Естетична свобода – це самостійно винайдена «нестабільна рівновага» людського пристосування, яка, відкриваючи реальну порожнечу людської сутності, обертає цю нестачу та «моральну кризу» в нагоду погратися з цією порожнечею й утвердити її хаотичну силу».
Пітер Кенінґ
Незважаючи на свою незвичність і зухвалість, виставка Сергія Григоряна «Freekлектика, або Галицький фрік» (експонується в покоях для гощень «Світлиця мулярова» у Івано-Франківську), не має того резонансу в глядача, на який розрахована – і цілком має підстави. Безумовно, тут має вплив і місце розташування, і навмисне (?) відсутня активна реклама акції. Але й тема фріковості виявилася незвичною для обивателя провінційного містечка, де, як відомо, краще бути таким, як усі, аніж намагатися виділитися з натовпу. Це, в першу чергу, закид в бік студентів місцевого Інституту мистецтв. Додалася й особиста позиція автора, який вважає, що своє він зробив, тепер справа за пресою.
Виставка відкрилася майже паралельно зі ще однією експозицією творів Сергія Григоряна (спільно з Миколою Джичкою) «Весняно-польові роботи», що демонструвалася в тернопільському «Бункерімуз». Але, на відміну від сьогоденної актуальності воєнної тематики «Робіт», радше досліджувала комплекси меншовартості галичан.
Чи ми тобі не казали: пияку покайси!,
кидай курви, блеки-джеки і домів вертайси!
Експозиція прямолінійна й по-хатньому проста: картини щільно, впритул одна до одної, розташовано на обтягнутій чорною драперією стіні в прохідному залі, і для більшої інтриги всі одягнуто у псевдостарі рами. Ненав’язливий і невибагливий спосіб експонування органічно вписується в етно-інтер’єр ресторації, де часто не зрозуміло, що є підробкою, а що – справжньою старовиною. Ресторація займає наразі два поверхи колись розкішної австрійської містечкової кам’яниці в центрі Станіславова. Те, що її переробили на «сільську хату», вже само по собі є творенням певного фейку. Але такий дизайнерсько-маркетинговий хід подобається багатьом місцевим і приїжджим відвідувачам. Чому ж не продовжити розводити їх далі? Що й зробив, власне, Григорян, коли вибирав це місце для виставки, і домовлявся про доволі тривалий термін експонування.
Один гуцул був стрілець, та й хотів стрілєти,
Бетмен скоро прилетів та й почав трафлєти!
Після постмодерної вседозволеної хаотичності й безсистемної гри символами, традиціями, стереотипами введені художником в обіг новітні трикстери – Бетмен, зомбі, персонажі «Зоряних війн» та інші прибульці – грайливо-комічно, проте цілком органічно вписуються в контекст ресторації, стилістичне оформлення якої тяжіє до народно-лубкової стилістики «гламур-примітиву».
«Фріклектика?... Фрі-клектика: вільна еклектика (змішання різних стилів), штучне поєднання непоєднуваних речей, які не могли і не можуть вступити у злуку в дикій природі образотворчого мистецтва?... Чи все ж таки Фрік-лектика як засіб перенесення, розповсюдження, поширення фріковості? Фріковістю називають екстравагантну, неординарну поведінку чи діяльність з незвичайним зовнішнім епатажним вираженням. Часто – це відмова, нівелювання соціальними нормами та стереотипами, невизнання усталених канонів. Неусвідомлення традиційного устрою тематики та композиції (в нашому випадку). Це – балансування на межі естетики з антиестетикою, тонка грань: красиво – некрасиво, люблю – не люблю, знаю – не знаю…» – пише автор в експлікації.
Ой то файні легіники горівки си напили,
та й вчинили звіздну войну, між собов побили!
Художник переконливо ілюструє думку, що багатовікова народна традиція та сучасна екранна поп-культура – явища одного порядку. Використання традиційних композиційних схем, спекуляція (начебто) опанованими іконографічними прийомами вводить в оману неуважного, з блукаючим «усезнаючим» поглядом, глядача/відвідувача ресторації. Неоднозначності стираються, образна мова запозичується, нарація нанизується на мотиви класичної коломийки. Без текстів-назв зміст картин, таких собі збільшених шкіців керамічних гуцульських кахлів, малозрозумілий. Тож «серфінгування» поглядом по поверхні зображень не зупиняє уваги.
Ой скажіте добрі люде, що маю робети –
чужий вуйко дуже злосний, маю з ним си бити!
Подолання традиційних меж картини (залишаючись в площині картинної красивості) – одне з завдань, яке долає митець. Іконографічні можливості народного малярства сприяють відтворенню експресії, драматургії зв’язків, що формують нетривкий і неоднозначний образ сучасності. Сюжети не мають центрального образу і базуються передусім на декоративності. Вплітання у цю тканину шаблонів сучасної іноземної поп-культури, що переможно окуповують підсвідоме обивателя ще з дитячих років, творять вибухову суміш образів. Легкість і доступність сприйняття – ще один плюс проекту, який можна продовжити як на справжніх керамічних кахлях, так і на сувенірних магнітиках чи вітальних листівках, помноживши в такий спосіб попсовість на тиражність.
«Якими ж є історичні сили, що сприяють загальній невизначеності, без якої неможливо уявити постмодерний спосіб існування? Найочевиднішою з них є процес капіталізації, що шириться по землі, змітаючи на своєму шляху традиційні культури (способи визначення людської природи). Запровадження грошей дало можливість «замовити» будь-яку дію, об’єкт, або поведінку як товар; єдина мораль, яку знає капітал, – обов’язок сплачувати борги», – зауважує Пітер Кенінґ. Отож, стає зрозумілим, чому для експозиції Григорян обрав саме ресторацію. Провокативність назагал характерна для творчості молодого художника, який яскраво проявив себе торік у Харкові на конкурсі «NonStopMedia» з перформансом «Інформаційна вина». Там автор на повну постібався з пропагандиських впливів московських ЗМІ на мізки обивателя. Одягнутий в есесівську уніформу, він пропонував відвідувачам покуштувати шаурму з російських дітей. Реакція була неоднозначною.
«Галицький фрік» – дослідження паралелей і перетинів підсвідомого сприйняття прадавньої етнічної карпатської культури з масовою заокеанською культурою видовищ. Інструментом обрано гуцульські пічні кахлі: наївно-фантастичне кольорове мереживо, химерне зображення побаченого, почутого вмілими карпатськими майстрами. Ці сюжети здатні вражати і хвилювати не менше, ніж так само наївно-фантастичні блокбастери Голлівуда… А чом би їх не поєднати між собою, так само, як продукти, музику, речі, технічні засоби – все те, без чого ми не уявляємо повноцінного життя. Скільки в повсякденності насправді українського? І чим є наша дійсність: поступом прогресу чи перемогою доісторичного хаосу? Бадьорі постапокаліптичні warstory цілком актуальні для сьогодення.
Ой у горах, у Карпатах зомбі си ходили,
але зразу всі умерли, як мене зустріли!
Довідка: ГРИГОРЯН Сергій
1984 р. н., м. Івано-Франківськ
2007 – Інститут мистецтв Прикарпатського університету імені В.Стефаника
Вибрані виставки:
2014 – «NonStopMedia», конкурс молодих художників, муніципальна галерея, Харків
2013 – «Afterparty», ЦСМ, Івано-Франківськ
2013 – «Станіславський синдром», Музей мистецтв Прикарпаття, Івано-Франківськ
2012 – «Осінній Салон», Міжнародна виставка, Львів
2010 – Виставка в українському посольстві, Мадрид
2006 – «Портал», Галерея «4 кімнати», Художній музей, Івано-Франківськ
15.04.2015