Постанова окружної виборчої комісії Рава-Руського виборчого округу №331 по виборах до Верховної Ради УРСР про реєстрацію кандидата в депутати ВОЗНЯКА МИХАЙЛА СТЕПАНОВИЧА.
Розглянувши всі документи про висунення кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР тов. Возняка Михайла Степановича, 1881 року народження, українця, безпартійного, професора Львівського університету ім. Івана Франка, мешкає в м. Львові, висунутого кандидатом у депутати виборцями шпалопропиточного заводу і села Вілька-Мазовецька і зважаючи на те, що від тов. Возняка М.С. в окружній комісії є заява про згоду балотуватися в депутати у Верховну Раду УРСР по виборчому округу №331 — окружна виборча комісія ухвалила:
На підставі ст. ст. 48, 49, 51, 52, 53 "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" зареєструвати кандидатуру для балотування в депутати у Верховну Раду УРСР по Рава-Руському виборчому округу №331 тов. Возняка Михайла Степановича.
На підставі ст. 57 "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" включити кандидатуру тов. Возняка Михайла Степановича у виборчий бюлетень по Рава-Руському виборчому округу №331.
Голова комісії: І.Д.Василенко.
Заступник голови: В.І.Сеньківський.
Секретар комісії: О.М.Шатило.
Члени комісії: О.І.Дрозд, О.В.Булава, Ф.П.Федорченко, С.І.Канцир, Я.С.Мазикевич, Г.В.Гонсяновський, К.П.Кулинич, Д.М.Мота.
Мужність людини
Михайло Степанович Возняк був одним з найбільш талановитих моїх учнів. Від ранку до вечора він просиджував на лекціях в університеті, а у вільний час заходив зі мною в бібліотеку Народного Дому. Ще як студент він готувався серйозно до звання вченого і всі зусилля витрачені ним не пропали даром. Залишений сам собі він зазнав чимало горя, але буденні труднощі тільки раз-у-раз збільшували його бажання до праці.
Архівні розшуки М. Возняка дали блискучі результати. Одною з найближчих його серцю мрій була думка про духове об'єднання західно-українських земель з тими просторами нашої великої батьківщини, звідки прийшло до нас культурне і літературне відродження. Він видав чимало листування з різними прогресивними діячами колишньої Західної України і цікавився впливом Шевченка на розбудження революційної свідомості серед інтелігенції цих земель.
Крім цього він присвятив багато уваги дослідам над творчістю українських класиків.
Польська влада не допустила М. Возняка до кафедри в Львівському університеті, бо він не згодився підписати присягу на вірність найлютішому ворогові українського народу — пансько-поміщицькій польській державі. Радянська влада оцінила заслуги видатного вченого в 1929 році — Академія Наук УРСР обрала М. Возняка своїм дійсним членом. Та після цього йому довелося разом з його товаришами, що підтримували культурні зв'язки з радянською країною, зазнати багато лиха і переслідувань від польської влади. І тільки тепер видатний вчений має всі можливості повної наукової праці, яка стане надбанням усього народу, що зажив вільний життям.
Акад. К.Й.СТУДИНСЬКИЙ, проректор Львівського Державного університету ім. І.Франка.
Гідний довір'я виборців
Ми всі наукові працівники пишаємося тим, що між кандидатами в депутати Верховної Ради УРСР знаходиться наш товариш академік М.Возняк. Він відзначений не випадково таким довір'ям виборців. Академік М.Возняк, що довгими роками присвятив усі свої сили науковим дослідам, проявив великі прикмети характеру. Він не йшов на будьякі принизливі компроміси ні з владою, ні з націоналістичними організаціями, з якими він не погоджувався. Весь відданий своїм науковим дослідам М.Возняк вірив непохитно, що прийде день, коли рідна влада створить кращі умови праці для нього і для всього трудового народу.
Трудовий народ не помилився, коли шукаючи між науковими працівниками найдостойніших кандидатів, не поминув тов. М.Возняка. Ми всі знаємо його як людину криштально чесну і безмежно віддану народові, якого історію довголітньої неволі і боротьби за визволення він вивчав як учений, дописавши до неї неодну цінну сторінку.
В.СІМОВИЧ, декан філологічного факультету Державного університету ім. Івана Франка.
Скромний вчений
Я знаю академіка М.С.Возняка 20 років. Михайло Степанович — постійний відвідувач бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка. Тут він майже щодня провадив кропітку роботу.
Тут він має своє окреме місце в читальній залі. Він акуратно відсиджує зранку до обіду, а в останній час провадить і пообідні години до пізнього вечора. Нема в рукописному відділі бібліотеки хоч трохи важливої збірки рукописів, якої він не перегорнув би і не використав. Чого тільки не видобув М.С.Возняк з архіву І.Франка чи якого іншого видатного письменника! Скільки незнаних деталів він доглянув, скільки самих листів він підготовив до друку! Інший дослідник літератури захотів би відпочити на лаврах, написавши таку поважну річ, як трьохтомна історія української літератури, але Михайло Степанович не з тих, що бажають почестей. У своїй праці він просто ненаситний, хоч до останнього часу він ледве міг вижити з неї. Та про іншу роботу як робота наукового дослідника він і слухати не хотів. Нелегка це була справа в умовах панської Польщі. Від дослідника вимагалась неабияка відвага. Акад. Возняк пожертвував для науки всім. За те ж судилася йому велика нагорода: його заслуги оцінила визволена з польсько-шляхетського ярма батьківщина, оцінила Радянська влада.
Висловлюючи від імені колективу філії бібліотеки Академії Наук УРСР щирі поздоровлення кандидатові в депутати, що з'єднав собі довір'я всього трудового народу, — ми працівники бібліотеки радіємо заслуженою нагородою за чесну і плодотворну працю нашого довголітнього відвідувача і дорогого приятеля, Михайла Степановича Возняка.
В.ДОРОШЕНКО, заст. директора Львівської філії Бібліотеки Академії Наук УРСР.
Видатний вчений
Між ученими колишньої Західної України М.Возняк займав окреме місце — як людина, яка цілком віддавала себе праці для науки. Він науковий працівник у повному розумінні цього слова, такий, що ні разу не зійшов з обраного шляху і ні разу не дав себе заманити на службу чужій владі. Понад 20 років живе М.Возняк тільки з того, що заробляв науковою працею, а за умов польської шляхетської влади, це означало не жити, а животіти.
Відзначаючи наукові заслуги Михайла Степановича, радянська влада вшанувала його, як представника трудового народу, що зумів сильною волею здобути собі освіту та дійти до великих наукових досягнень. Нащо ж інше крім власних сил міг розраховувати селянський син в австрійській Галичині під панським чоботом, такий, що змалку мусів бути пастухом, щоб допомагати бідному батькові? У курній і тісненькій хатці виховувалося 8 дітей. Та ось ненадійно — наче у сторінці з життєпису Шевченка — стороння інтелігентна людина звернула увагу на хлопчика, що хоче вчитись. Його посилають до 6-тирічної початкової школи у рідному селі Вільки Мазовецькі.
Школа розбуджує голод знання: Михайло йде з села до повітового міста Рава-Руська, де закінчує ІІІ-й і ІV-й клас міської школи. Після цього він вступає у гімназію. З Рава-Руської стелиться дорога у Львів. Минає 8 років. В 1904 році М.Возняк поступає у Львівський університет. Ще чотири роки наполегливого навчання зазнаючи неймовірних труднощів, він закінчує філологічний факультет, обравши за улюблений предмет українську літературу. Михайло Степанович найбільше працьовитий і найбільше талановитий учень академіка К.Й.Студинського. Ми — молодші учні Кирила Йосиповича заздрили М.Вознякові, що його праці вже друкувалися в "Записках" Наукового Товариства ім. Шевченка.
Та жити з наукової праці не можна було. М.Возняк мусів учителювати у гімназії. З свого мізерного заробітку він допомагає своїм двом молодшим братам, щоб зі злиднів вивести їх у люди. Під час І світової війни 1914 року вони обидва вмирають. До літа 1917 року М.Возняк читає лекції на гімназійних курсах у Відні, де живе як емігрант. Коли він повертається у Львів, не хоче скласти присяги на вірність польській владі і вирішує пробиватись крізь життя власними силами.
Особиста бібліотека молодого вченого наповняється щораз новими книжками, які він купував за кожний заощаджений грош, хоч не вистачало, щоб скромно жити. Увесь день він просиджує в бібліотеках розшукуючи в архівах невідомі матеріали до історії української літератури. У бібліотеці наукового товариства ім. Шевченка він провів половину свого життя. Він не знає ні розваги, ні відпочинку.
В 1929 році Михайло Степанович стає дійсним членом Академії Наук УРСР і розробляє низку видатних наукових праць. Тільки з приходом радянської влади на західно-українські землі М.Возняк має першу можливість стати професором Львівського університету. Скоро після цього його призначають керівником відділу Інституту української літератури ім. Т.Г.Шевченка.
Академік М.Возняк видав близько 300 праць. Поміж ними не завжди найважніші ті, що найбільше своїм об'ємом; є в нього такі невеличкі розвідки, що кількома фактами освітлюють по-новому якесь важливе питання. Все наукове надбання М.Возняка можна розділити на такі групи: праці про українську літературу XVI, XVII і XVIII ст., рукописні матеріали до історії пісні і вірша, поміж якими найважніші тексти дум і пародій на думи у збірнику Кондратського з кінця XVII ст., праці з періоду культурного і літературного відродження Галичини, студії про народню словесність, досліди над поодинокими питаннями з новішої доби української літератури від Котляревського до Коцюбинського, врешті чи не найбільша група, що освітлює ріжні моменти біографії Франка.
Поруч 3-х томової історії української літератури доведеної М.Возняком до доби відродження, треба відзначити такі капітальні його праці, як "Хто автор так званого літопису Самовидця" і останню велику працю "Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика", яка незабаром має появитися у виданні Академії Наук УРСР. Незвичайно цінні матеріали до біографії і творчості Франка як наприклад "До соціалістичного світогляду І.Франка", "Розділ Марксового капіталу у перекладі Франка", "Енгельс у Франковому перекладі" і т. д. і т. д.
Зараз у записках Інституту Літератури ім. Тараса Шевченка в Києві друкується більша студія "Автобіографічний елемент в оповіданні І.Франка "На дні".
Акад. М.Возняк наче б узяв собі ще юнаком приклад з невтомного життя І.Франка, який в одній із своїх молодечих поезій склав присягу: "Працювать, працювать, працювати і в праці сконать!"
Наукова громадськість м. Львова і всієї Радянської України з великим вдоволенням зустріла висунення вихованця трудового селянства, видатного вченого професора М.Возняка кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР. На пост державного діяча він так само невтомно працюватиме на благо свого народу, як і на становищі наукового працівника.
М.РУДНИЦЬКИЙ — професор Львівського Державного університету ім. І. Франка.
[Вільна Україна]
29.02.1940