Російська шизофренія

Шизофренія з грецької – розкол, роздвоєння. Це коли порушується цілісність ідеї, ідентичності, світогляду, розуму, коли важко оцінити явище, розірване протиріччями, привести його до якогось спільного знаменника. І тоді це розколоте явище, ідея, ідентичність апріорі приречені на загибель…

Голова уряду Криму Аксьонов на своїй сторінці у фейсбуці пообіцяв після того, як Путін захопить Америку, показувати Обаму в зоопарку, а невдовзі до нього в Крим з офіційним візитом приїхав такий колоритний чувак, такий ідеальний експонат для зоопарку (звичайно ж у розумінні расиста Аксьонова), а саме, міністр уряду Зімбабве, що порівняно з ним Обама – блідолиций нащадок світловолосих ірландців. Расиста Аксьонова в цьому випадку переміг рашист Аксьонов, бо цей зімбабвієць визнав законним анексію Криму Росією. Якщо б це зробив чорт з рогами, то дуже-дуже побожно-православний (а як же інакше?) Аксьонов визнав би й чорта. Ось це і є шизофренія. До речі, Зімбабве, влаштувавши полювання на білих фермерів, стало класичною державою для статті у Вікіпедії під назвою «Чорний расизм», і коли расист вітає расиста, то це нібито нормально, але в цьому випадку представник «вищої арійської раси» Аксьонов виглядає як подвійний шизофренік.

Шизофренії в Росії хоч греблю гати. Як російський народ-богоносець (за Достоєвським) досі терпить такі огидні піндоські назви російських телеканалів, як Раша тудей і Лайф ньюз? Навіть в Україні, яка з усіма нутрощами продалася піндосам, важко собі уявити такий собі місцевий Лайф ньюз, це було б якось навіть не досить пристойно. Лише вимовивши ці гидотні слова, небесна чиста російська душа повинна стрепенутися, відкинути словесний чужинський мотлох і перейменувати перший на «Расеюшка святая», а другий – на «Володюшка царюшка богоданный». Аж ні, піндоські назви й далі в ходу.

А як чиста небесна патріотична російська душа може витерпіти такі гидотні чужинські імена і прізвища, як Клішас, Франц Клінцевич і ще купу інших. Аж моторошно. Як вона терпить усіляких «нерусских» Лімонових, Леонтьєвих, Жириновських, Соловйових і інших, ім’я яким у Росії легіон. І в цьому випадку російська шизофренія полягає у тому, на що вказував ще Ленін, а саме, що у справі російського великодержавного шовінізму «обрусевшие инородцы оставили далеко позади себя коренных русских».    

Іти у розріз зі своєю органічною сутністю важко, але Росія робить це чи не на кожному кроці. Ксенофобська і антисемітська за своєю суттю країна (тут щорічно по-звірячому вбивають десятки людей на ґрунті расизму і національної нетерпимості, нещодавно ще й українця вбили), віковічний ворог усіляких «жидишек, немчишек, полячишек і чухонцев», повинна удавати з себе їхніх захисників. Росія запровадила межу осілості для євреїв у XIX-XX століттях, коли в Європі ці сумні традиції давно вже були скасовані, чорносотенці вчиняли єврейські погроми «за веру, царя и отечество» на початку XX століття, у той час, коли в Європі про них забули з часів середньовіччя. Автор цих рядків був вельми здивований, коли у 1972 році в Льодовому палаці спорту в Лужниках на хокейному матчі «Спартак»-«Сибирь» почув, як російські хокейні вболівальники завзято скандували: «Бей жидов – спасай Россию!» До чого це було і кого тут мали на увазі – спартаківців чи сибіряків, я не второпав, але факт повного ідіотизму залишився фактом. У співчутті Путіна матері вбитого Бориса Немцова на сайті Кремля дуже широко було розрекламовано те, що її звуть Діна Ейдман. Хто досі цього не знав, нехай знає. Тобто месидж, посланий народові-богоносцю, ясний як день: «Жида убили, жида не жалко». Не виключено, якщо б нещасну жінку звали, наприклад, Авдотья Іванова, жодного співчуття б не було.

Але Росії доводиться йти проти себе самої, ламати себе, принижуватись, навіть позірно, удавано захищаючи євреїв. Коли Лавров, Чуркін і сам Путін майже до кінця 2014 року тупо теревенили про антисемітизм в Україні, то це можна розцінити лише, як ганьбу для себе, що неодмінно призводить до нерозуміння і нарікання основної частини російського електорату, бо це було не що інше, як  підлещування до огидних піндосів і Гейропи,  для яких згадане питання напрочуд чутливе.

Гоніння на євреїв в сучасній Україні – така ж сама абсолютно необґрунтована вигадка, як і все інше, проповідуване російськими пропагандонами, й після того, як парламент України очолив фацет з прізвищем Гройсман, подальша брехня про хохлів-антисемітів утратила будь-який сенс і була припинена. Зате на мітингах справжніх російських патріотів майорять гасла – «Гройсман, Вайцман и Коломойский убивают русских и украинских детей». Так хто кого вбиває в Україні, росіянину, який наслухався Путіна, Лаврова і Чуркіна, а потім прийшов на дугінський мітинг, второпати неможливо, оце і є шизофренія.

Той же Лавров виступив палким захисником нацменшин в Україні, а саме, угорців і румунів, яких, на його думку, гребуть до війська в рази більше, аніж етнічних українців. Росія здебільшого захищає реальні чи фейкові нацменшини проросійського штибу як, наприклад, гагаузів у Молдові чи русинів на Закарпатті, не забуваймо, до речі, про абхазів і південних осетинів.    

Ставлення ж росіян до «полячишек», починаючи з Достоєвського, дуже добре відоме – це одні з найбільших ворогів Росії. Але волинська трагедія і все пов’язане з нею – улюблена російська тема, спрямована на те, аби якнайбільше розсварити українців з поляками. Нещодавно в Україну не пустили промосковських польських шовіністів вшанувати «память сожженных заживо и четвертованных польских детей, женщин и безоружных крестьян — жертв бандеровских зверств». Росія обурена цим фактом, але як можна захищати ворогів «русского мира» – гидотних полячишек, яких та сама Росія знищувала тисячами в Катині та інших місцях, простому росіянинові теж вочевидь малозрозуміло. Якщо «сжигали заживо» ворогів Росії, то що ж тут поганого? Люди робили добру справу. І тут роздвоєність і шизоїдність…

Наступна велика шизуха – «захист» Росією росіян і російськомовних на Сході України. Подивіться список загиблих вояків літака ІЛ-76, збитого терористами у червні минулого року над Луганськом, подивіться прізвища усіх загиблих українських військових в АТО – там російських прізвищ набагато (підкреслюю – набагато!) більше, аніж є відсоток росіян в Україні. А якщо скласти докупи українських патріотично налаштованих етнічних росіян і російськомовних українців, які воюють на фронті, чи допомагають як волонтери, то їх буде однозначна більшість. І ось тут вимальовується найнеймовірніша шиза, яка тільки може бути – хохол Захарченко, «непонятный жид» (за словами командувача фронту Козачої Гвардії Дрьомова) – Плотницький, тисячі чеченців (Кадиров обіцяв 74 тисячі), осетинів, бурятів з Улан-Уде й інших «нерусских» з Росії вбивають справжніх росіян і російськомовних з України, але ж ці останні, за путінською теорією, належать до русского мира. Таким чином на Донбасі український «русский мир» воює проти ординської неросійської навали з Росії. Як усвідомити таке божевілля? А річ у тім, що Путін занадто тупий, аби второпати, що український русский мир (це ті, хто читає Пушкіна і Толстого, а зрештою і всі нормальні росіяни) вже давно і невідворотно став антиросійським (про причини зайве говорити) і явище – росіянин-патріот України – таке ж звичне, як і для українця.  

Шизоїдну роздвоєність Путіна, його абсолютну безвідповідальність навіть перед тими, «кого він приручив», тобто маріонетками, які до нестями кричали «Ра-си-я! Ра-си-я!», показує еволюція його і його найближчого оточення в окресленні цих самих маріонеток: спочатку «ополченцы Новороссии», згодом «представители ДНР и ЛНР» і нарешті «представители Донбасса» чи «Донецка и Луганска».

І знову ж таки, а як же з погрозою «пусть только попробуют стрелять в своих женщин и детей»? Ну що, таки «попробовали», більше того – розпинали хлопчиків «в маечках и трусиках», ну і що? Яка реакція? Жодної. Потім вояки батальйону «Дніпро-1» зґвалтували, вбили і закопали 400 дівчат 18-25 років лише в містечку Красноармійську. Про це знає вся Росія, про те, що укри роблять з росіянами на Донбасі. Захарченко у зв’язку з ДТП у Костянтинівці робить заяву для РИА-НОВОСТИ: «То, что украинские военнослужащие насилуют наших женщин — правда, это все знают. То, что они пьяные расстреливают местных жителей, даже находясь на тех территориях, которые они контролируют, это тоже правда. Пьяный солдат сбил семью, убил девочку. Поверьте,  как любой мужчина ты понимаешь – нет больше сил терпеть».

Але Путін, вочевидь, не «любой мужчина», бо має сили терпіти. Адже жодного солдата не прислав на допомогу «русским мученикам». Бідні і нещасні «вчорашні шахтарі і трактористи» за останні копійки заборгованої зарплати накупили у воєнторзі військову амуніцію і стрілецьку зброю, а близько 3000 (!) одиниць бронетехніки і систем артилерійського вогню героїчно захопили у жидобандерівців (усього разом, за оцінками НАТО, на 24 мільярди доларів). А Путін, замість військової допомоги, лицемірно посилає десятки гумконвоїв з тисячами фур, у яких лише борошно, питна вода, памперси і жодного патрона. Це рідкісне знущання. Справжні російські патріоти, а таких там вже 86 відсотків, задурені лозунгом «Своих не бросаем» (до речі, про цей лозунг сьогодні в Росії тотально забули, і зрозуміло чому), мали б шалено обуритися, нарікаючи на те, що Путін, злякавшись «легионов НАТО», не рятує «своих», бо дуже переживає за свої (це вже справді свої) піндоські мільярди і мільярди своїх посіпак – «типичных москалей» (це слова Путіна) усіляких ротенбергів та інших гидотних хохлів тимченків і ковальчуків. Але й тут мовчок – цареві вибачають навіть таку шизофренію.                                  

Але найбільша шизуха Росії – це боротьба за права людини, демократію і свободу слова в усьому світі. Виявляється, треба лицемірно і принизливо, знову ж таки на догоду огидним піндосам, поважати ті цінності, які по замовчуванню і навіть відкрито є найбільш ворожими російські душі, бо призводять до майданів. Останні заяви тих самих Путіна, Лаврова, Чуркіна і т. п. про наступ на свободу слова в Україні, де «зачистка информационного пространства носит оголтелый характер» – сюрреалізм найвищого ґатунку.

Утім це не дивно, адже Росії протягом останнього століття доводилося неодноразово заперечувати саму себе, свої засадничі цінності. Жовтневий переворот 1917 року, збурений чужою європейського ідеологією, здійснений безпосередньо за інструкціями і за гроші німецького генерального штабу неросіянами, переворот, наслідки якого спричинили до загибелі мільйонів росіян, до знищення російської культури і православної церкви, розхвалюється сучасною Росією на всі лади, а сам сімдесятилітній історичний період цього перевороту вважається славною епохою в історії Росії. Уявляєте, наприклад, сьогодні німці розробляють новий план перевороту в Росії, Ангела Меркель його фінансує, він успішно здійснюється, вбивають мільйони росіян, нищиться російська культура, зрізають хрести з куполів і  палять православні храми, російський триколор ганебно кидають до підніжжя мавзолею Леніна, як кидали його у 1945 році,  а років так через сімдесят якийсь новий Путін скаже, що це все – славна історія Великої Росії. Шиза неймовірна. Недарма сучасні російські націоналісти тікають зі своєї батьківщини до фашистсько-бандерівської України і воюють у Правому Секторі, і це вже не шиза, а нормальне явище.

Сьогодні Росії також лицемірно доводиться заперечувати ту ідеологію, на якій ґрунтується її сучасна політика. Якщо би нині постало завдання - «знайдіть десять відмінностей між сучасною Росією і Німеччиною тридцятих років минулого століття», не знайшли б жодної. У Пітері вже проводять міжнародні шабаші нацистів і арештовують незадоволених цим ганебними явищем громадян міста, де сотні тисяч загинули під час нацистської блокади у Другій світовій війні. Але за всіма критеріями сучасна фашизоїдно-нацистська, реваншистська  і мілітаристська Росія позірно-удавано засуджує нацизм і фашизм і шукає його там, де його немає. Удавати, що ти ненавидиш і борешся проти того, що тобі близьке і рідне, чим є ти сам – важко і неприродно, але ж «умом Россию не понять». І тому все ж де-не-де у Путіна вириваються справжні щирі почуття, наприклад, коли він Геббельса називає талановитою людиною.         

Отож, Святе Письмо говорить, що будь-яке царство, «поділене супроти себе, не встоїть». Відсутність цілісного світогляду, брехливе й лицемірне маніпулювання всім і вся, роздвоєність, почергове висування на чільне місце абсолютно протилежних цінностей, гарячкове метушіння від крайнощів у крайнощі, які межують з божевіллям – ознаки типової шизофренії.

Шизофреніка рано чи пізно очікує одна доля, але перед тим, як його одягнуть у гамівну сорочку і запруть за ґрати психлікарні для буйно помішаних, цей шизофренік, маючи в руках ніж, може перерізати багато невинних людей. Пам’ятаймо про це.