За допомогою складного аналізу текстів науковцям вдалося відтворити особистісний профіль видатного драматурга. Таким чином також вияснили, хто ховається за спірними творами.
Драму «Подвійний обман» («Double Falsehood») 1728 р. опублікував Льюіс Теобальд. Він стверджував, що п’єсу скомпонував з трьох манускриптів, які створив Шекспір разом з драматургом Джоном Флетчером.
Вже роками психолог Джеймс Пеннебейкер (James Pennebaker) з Техаського університету (Остін, США) розробляє складні механізми аналізу. З їхньою допомогою науковець може розкрити таємниці особистості автора тексту на підставі специфіки мовних зворотів, які той використовує.
Нещодавно учений зі своїм колегою Раяном Бойдом (Ryan Boyd) застосував цю технологію до загального доробку Вільяма Шекспіра, вони відтворили особистісний профіль видатного англійського письменника. Результати дослідження однозначно засвідчили, що твори, авторство яких дотепер вважали суперечливим, насправді вийшли з-під пера Шекспіра.
Серед них драма «Подвійний обман» («Double Falsehood»), яку 1728 року (понад 100 років по смерті Шекспіра) опублікував Льюіс Теобальд. Він стверджував, що п’єсу скомпонував з трьох манускриптів, які створив Шекспір разом з драматургом Джоном Флетчером – відтоді це твердження науковці піддають сумніву, адже, попри все, названі твори нині втрачені.
Пеннебейкер і Бойд проаналізували 33 п’єси Шекспіра, 12 творів Теобальда й 9 – Джона Флетчера. Так їм вдалося визначити особистісні риси трьох драматургів. Аналіз засвідчив, що «Подвійному обманові» притаманні як Шекспірівські, так і Флетчерівські ознаки, проте в жодному разі не Теобальдові. Перша дія п’єси найбільше відповідає стилеві найвидатнішого з двох авторів, наступні, навпаки, більше вказують на Флетчера.
З твору видно, що автор «Подвійного обману» був компанійським і високоосвіченим, що вказує на Шекспіра, але не на Теобальда, який свого часу також отримав найкращу освіту, проте був різким і суворим.
Метод налізу Пеннебейкера і його колег зорієнтований на серцевину пізнання: аби створити картину особистості, потрібно не зважати на зміст творів, а, передусім, брати до уваги тривіальні особливості мови.
Програмне забезпечення вираховує, для прикладу, як часто автор вживав певні види слів або які займенники використовував найрідше. За словами науковців, ці елементи неможливо контролювати свідомо, та саме вони найбільше розповідають про автора текстів.
Щонайменше це засвідчила довгорічна детальна робота, в процесі якої учені зіставили десятки мовних специфік з профілем особистості.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: www.spektrum.de.
11.04.2015