У рік, коли шторм публічних дискусій намагається переозначити свято 8 березня, на кіноекрани країни виходить фільм-погляд на українських жінок очима іноземних чоловіків.
«Заміж за іноземця» – документальний детектив режисера Джонатана Нардуччі на тему міжнародних шлюбних агентств. Все, що ви хотіли дізнатися про цей доленосний бізнес, але не знали де запитати, буде викрито на ваших очах. Фільм показує подорож кількох американських женихів в Україну в пошуках чи то дружин, чи то сексуальних пригод.
Джон Адамс – типовий американський бізнес-гуру середнього калібру, з числа тих, хто з однаковою харизматичною посмішкою може продавати вам як Біблію, так і кокаїн. Його справа – контора організації шлюбних турів A Foreign Affair (LoveMe.com). Його клієнти – чоловіки невеселих професій з невеликих міст, розчаровані в можливості побудувати стосунки з американками. Його джокер – дружина росіянка Татьяна – красуня, яка підтвердить, що сімейного щастя американцям слід шукати на Сході.
Нескладна реєстрація на сайті, кілька тисяч доларів і американські майкли, рони, трейвіси летять на два тижні в Одесу, Миколаїв, Київ у пошуках наречених. У своїх інтерв’ю авторам фільму вони в один голос розказують, як важливо кохати і мати про кого турбуватися. Ніхто не говорить про сексуальний підтекст своїх намірів, однак, не важко здогадатися про його присутність.
Для багатьох охочих це вже не перший подібний тур, для когось – шостий. Хтось – встиг виростити трьох дітей, хтось – ще ніколи в житті не мав стосунків. Одеса зустрічає гостей вечіркою в готелі «Лондонський», де на 20 американських кавалерів припадає 110 самотніх українських жінок. Цей математичний дисбаланс чудово демонструє розподіл ставок в грі, нутро шлюбного бізнесу і ціну посмішки Джона Адамса.
Проте формально нікого не вдасться звинуватити в лицемірності. Всі ці маленькі американці – ніби непогані хлопці. Їх потяг до бурхливого кохання і тихого щастя так легко зрозуміти. Всі хочуть мати людину для проведення вихідних і дарування позолочених троянд. Українські жінки ніби також не проти. Віталіна з Миколаєва так прямо і каже, що мріє про сімейне щастя. Їй не важливо, хто буде у неї за мужа, українець чи американець, «главное, чтобы человек был хороший». Повторює за нею і Світлана з Києва, кажучи, що найважливіше зустріти «родственную душу». Не посперечаєшся.
Пізніше в фільмі ця ж Світлана мовить, що Україна – не Америка, тут потрібно виживати. Це вже більше схоже на щирість, ніж риторика «родствєнних душ». Українські дівчата, попри набагато нижчі, ніж у чоловіків, шанси на успіх, також часто геть не невинні пташки в цьому незвичному полюванні.
Але все таки, чому з Америки лише чоловіки приїздять до України в пошуках любові? Чому на одного хлопця шукача-щастя припадає шість жінок? Чому невинна тема інтернет-романів в міжнародному форматі неминуче призводить до позиції «хлопець з багатої країни, дівчина з бідної»?
Всі подібні цікаві запитання, які виринають під час перегляду «Заміж за іноземця», – гарна наука для вдячних глядачів. Рівень полеміки, який підіймає, на перший погляд, нескладний і майже журналістський фільм, торкається не лише казочок про заморське щастя, але і двох найбільших злих демонів сучасності – капіталізму і патріархальності.
Слід першого можна виявити в стилі функціонування сервісів типу A Foreign Affair або Elena's Models. Вже ознайомлення їх сайтами нагадує недільну прогулянку в супермаркет. Російські, латинські, азійські жінки. Молодші і старші, з дітьми і без. Все розкладено по поличках і розписано за відділами. Все слугує економії часу, беземоційному ефективному вибору і потоковому сприйняття дійсності. Патріархальність шлюбного бізнесу, здавалося б, лежить на поверхні. Це, однак, не заважає американським слов’янкофілам лишатися абсолютно нечутливими щодо своєї домінантної позиції в цій грі.
Фільм ніби м’яко критикує американських середньокласових гегемонів за їх некритичне відношення до думки, що сім’ю, як і все інше в цьому житті, можна купити. Та при цьому робота «Заміж за іноземця» не перетворюється на критичний памфлет і не намагається воювати з вітряками абстракцій. Фільм доводить розпочаті історії стосунків до кінця і показує, скільки героїв і героїнь фільму зазнають успіху в своїх інтернаціональних романтичних пошуках. Успіх же прагматично ототожнюється з шлюбом, американською візою для одних і випраною білизною для інших.
Подальша доля тих, хто візу в нове життя не отримав, у «Заміж за іноземця» лишається поза кадром. У цьому є певна відданість авторів стрічці логіці детективного жанру. Гепі-енд фільму, звичайно, може дещо замилити його проблематику. Але навіть попри це, враження, що веселі шлюбні тури і пишні вечірки в готелі «Лондонський» є сучасною версією турецьких базарів з продажу роксолан, лишається на довго.
13.03.2015