Початок ери Горбачова

30 років тому у Московському Кремлі відбулася чергова зміна влади. На місце померлого напередодні Константіна Черненка пленум ЦК КПРС обрав на посаду Генерального секретаря партії порівняного молодого компартійного функціонера Міхаїла Горбачова. Це стало несподіванкою для пересічних громадян, які вже звикли  бачити на найвищих керівних посадах людей досвідчених, обтяжених роками, нагородами та хворобами.

Ще за життя Леоніда Брєжнєва, Генерального секретаря ЦК КПРС у 1964-1982 роках, велася жорстка боротьба між його спадкоємцями. Сам Брєжнєв після чергового інсульту 1976 року фактично відійшов від безпосереднього керівництва країною. Проте йти у відставку він не мав наміру. Хоча 1979 року "Ілліч" збирав членів Політбюро ЦК і казав їм, що нібито хоче йти у відставку.

Але тоді всі вони в один голос заперечили генсеку. Насамперед тому, що ще не визначилися, хто має замінити "дорогого Леоніда Ілліча". Багато хто вважав спадкоємцем Брєжнєва Володимира Щербицького, лідера Компартії України, хоча для Москви він був чужинцем. Брєжнєв запропонував йому посаду голови Ради Міністрів, коли захворів тодішній прем'єр Косигін. Щербицький нібито відповів, що в "московські ігри не грає".

У Москві протистояли один одному два клани. Один очолював голова КГБ Юрій Андропов, інший – старий партфункціонер Константін Черненко. Хоча деякий час найімовірнішим спадкоємцем Брєжнєва вважали Фьодора Кулакова. За однією з версій, його мали призначити на місце старіючого Брєжнєва, якого своєю чергою – з пошаною відпровадити на пенсію. За іншою версією, за Брєжнєвим мали зберегти посаду голови Президії Верховної Ради СРСР, а генсеком мав стати Кулаков.

Але у ніч проти 17 червня 1978 року Фьодор Кулаков "помер від гострої серцевої недостатності з раптовою зупинкою серця". Водночас КГБ поширював чутки, що той наклав на себе руки після невдалої спроби захопити владу. Ніхто з найвищого проводу СРСР на похорон Кулакова не з'явився.

Про смерть Брєжнєва оголосили 10 листопада 1982 року. 12-го відбувся пленум ЦК КПРС, на якому генеральним секретарем обрали Юрія Андропова. Цей улаштував грандіозну "люстрацію" ЦК й уряду. Він звільнив також понад третину високих московських посадовців і третину перших секретарів обласних парткомів. Андропов прагнув зміцнити верхівку влади своїми кадрами, але був уже важко хворим і прожив недовго.

Він помер 9 лютого 1984 року. Наступним генсеком знову стала важко хвора людина. Висуванець Щербицького, міністр внутрішніх справ СРСР Федорчук під час відпочинку в Криму відправив Черненку в подарунок рибу, якою той отруївся, назавжди залишившись інвалідом. Його відхід у потойбічний світ у найближчі місяці став очевидним.

Пригадую, десь восени 1984-го серед львівських художників почалося певне пожвавлення. Очікували великих замовлень від голів колгоспів на кольорові панно, мозаїки й інші витвори наочної агітації. На Львівшині мала відбутися поважна нарада зі сільського господарства, на яку мав би приїхати секретар ЦК КПРС, який «курував» аграрні питання. Але очікування митців на халтуру не здійснилися, бо Горбачов мав тоді поважніші справи, ніж роз’їжджати колгоспами.

Міхаїл Горбачов і Марґарет Тетчер. Лондон, 1985

Як згадував один із соратників Горбачова, Алєксандр Яковлєв, коли в грудні 1984 року фінал хвороби Черненка став безсумнівним, Міхаїл Сєргєєвіч зробив одразу дві заявки на владу. Він провів Всесоюзну нараду ідеологічних працівників, що викликало в оточенні генсека різко негативну реакцію. Тоді ж у грудні Горбачов з’їздив у Англію і дуже вдало зустрівся з леді Тетчер.

Це був сигнал для радянського проводу, що є людина, яку сприйняв Захід.

Горбачов мав тоді 53 роки. Після закінчення Московського університету він понад 20 років працював на скромних посадах у Ставропольському краї. Зліт його кар'єри відбувся, коли керувати краєм призначили вже згаданого Фьодора Кулакова. Коли останнього 1970 року перевели до Москви, 39-річний Горбачов став компартійним босом Ставропольського краю.

Земляком Горбачова був і Юрій Андропов. Їхня співпраця почалася, коли Андропов почав часто приїжджати до санаторію "Червоні Камені", що на Ставрополлі. Підтримував Горбачова ще один земляк – "сірий кардинал" Кремля Суслов. Тож не дивно, що, маючи таких покровителів, Горбачов швидко піднімався щаблями влади.

Але восени 1984 року головним конкурентом Горбачова у претензіях на посаду генсека був Григорій Романов. Він уже 13 років керував Ленінградом. Час його правління там називають "поліцейським режимом", щоправда, відзначають, що "Пітер" тоді став зразковим містом за промисловими показниками, порядком і чистотою. Він також відповідав неписаним вимогам на посаду генсека: був росіянином, секретарем ЦК і ще не надто старим.

На відміну від "м'якого й гнучкого" Горбачова, характер у Романова був різким і твердим, "сталінським". Найвпливовіші члени Політбюро Черненко, Громико, Тихонов, Гришин, Устинов підтримували Романова. Ґейдар Алієв, Віталій Воротніков, Ніколай Рижков, Єгор Лігачов і шеф КГБ Віктор Чебриков були схильні підтримати Горбачова. Інші члени компартійного проводу вагалися.

На початку вересня 1984-го Грігорій Романов поїхав до Ефіопії на з'їзд тамтешньої промосковської компартії. За час його відсутності було знято начальника Генштабу Огаркова, якого Романов просував у міністри оборони. Тоді ж поширилися чутки, що Романов готував переворот.

Серед інших кандидатур на посаду генсека називали ще трьох осіб – Гришина, Алієва та Щербицького. Але партійний бос Москви Гришин був уже досить старим, пережив два інфаркти й міг розглядатися поважно лише за потреби ще на рік-два відтермінувати остаточне вирішення між реальнішими кандидатами. Тобто стати "другим Черненком".

Ґейдар Алієв був тоді першим заступником голови Ради Міністрів СРСР, проте всі боялися ставити на першу роль у державі вихідця з Кавказу, щоби не повторився "другий Сталін" чи "другий Берія".

Великі шанси були у тодішнього керівника УРСР Володимира Щербицього. Близький до партійного проводу поет Борис Олійник вважав, що "по ідеї, Черненка повинний був замінити Щербицький. Але, видно, і тут не обійшлося без спланованих дій. Чомусь Щербицький виявився в Америці в той момент, коли вирішувалася доля крісла генсека..."

27 лютого 1985 року Міхаїл Горбачов і Єгор Лігачов відвідали в лікарні Черненка. У бесіді з ними генсек нібито говорив про широкі плани та намір скоріше "вирватися звідси".

За два тижні, в неділю 10 березня, о 19 годині 20 хвилин, Константін Устиновіч Черненко помер від цирозу печінки, що, як говорили, стрімко зменшилася "у кілька разів".

Треба було терміново обирати наступника. За щасливим для Горбачова (а, може, під лаштованим) збігом обставин Щербицький тоді перебував із візитом у США, а Романов відпочивав у Паланзі (Литовська РСР).

Уже о 21.30, через дві години після смерті Черненка, у Кремлі відкрилося засідання Політбюро під головуванням Горбачова. Без Щербицького, Романова, Кунаєва (керівника ЦК КП Казахстану). Напередодні Горбачову вдалось перетягнути на свій бік міністра закордонних справ Андрія Громика, якому пообіцяли посаду голови Президії Верховної Ради СРСР.

Похорон К.Черненка. По центру – М.Горбачов.

На засіданні було обрано комісію з організації похорону Черненка, яку очолив Горбачов. А хто очолював комісію, той, за традицією, ставав наступним генсеком ЦК КПРС.

Домовилися, що наступного дня о 15 годині проведуть ще одне засідання Політбюро для обговорення можливих кандидатур на посаду генсека, а о 17-й – зібрати пленум ЦК КПРС, щоби вже обрати нового партійного лідера.

Наступного дня, 11 березня, в Москву почали з'їжджатися члени ЦК КПРС. Багато з них отримували вказівки від Єгора Лігачова, що треба підтримати кандидатуру Горбачова.

А вже на засіданні першим виступив Громико, який і закликав усіх голосувати за Горбачова. Голосували тоді ще всі одноголосно.

Крім Щербицького, який так і не встиг прилетіти з Америки. Люди з КГБ зуміли затримати його відліт до Москви.

Обрання М.Горбачова було вимушеним кроком кремлівського проводу. Війна в Афганістані, гонитва озброєнь, особливо "зоряні війни" підірвали економіку СРСР. Потрібно було шукати способи модернізації. Горбачову вдалося започаткувати діалог із західними лідерами. Але вони вимагали не лише обмеження озброєнь, але й громадянських свобод для радянських людей.

Горбачовська модернізаація призвела врешті-решт до розпаду СРСР. Його помилки врахували в Китаї, де вдалося зберегти комуністичний авторитаризм в поєднанні з розвитком вільноринкових відносин в економиці.