Якби Мілан Кундера писав сьогодні рімейк своєї хрестоматійної «Трагедії Центральної Європи», то трагедія згідно з відомим законом стала би фарсом, у центрі якого перебували б угорський прем’єр і чеський президент. Обидва вирішили провчити Захід і демонстративно дружити з Москвою. Цілком можливо, що обидва святкуватимуть 9 травня у Москві (чех уже це підтвердив), й намагатимуться стояти якомога ближче до Путіна в згуртованому й милому товаристві північнокорейських та південноосетинських товаришів. Віктор Орбан – тому що Захід, на його думку, забагато від нього хоче, критикуючи його надто авторитарні замашки. Мілош Земан – тому що великий оригінал і не відмовляє собі в задоволенні проїхатися на острів Родос і назад за російські гроші. Про першого мій угорський друг письменник Петер Зілаґі каже, що навіть його, Петера, майбутніх правнуків теперішній прем’єр уже продав у власність Росії. Про другого вся Чехія пліткує, що підтримку його переможної президентської кампанії значною мірою забезпечив ледь чи не "Газпром".
Таким чином, обидва відпрацьовують у Путіна свої борги і, напевно, вважають, що від невинного стояння поруч із агресором та світовим ізгоєм на кремлівській трибуні корони з голів їм не попадають. Французька приказка стверджує, ніби «кожному з нас протягом життя доводиться зжерти свою порцію лайна». Угорський прем’єр та чеський президент мають усі шанси 9 травня отримати по мегапорції.
Центральна Європа, що її представниками хоч не хоч є обидва згадані достойники, як цілком особлива «територія між росіянами й німцями» понесла у Другій світовій війні найнещадніші втрати. Днями, проглядаючи коменти до якоїсь статті в «Gazecie Wyborczej», я натрапив і на такий: «Гітлера перемогли раби Сталіна, при нагоді завоювавши пів-Європи і запровадивши в завойованих країнах рабство. Рабство – це єдиний товар Росії на експорт. Споконвіку. Метою ж усіх зусиль є пихата розкіш кремлівських і петербурзьких палат, а також насолода життям для жменьки найближчих підлеглих кремлівського фараона. Дуже слабкий результат як на таку велику країну й мільйонні жертви війни».
Як не погодитися з цими гранично точними й вичерпними формулюваннями? Як не погодитися з іншим коментатором, що достатньо ємко визначає згаданий результат війни як «перемогу Колими над Бухенвальдом»?
Прем’єр Угорщини, як і президент Чехії, є представниками саме тієї половини Європи, в якій по закінченні Другої світової переможні раби Сталіна запровадили рабство. Угорський народ, як і чеський, 1956-го й 1968-го років відповідно, намагалися з цього рабства вирватися. В обидвох випадках імперія завдавала їм нищівного удару у відповідь. Чи панове прем’єр і президент так віддано дружать нині з Москвою, щоби скласти свою подяку за це?
Втім що один, що другий є своєрідним пережитком кундерівської трагедії. Як і своєрідною іронією історії та – згадаймо класика – відрижкою минулого. Воно час від часу ще приносить свої дивіденди всіляким дрібним політичним пройдохам. Тобто як з чеським, так і з угорським лідерами все більш-менш зрозуміло.
Але яких дивідендів очікує від минулого наше теперішнє керівництво? Ні, звичайно, ані президент, ані прем’єр України на святкування до Москви не їдуть. Поки що не їдуть – і хочеться сподіватися, не тільки поки що. Проте хіба йдеться лише про фізичну присутність на кремлівській чи якійсь там іншій трибуні? А все ще червоний день календаря?
«Велика Перемога» – це все, що лишилось у нашого супротивника. Його єдиний та останній ідеологічний міф. Усі інші розсипалися, розлетілися вдрузки. Ось тільки ще ця базова засаднича «скрепа», яка й дозволила йому розв’язати свою агресію проти нашої «фашистської» країни і весь час цю агресію надихає та підживлює. Скільки ще українців має загинути на Донбасі чи й деінде, щоби ми вийшли з цієї нав’язаної агресором міфологеми? Хіба не промовистим у цьому сенсі є наше теперішнє ворожіння на кавовій гущі – вдарять по нас до 9 травня чи вже після? До «Великої Перемоги», на честь «Великої Перемоги» чи після опохмілу з «Великої Перемоги»?
Так чи інакше – добра від цієї «Великої Перемоги» ждати нам не доводиться. Тому в жодному разі не варто, категорично не слід умонтовувати себе в чужу систему цінностей, намагаючись до неї пристосуватися. Навіть чеському президентові та угорському прем’єрові це пристосуванство політичного життя не додасть.
I have a dream, дорогі брати та сестри. Україна як незалежна держава збудеться щойно тоді, коли 9 травня стане звичайним робочим (а іноді – звичайним вихідним) днем. Учорашня «мала антикомуністична революція» у Верховній Раді дає підстави для надії, що мій dream, чого доброго, таки сповниться.
Знимка Yvonne Boehler.
10.04.2015