З нашої наукової літератури.

(Записки Наукового Товариства ім. Шевченка Рік 1912, книжки IV— VI).

Шимон Майхрович, уроджений в Галичинї 1727 р, вступив до чина Єзуїтів 1741 р. і зло­жив професию чотирох обітів у Самборі 1755 р. Вчив три роки граматики, скінчивши теольо­ґію, посьвятив ся місйонарству в Галичині. По­мер в Короснї, переживши касату свого чина. Лишив по собі кілька писань, між ними: „Po­czątki życia niebieskiego na ziemi przez złączenie się z Bogiem i świętemi Jego, na każdy dzień w tygodniu sposobem na missyi Sec. Jesu zwyczay­nym rozłożone“, видруковані вперве в Бердичеві 1778 р., в друге в Кракові 1797 р. в третє в Перемишли 1834 р., в четверте у Львові 1835 р., а в пяте в Бохни 1846 р. Є се одна з найліп­ших і найпопулярнїйших єзуїтських книжок до моленя. Єзуїтське походженє її пізнасть кож­дий, прочитавши пару карток на виривки, хочби не знав автора. Треба мати тільки дрібку знаня лїтератури того рода. А помимо того п. М.Воз­няк, знайшовши ту єзуїтську книжку в церков­но-славянськім перекладї, не пізнав ся на нїй. Уважає її за руську ориґінальну книжку з по­чатка XVIII ст., уважає подані в тій книжцї піс­нї за одну з найстарших пісенних збірок, і то ще по осьвітленю тих помилок, яке я дав у „Дїлї“ ч. 8253, рецензуючи „Записки“, книжки I—III за 1912. Правда, там я коротко, але кате­горично заявив, що Początki походять не з по­чатка а з кінця XVIII. ст. Гадав я, що вистане вказати на пізнє походженє самих пісень. Не вистало. Бо накинув ся п. Возняк на мене, ще й на авторітет покликав ся : „д-р Свенцїцький, який прецїнь знає справу і як кустос біблїотеки і як автор кількох описів, відносить Naczatki до кін­ця XVII або початка XVIII. в.“ І справді, д-р Свенцїцький в описї біблїотеки Ставроп. Інсти­тута так оцїнив вік фатальної для п. Возняка книжки. Я тому не винен, що й знавець поми­лив ся. Але п. Возняк ще більший знавець. І от, якби умисне для зловленя такого знавця пере­клад Poczatk-ів życia niebieskiego na ziemi видано при самім кінци XVIII. ст. без поданя автора, місця друку і року. Переклад вірнїсенький з ма­лими пропусками. Зміни допущено лиш в X. главі, що обнимає пісні. В ориґіналї є 11 пі­сень, в перекладї лиш 10, між ними лиш кілька перекладених з польського, бо решта, як ска­зав я вже, взяті з василиянських друків.

Се вважав я за потрібне сказати тепер, за­ки п. Возняк уже не себе самого, але й редак­цию „Записок“ наразить на нову компроміта­цию, бо заповів урочисто, що з дальшими по­дібними твердженими в супереч менї, себто „з офензивою“, як він се сьмішно називає, перено­сить ся до специяльного орґану.

А тепер про важнїйші статї з трех остан­них книжок „Записок“ за минулий рік.

Др І.Франко, доповнюючи давнїйші свої „Студиї над українськими народнїми піснями", пригадує, що найдавнїйшу нашу пісню про Стефана Воєводу обговорив уже 1856 р. Василь Ковальський. Подавши інтересні вістки про Бла­гослава, що коло 1570 р. записав пісню, і про того Нїкодима, що її подиктував, д-р Франко користав з заміток д-pa С.Томашівського і дав справлений текст піснї, а для порівнаня його записию Благослава також фотоґрафічні знимки з неї. Вкінци влучно пояснює, що воєвода Стефан — то не Стефан Баторий, але той Сте­фан, що званий був Кара-Богданом і помер 1504 р. З коментариїв до инших пісень заслугує на увагу доданий до піснї про смерть Владисла­ва Варненьчика. Варіянти піснї про Ляшка можу помножити ще варіянтом з XVIII. ст. зі збірки пісень о. Николая Гриневецького. Переписую з латинки:

Да йшов Ляшок із Варшави,

На нїм сукнї й бути шари:

Мам при боку канчука,

Не бою ся мужика.

Мужик єго привитал,

За чуприну вихитал:

Отак, Ляшку, добре знай.

Помагайбог давай,

І шапочку да знїмай.

Да йшов Ляшок понад Бугом,

Аж там орет мужик плугом:

Бодай здоров мужик був,

Помагайбог що забув.

Біда Ляшка спокусила,

Пішов Ляшок до Русина;

Пізнав Русин, що Ляшок,

Же под носом порошок.

І той єго привитав,

За чуприну вихитал:

І так, Ляшку, добре знай,

Помагайбог давай,

І шапочку да знїмай.

Да йшов Ляшок дорогою,

Надибав білую гусь над водою.

Помагайбог білая гусь,

Навчила мене тая Русь.

Аж ось ідет медвідь кусий.

Аж Лях кажет, же й той Русин,

Та знял шапку хутейко.

Уклонил ся низейко.

Медвідь Ляшку каже грати,

Почав з Ляшком жартовати.

Медвідь з Ляшком поіграв

І головку обідрав.

Пошов медвідь в густиї лози,

Зоставил Ляшка на дорозї,

Аж ось ідет лисиця.,

Та на Ляшка дивиться:

Постуй, Ляшку, не вмірай,

Єще зо мною поіграй.

Постуй, Ляшку, не тужи,

Хоч за лапку подержи.

Да їхали купцї із Варшави,

Надибали Ляшка у дубраві:

Лежи, Ляшку, в дубинї,

Не кланяй ся пустинї!

В статї п. з. „Поґодін і Зубрицький“ п. Ев­стахия Тишинська збирає разом усї відомости про зносини Поґодіна з Зубрицьким і про поґодінську акцию Зубрицького в Галичині. Без по­треби цитуе ґімназийну читанку Барвінського. Обережнїйше належало-б повтаряти голоси Боґ­данського (польського конспіратора) і Краєв­ського.

„Критичні замітки до тексту поезий Шев­ченка" шо їх подав пос. Юл. Романчук, переконують нас, шо доси в Галичинї ми не маємо критичного виданя поезий Шевченка. Ще най­красше нинї виданє закордонне Доманицького. Д-р Франко позваляє собі змінювати текст Ше­вченка; не устеріг ся від поправлюваня його й пос. Романчук. З деякими річевими поясненями пос. Романчука трудно згодити ся, приміром, з переставкою слів у заголовку Шевченкового „Послания“, де і живі і мертві і ненароджені властиво однаково жиють фізиольоґічно, а лиш духом належать до трех різних ґруп. Непотріб­но клопочеть ся пос. Романчук Шевченковою присьвятою Едвардови Сові. Я її пояснив перед кількома роками в фейлетонах Дїла, а тепер в своїх „Лїтературних Начерках“. Шевченків вірш є подражаниєм Чечотови. З маси цїнних уваг пос. Романчука прийдеть ся видавцеви Шевчен­ка скористати.

„З діяльности Поссевіна“ д-р Іван Крипяке­вич підносить передовсїм його акцию около за­снованя Виленської семинариї. Дає вязку незви­чайно цїкавих фактів до істориї політики Риму на Сході.

Розпочаті давно студиї Ф.Срібного про орґанїзацию львів. Ставропігії ще не скінчені. Таксамо нескінчена ше статя проф. В.Герасимука про чуднівську кампанію 1660 р.