Остання загадка Біблії

 

Біблія. Немає іншої книги, про яку би писали чи читали більше протягом останніх століть. Жодну книжку науковці не досліджували так детально. А проте, Гольґер Штрутвольф (Holger Strutwolf) і його колеґи вірять, що зможуть дізнатися щось нове, що з допомогою давніх манускриптів вони розгадають останню загадку Біблії. Про кого йдеться в посланні Юди, вірш 5, – Господа чи Ісуса? Яка помилка в історії про Різдво, невже вона приховує те, що перед Господом не всі є рівними? Тобто як виглядає матриця християнства? Щоб відповісти на ці запитання, Штрутвольф з групою дослідників перші взялися за порівняння всіх грецьких манускриптів Нового Завіту, про існування яких відомо.

 

 

 

Гольґер Штрутвольф (зліва) дає інтерв'ю автору "Die Welt" Лукасові Віґельману.

 

 

Г.Штрутвольф – директор Інституту дослідження текстів Нового Завіту, так би мовити Силікової Долини біблієзнавства, провідного науково-дослідного центру. Результати його досліджень не може зіґнорувати Папа Римський, їх вивчають в університетах усього світу.

 

Від початку ХХ ст. знов і знов були спроби переглянути всі доступні рукописи Нового Завіту й видати їх одним виданням. Але науковці раніше чи пізніше губилися серед величезного масиву матеріалів. Дотепер нікому не вдавалося розробити настільки перспективний метод дослідження біблійного тексту, як це вдалося Штрутвольфу. Він з колеґами зібрав величезну кількість матеріалів. Вони за допомогою мікрофільмування порівняли 5 600 грецьких рукописів Нового Завіту, зокрема й східні манускрипти, ориґінали і копії. Це – тексти маюскульного пропису. Деякі – добре збережені, інші – суцільні прогалини зі збереженим текстом завбільшки з марку. Ніхто точно не знає, коли їх створювали.

 

Та їхня текстура така сама, як найдавнішої Біблії. Для науковців вона є тим матеріалом, що дає змогу зіставити, перевірити, класифікувати, впорядкувати, відтворити текстовий родовід і ще раз його перевірити. Дослідники намагаються відповісти на запитання, яким є походження, точне значення слів у момент написання. Повністю закінчити роботу планують до 2030 року. Штрутвольф сподівається зробити те, що дотепер не вдалося нікому з науковців: «Editio critica maior», критичне повне видання грецького Нового Завіту, 5 частин.

 

Перший том вже готовий, Соборні Послання Нового Завіту. Основні тексти в Новому Завіті – Євангелії, Діяння, Послання Павла, книга Одкровення – все це на черзі. Але перший том є доказом того, що розроблений метод аналізу текстів працює. У звичайних виданнях Біблії цей текст поміщається на 30 сторінках, а в пропонованому він займає 436 сторінок плюс коментарі. На одній сторінці подано один або два рядочки відновленого тексту Біблії. Знизу – дрібним шрифтом чимало критичних зауважень: скорочення, пояснення, поклики.

 

Більшість коментарів схожі на вихідний код комп'ютерної програми. Більшість людей бачать його просто набором скорочень, цифр і символів. Але обізнані розуміють прихований кістяк тексту. Вони розпізнають унікальні біблійні коди, які можуть змінити картину Нового Завіту.

 

Ці коментарі розповідають про те, де за античних часів писці та копіювальники припустилися помилки, не зрозуміли текст чи прикрасили його, щоби він краще пасував до їхньої картини світу. Це копітка робота текстових криміналістів, що триває протягом кількох місяців. Йдеться про нюанси, частинки речень, окремі слова, часом навіть про відмінок.

 

Щоб максимально наблизитися до ориґінальних біблійних текстів, всі манускрипти розділили на маленькі групи. Найбільшою мірою подібні тексти, списані одне з одного або з одного ориґіналу, належать до окремих груп. Це звичайна методика відрізнити ориґінал тестів він наступних його копій.

 

Про виникнення Нового Завіту, який від самого початку був написаний грецькою, існують лише теорії. Найдавніші тексти – Послання Павла – написані приблизно в середині І століття, незадовго після смерті Ісуса Христа. Найпізнішу Євангеліє від Марка датують 70 роком нашої ери. З того часу не збереглося жодної ориґінальної букви.

 

Найдавніший слід Нового Завіту дійшов до нас із першої половини ІІ ст.: маленький клаптик папірусу, до 10 см завдовжки. Англійський науковець знайшов його 1920 року на єгипетському базарі. На ньому – кілька речень з Євангелія від Івана. Найдавніший повний рукопис ще десь на 100 років молодший. Скільки змін є в цьому варіанті порівняно зі зниклим ориґіналом – невідомо. Але передусім науковці до уваги беруть надійні рукописи, потім зважають на менш певні.

 

До надійних належать Ватиканський кодекс, Синайський кодекс і декілька інших. Традицію творення манускриптів можна зобразити генеалогічним деревом. З ориґіналу – копії, з них – наступні. Копіюючи тексти, люди припускалися помилок. Науковці мусять відтворити цей процес.

 

З Біблією все ще складніше. Для переписувачів цей текст був надто важливий, аби його бездумно переписати. Вони користувалися не одним, а різними джерелами – по-різному достовірними. І в різних місцях вони дотримувалися різних традицій. Так виникали змішані копії. Це ніби одночасно кілька батьків з різних поколінь для однієї дитини.

 

Таке переписування вчені назвали забрудненим. Саме воно ускладнювало дослідження біблійних текстів. Але в Мюнстері розробили стратегію подолання цієї проблеми. Її називають такою, що побудована «на основі узгодженості генеалогічного методу». Це складний спосіб порівнювати рукописи та редакції одне з одним. Трірський університет розробив спеціальну комп'ютерну програму, яка вивчає кожну букву рукопису і порівнює її зі звичним варіантом Біблії. Вона помічає будь-яке відхилення.

 

У комп'ютер студенти закидають транскрипції, потім він видає схеми даних. Результати на екрані виглядають як генеалогічне дерево, яке накреслив божевільний математик: 5 600 рукописів, заплутані подвійними, потрійними і навіть квартетними зв'язками.

 

Штрутвольф та його колеґи показали розроблений метод на фаховій конференції, що відбулася восени в Сан-Дієґо. Кілька сотень жінок та чоловіків з усього світу щороку зустрічаються на з'їзді Товариства біблійної літератури (Society of Biblical Literature), найважливішій події для дослідників Біблії. Там довго дискутували про функціональність показаного методу. Але виявилося, що він працює добре.

 

Головне правило науковців: кожний манускрипт вивчають двоє співробітників незалежно одне від одного. Третій порівнює їхні результати. Так виникає великий обсяг матеріалів, на підставі яких керівник вирішує, в яких місцях Слово Боже потребує оновлення.

 

Штрутвольф вже нажив ворогів. Консервативні християни не хочуть, щоби Святе Письмо змінювали. Якийсь час американські євангелісти закликали припинити такі дослідження.

 

Відхилень від тексту найдавнішого ориґіналу в сучасному Новому Завіті, тобто в Соборних Посланнях, що вже опрацьовані й опубліковані, – 33, але вони неістотні, вони не змінюють змісту написаного. «Річ у тому, що жодних принципових відмінностей не помітили, але точно про це стане відомо, коли передивимося всі рукописи, – каже Штрутвольф. – Загалом традиція Біблії дуже добре дотримана й надійна. З богословського погляду тисячі рукописів можуть відрізнятися лише маленьким нюансом». І навряд чи диявол криється в деталях.

 

Та дещо все ж спричинило жваві дискусії.

 

Послання Юди, вірш 5. Майже всі рукописи писали «Господь», що вивів народ Ізраїлю з Єгипту. Але Штрутвольф перетворив «Господь» на «Ісус» після того, як саме це слово простежили в кількох манускриптах. Але чому, якщо в старозавітній історії про вихід з Єгипту ще не було згадок про Ісуса? Саме тому, каже Штрутвольф. Саме тому, що варіант «Ісус» в деяких рукописах здається абсурдним, він – автентичний.

 

Використавши ім'я Ісус в Посланні Юди, автор хотів виразити те, що Ісус як Син Бога вже існував у момент виходу з Єгипту. Це певні богословські роздуми. Ймовірно, копіювальники, які перенесли текст в пізніші часи, тут вважали слово «Ісус» за помилку, яку треба виправити.

 

Щось подібне сталося з відомим уривком з Різдвяної історії. У лютеранському перекладі ангел співав з пастухами: «Слава во вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління!». Від середини ХХ ст. деякі критики почали довіряти тим грецьким рукописам, які замість «у людях благовоління» використовують родовий відмінок – «у людях доброї волі». Це означає, що мир обіцяний лише обраним – тим, що догодили Богові. Штрутвольф і його колеґи вірять, що античним переписувачам таке твердження видалося би несправедливим. Вони переглянули родовий відмінок і мир подарували всім.

 

Точність перекладу може згладити однозначність тексту й затьмарити надію християн на винагороду за всі страждання. Але вчений не боїться перекладу Біблії. «Ми не вигадуємо Боже Слово, ми відтворюємо гіпотезу про те, як найстаріші тексти розуміли Новий Завіт», – каже Штрутвольф.

 

 

Зреферувала Соломія КРИВЕНКО

Ориґінал за посиланням: http://www.welt.de.

 

26.12.2014