали надмірну «схожість на них самих». А потрібен в начальники «старший», «батько», «не такий, як ми». Це різко відрізняє політичну культуру Росії від політичної культури США.
Чи унікальна структура виробничих цінностей росіян? Є спокуса списати все на «особливий російський шлях», але не виходить. Аргентинський економіст Маріано Грондона об'єднав культурні характеристики різних країн у дві протилежні ціннісні системи, що включили 25 політичних, соціальних та економічних факторів (Las Condiciones Culturales del Desarrollo Economico, 1999). Систему, аналогічну до російської, зі збереженою «селянської культурою», Грондона характеризує як супротивну змінам, інертну. Він описував не Росію, а країни Латинської Америки з їх «іберійськими традиціями». Ця культура протиставляється «динамічному буржуазному суспільству», орієнтованому на прогрес.
За типологією Грондони, патріархальні відносини керівництва/підпорядкування в Росії — це частина культури, орієнтованої на збереження і стабільність, а не на розвиток. Як показує Мальцева, одна з основ «російського архетипу» — бажання стабільності, «впевненості в завтрашньому дні». Це основне очікування росіян від роботодавця, один з основних критеріїв при виборі майбутньої роботи. Такого ж росіяни хочуть і від влади: її багаторічне перебування в одних руках забезпечує порядок і стабільність, вважає 41% росіян. Бажання стабільності включає в себе 1) стабільні виплати зарплати (головний фактор для 47% опитаних) і 2) можливість спокійно працювати на підприємстві, не змінюючи місце роботи (40%). При цьому стабільність зарплати є важливішою за її розмір. Така орієнтація протилежна духу конкуренції і ризику.
Орієнтації на стабільність у трактуванні Грондони відповідають фаталізм («від мене нічого не залежить»), зняття з себе відповідальності, пасивність, орієнтація на сьогодення і минуле, а не на майбутнє, прагнення зберігати, а не інвестувати, страх нового і неприйняття ризику. Фаталізм в російському випадку проявляється, зокрема, в набагато меншому прагненні співробітників до кар'єрного зростання і зміни рівня життя в майбутньому, ніж, наприклад, в США і Канаді (там на зростання орієнтовані більше 50%, у нас — 35%). Це характеристика традиційного суспільства, де мобільність не потрібна і не вітається, а орієнтація на збереження превалює над орієнтацією на помноження. З відсутністю мобільності пов'язане прагнення багатьох працюючих (35-40%) знайти роботодавця на все життя. Це типова характеристика традиційного селянського укладу.
Для опірної до прогресу культури є характерною гостра неприязнь до змін та інновацій. В традиційному суспільстві, що сприймає світ як гру з нульовою сумою (якщо у когось прибуло, значить, в іншого вибуло), все нове пов'язане з надмірними ризиками. Тому ставлення до інновацій підозріле, їх адаптація — повільна. Як показує Мальцева, з цим пов'язано неприязне ставлення до програм змін підприємства. Будь-яка реформа системи менеджменту, не кажучи про реструктуризацію або передачу активів, викликає у російського персоналу насамперед неприйняття і страх втрати недосконалої рівноваги. Відвертий опір, неприйняття реформ поширене у 15-25% персоналу. Навіть прості плани з модернізації обладнання асоціюються зі страшною «оптимізацією» і можливими скороченнями.
Патерналізм російської системи влади лише частина непродуктивної традиціоналістської культури, яка відтворюється у всіх сферах життя суспільства. Він характеризує не тільки політичне, а й соціальне, виробниче і особисте життя. Що ж пояснює стійкість цієї культури в часі? Можливо, причина в радянській системі, яка законсервувала патерналістський уклад селянської громади, поширивши його на економіку і політику за рахунок системи розподілу соціальних благ через підприємства. Ця структура зробила лояльність (а не успішність, ефективність, ініціативність) підлеглих критерієм розподілу благ. Ця система вбивала особисту ініціативу і відтворювала традиціоналістську культуру. З переходом до ринкової економіки система патерналістських відносин стала поступово розпадатися, але як і раніше далі зберігається на багатьох підприємствах і в держсекторі (а в приватному секторі працює лише трохи більше половини росіян). Тому для модернізації Росії потрібно більше, ніж економічні чи політичні реформи. Як писав бразилійський мислитель Клодумир ван Моог, «Бразилії потрібні реформи і досягнення у всіх областях ... але перш за все їй потрібна реформа бразильського характеру». Однак у тому й полягає відповідальність політичного класу, щоб змінювати цю культуру, а не консервувати, як в останні 15 років.
Автор — політолог, докторант Колумбійського університету (Нью-Йорк)
Мария Снеговая
Патернализм как часть непродуктивной культуры
Ведомости, 16.04.2015
Зреферував О.Д.
17.04.2015