Галицький гімн Ізраїлю.

Анатолій Кравець

1878 року весь світ облетіла звістка про появу в Палестині першого окремого єврейського поселення – Петах-Тіква (на івриті «Врата надії»). Новина викликала бурю захоплення в громадах єврейської діаспори. Під впливом цих почуттів 22-річний поет Нафталі-Герц Імбер пише на івриті вірш «Тікватейну» («Наша надія»), якому судилося стати національним гімном, а згодом – державним гімном Держави Ізраїль.

Нафталі-Герц Імбер народився 1856 року в галицькому місті Золочеві (нині Львівська область). З раннього віку виявив себе обдарованим учнем, хоч і бешкетником. Замість того, щоби сидіти з іншими учнями за столом, ховався під стіл, але в кінці дня, коли вчитель екзаменував його, розповідав те, що вивчали на уроці.

Його ребе був вражений, коли 10-річний Нафталі написав вірша, присвяченого австро-пруській війні.

Під враженням від ліберальної політики Франца Йосифа I, в дні святкування 100-річчя приєднання Буковини до Австро-Угорщини, він написав присвячену цісарю поему «Австрія», згодом відзначену імператорською премією.

Невдовзі Нафталі переїхав до Бродів, став прихильником Гаскали (рух єврейського Просвітництва), звідти переїхав до Львова, а потім – до Ясс (Румунія), де долучився до сіоністського (на той час іще палестинофільського) руху. Імбер мандрує Угорщиною, Сербією, знайомиться з життям місцевих євреїв, у віршах передає їхні мрії та сподівання про повернення на землю предків.

1882 року переїхав до Палестини як секретар лорда Лоуренса Оліфанта, англійського письменника, громадського діяча, мандрівника.

Імбер побував у різних районах Ерец-Ісраель, допомагав Оліфанту переконувати турецькі власті пом'якшити заборону на поселення євреїв у Палестині. Був свідком прибуття до Палестини багатьох євреїв – російських підданих. Євреям-поселенцям Імбер присвячував свої вірші. У них він оспівував дух поселенства, який неодмінно мав привести до відродження Святої Землі.

Перебування на історичній батьківщині надихало Імбера. Свої вірші він читає в громадських місцях і приватних будинках. Їх друкували газети, їх поширювали на листівках. В Єрусалимі 1886 року вийшла перша збірка віршів Нафталі-Герц Імбера «Баркаї» («Ранкова зоря»), своєю назвою ніби підкреслюючи, що Палестина стала для євреїв всього світу «зорею свободи та майбутнього щастя».

Після смерті Оліфанта (1888) Імбер знову змушений блукати різними країнами. Олександрія, Каїр, Константинополь, нарешті, Лондон – такі етапи його мандрів.

1892 року переїздить до США.

За життя поета, крім єрусалимської збірки, були видані ще дві: «Баркаї ге-хадаш» («Нова ранкова зоря», 1900, Золочів) і «Баркаї га-шліші» («Третя ранкова зоря», 1902, Нью-Йорк).

23 роки, прожиті в Америці, не зробили життя Імбера спокійнішим. Далися взнаки матеріальні нестатки, пристрасть до алкоголю.

Цікавий факт: прийшовши якось на збори американських сіоністів в нетверезому стані, Імбер був виставлений із залу. А по закінченні засідання всі учасники співали його пісню. «Мене вигнали, але моєї пісні ніколи не позбудетеся», – виголосив Імбер, слухаючи спів за дверима.

Через різні обставини життя талант цієї обдарованої людини не зміг розкритися повністю. Виснажений негараздами й хворобами, Н.-Г.Імбер помер у Нью-Йорку 9 листопада 1909 р.

У вірші, відправленому незадовго до смерті в єврейський журнал у Польщі, поет розмірковує про своє місце в житті народу: «Вони співатимуть мої пісні в радості, але забудуть моє ім'я, згадавши, коли зі мною прощатимуться».

1953 року його тлінні останки були перепоховані в Єрусалимі на цвинтарі «Гар а-Менухот» (гора Спокою). І справді, після похорон лунали його рядки.

Поки глибоко в серці

Душа єврейська б'ється,

І до краю Сходу вперед

Око на Сіон глядить ,

Ще не втрачена надія наша,

Надія – дитя двох тисяч літ:

Бути з волею в землі нашій,

Землі Сіону та Єрусалиму.

В історії створення мелодії «Га-Тікви» («Надія» – так стали невдовзі називати пісню-гімн) не все до кінця зрозуміле. Сама мелодія була відома в Італії з XVI ст. під назвою «Ла Мантована» (La Mantovana), або Ballo di Mantova. Автор мелодії – Джузеппіно дель Б'ядо. Мелодія мандрувала Європою під різними назвами і з різними пісенними текстами. У багатьох країнах їїа вважали народною. В Іспанії вона була відома як Virgen de la Cueva, у Румунії та Молдові – як Carul cu boi, а в Україні – під назвою «Катерина кучерява». Нею ж скористався чеський композитор Бедржіх Сметана в циклі симфонічних поем «Моя Батьківщина» (поема «Die Moldau / Влтава»).

Вважають, що автор музики до гімну, виходець із Бессарабії Шмуель Коен (1870-1940), 1888 року поклав вірші Імбера на народну мелодію, і що в основу мелодії «Га-Тікви» лягла відома йому ще з дитинства молдавська народна мелодія.

З іншого боку, Пітер Граденвіц у книзі The Music of Israel (1949) стверджує, що Коен поклав «Га-Тікву» на мотив літургійної композиції знаменитого кишинівського кантора Нісона Белцера (1824-1906), що не виключає молдавського походження мелодії.

Як це часто буває з мандрівними музичними мотивами, простежити їхні витоки дуже складно. Втім, всі названі тут варіанти мають право на існування, і один не виключає іншого.

Пісня набула величезної популярності і поступово стала де-факто гімном сіоністського руху. Офіційно її такою проголосив 18-й Сіоністський конгрес (Прага, 1933), а з утворенням Держави Ізраїль (1948) вона стала гімном країни. Але офіційний статус гімну був закріплений рішенням Кнесету лише 10 листопада 2004 року.