Навчіть мене джазу!

Ірина Шимон

Початок зими у Львові вже традиційно сповнений джазом. Окрім легендарного фестивалю «Джаз Bez…» цього року маємо ще одну джазову подію. Допоки (ймовірно колись це таки станеться) в Музичній академії розробляють календарні плани кафедри естради та джазу – молоді музиканти 2 грудня о 17.00 відкрили у Першій Львівській Медіатеці Школу джазу та сучасної музики. Про те, як виникла ідея створення школи, чому джазова музика залишається актуальною, та в чому схожі зачинателі джазу з українцями розповів засновник Школи – саксофоніст Михайло Балог.

– Як виникла ідея створити альтернативну музичну школу? Чого саме бракує звичайним музичним школам та іншим закладам?

– Я не вважаю, що з музичними школами щось не так. Академічна освіта мусить існувати – бо це величезна традиція, яка не має загинути. Тут питання в іншому: є певна категорія людей, аматорів, які хочуть навчитись чогось інакшого. Бо музика – це не виключно академічна освіта, Бах і Моцарт. Виникає питання: що робити людям, які просто хочуть отримувати задоволення від музики, отримати якийсь інший досвід, навчитись гри на якомусь інструмент на сцені, отримати якісь емоції, задоволення, контакт з публікою? Це велика проблема в нас в країні, бо для цього попиту нема якихось навчальних закладів (за винятком приватних осередків, наприклад, у Києві).

З другого боку, на таку школу є й попит в професіоналів. Я бачу дуже багато талановитих людей різного віку з музичних шкіл, з училищ, консерваторій, які прагнуть грати щось інше, ніж те, що викладають в музичних академічних закладах. Вони прагнуть опанувати якусь інакшу музику. Також є певна категорія людей, зокрема це учасники гурту «Shokolad» (відомий львівський гурт, що працює у жанрі worldmusic – І.Ш.), які навчались чи досі навчаються в якихось європейських закладах, які отримали інакший досвід. Коли вони повертаються сюди, то бачать ті самі проблеми, які існували в ще в мої студентські роки: вони нікуди не зникли, і їх нарешті треба вирішувати. Частковим рішенням і стала Школа джазу та сучасної музики.

Я особисто ділю музикантів на дві категорії: професіоналів, які здають академконцерти, грають технічні заліки, мають якусь методику, яка існує вже багато років. Вони старанно виконують чужі думки, чужі ідеї, ідеї композиторів, вони прекрасні виконавці. Але забери від них клаптик паперу – ноти – і все, музика зникає. Інша категорія музикантів – імпровізатори, ті, що грають блюз, рок-н-рол.... Але у них інша проблема – їм часто бракує професійної освіти. Я виріс з оцим питанням всередині: невже немає музикантів, які змогли б у собі поєднати ці дві якості, бути грамотними музикантами в плані теорії і водночас – бути віртуозами-імпровізаторами, відчувати себе зі своїм інструментом настільки вільно, щоби створювати в даний момент якісь речі, які за декілька років стануть новою музикою.

Найбільша цінність Школи в тому, що вона створюватиме таке середовище. Це буде такий собі клуб за інтересами. Тут варто наголосити ще один момент: джаз не може грати людина, яка не мислить вільно, яка живе в якихось рамках, стереотипах. Мета лекцій, які я проводжу в медіатеці для широкого загалу, показати, що джаз – це не музика старих платівок, а музика, яка є тут, зараз, основне завдання якої, на мою думку, є відображення реальності того світу, в кому ми існуємо, з усім його негативом і позитивом. Мені здається, ще тому Школа джазу сьогодні дуже на часі. Бо тут можна провести багато паралелей з рабством, яке існувало в Америці і дало початок джазу. Тоді це був крик. Сьогодні Україна теж кричить від болю, і треба дати вихід цим емоціям. Бо якщо ми і наші діти будуть думати лише про війну, можна вважати, нас здолано. Поки ми будемо творити, займатись музикою – нація житиме.

– Тобто, амбітним завданням, яке ставить перед собою Школа джазу та сучасної музики, є виховання не тільки виконавців, але й авторів? На чому базуватиметься методика навчання у Школі?

– Нам йдеться про індивідуальний підхід. Кожна людина приходить до нас зі своїм персональним запитом, і завдання вчителя – кожного викладача, який навчатиме в цій школі – зреагувати на цей запит. В цьому сенс індивідуального підходу: коригувати методику, всі оці «тони» методичного матеріалу. Якщо до нас прийде людина, яка взагалі не володіє інструментом, то відразу її вчити джазу неправильно, спочатку будуть основи теорії, основи гри на музичному інструменті, якісь технічні речі: артикуляція, постановка апарату і так далі. Але навчальний процес вже на цьому етапі матиме зовсім інший вигляд, ніж в академічних закладах.

Не потрібно вигадувати велосипед. Все відомо. Є європейська методика, за якою викладають в Польщі, Угорщині, Франції, Америці. Найголовніше, як на мене, що в Школі не буде оцінювання, взагалі не буде оцінок, академконцертів, заліків. Бо це дуже умовні речі. Мотивація, на мою думку, має бути в інакшому: ми будемо організовувати концерти в різних місцях, клубах, і люди відчують потребу займатись: щоби грати краще, щоби виступати краще. Рано чи пізно цей адреналін виступу на сцені з’являється в кожної людини. Можливо, спочатку це страх, але потім відкривається щось, заради чого хочеться прокидатись кожного ранку і займатись цією справою. На мою думку, правильна мотивація – не шляхом покарання/похвали, банальний метод «батога і пряника», а шляхом формування правильних орієнтирів і розуміння, про що йдеться музиці. Я думаю, зокрема для молодших дітей, грати в якомусь клубі на сцені, з мікрофонами, зі шнурами, з електрогітарами, коли в залі сидять їхні батьки, можливо, навіть грати зі своїми викладачами – це приємний і хвилюючий досвід. Бо ще однією особливістю Школи якраз є те, що всі її викладачі – концертуючі музиканти. На мою думку, найкращим вчителем є саме концертуючий музикант, який може заграти зі своїм учнем, показати, зіграти концерт разом. Коли учень одразу чує еталон звуку, правильне звуковидобування, то вже півроботи зроблено. Він має приклад, він бачить, як це відбувається, він бачить пальці викладача. Це дуже важливо.

– Хто буде учнями Джазової школи? Яка цільова аудиторія?

– В першу чергу ми орієнтуємось на дітей від семи років в залежності від інструменту. Можливо, в майбутньому ми будемо робити окремі заняття для молодших дітей. Я маю досвід роботи з дітьми від 5 років, але ці уроки мають зовсім інший характер: це гра з елементами музики, бо тільки через гру можна привернути їхню увагу. Наступна вікова категорія – від 7 до 18 років. Далі – старша – від 18 і далі. Це за віком. Передбачається ще диференціація за рівнем володіння інструментом: початківці, які не володіють інструментом абсолютно; середній рівень – діти з певним багажем музичної школи (3-4-5 років); і вищий – студенти з музичних училищ, консерваторій, які мають хорошу академічну освіту, але хочуть навчитись грати джаз.

– Як буде організоване навчання у Школі джазу та сучасної музики?

– Заняття три рази на тиждень. На одному – індивідуальна робота з викладачем, коли ти працюєш над вмінням, технікою гри чи співу. На другому – теоретичні лекції: групові заняття, історія джазу, джазової гармонії, і т. ін. І третє заняття – ансамбль. Початківці не матимуть відразу ансамблю, щойно згодом, коли чогось навчаться. Ми будемо робити так звані комбо: в джазі це невелика кількість спільно граючих музикантів, переважно барабани, бас, так звана ритм-секція, яка тримає основу, і може бути солюючий інструмент або вокал. Кожен викладач матиме свій комбо-ансамбль, з яким він буде займатись. Вартість навчання складатиме близько 500 гривень на місяць.

– В назві школи окрім «Джазу» є ще «сучасна музика». Це дуже широке поняття, про що саме тобі йдеться у цьому словосполученні?

– Я мав на увазі, що ми викладатимемо також всі сучасні тенденції, які зараз мають місце у світі. Мова йде в першу чергу про про електронну музику: навчити дітей володіти нотними редакторами, писати/редагувати ноти на комп’ютері. Потрібно використати той потенціал, який надає медіатека. Це одна з ключових ідей: використати сучасну проблему дитячої (і не тільки) залежності від планшетів та мобільних телефонів. Наше завдання – змінити контент тих гаджетів і зробити так, щоби ця техніка полегшувала нам життя. Тобто, йдеться про написання музики в комп’ютерних програмах, кожна дитина матиме можливість на своєму смартфоні за допомогою спеціального софту написати мелодію, прийти в школу, розібрати її з викладачем, виправити, написати якесь мінімальне аранжування і виконати з якимось ансамблем. Можливо потім записати на студії, яка ймовірно з’явиться в медіатеці. Про такі речі нам йдеться. Це теж одна з проблем України – в нас не виховують звукорежисерів, цьому не вчать. Є заклади, які закінчують музиканти, нема закладів, які закінчують звукоінженери. Натомість кожен музикант має розумітись на технічних аспектах звуку. І ми за допомогою різних програм навчатимемо цього.

– Щодо викладачів. Окрім того, що це будуть концертуючі музиканти, чи матимуть вони педагогічну освіту, і, власне, хто і що буде викладати?

– У всіх є вища академічна музична освіта з правом викладання. Наприклад, я маю диплом диригента. Гри на барабанах і перкусії навчатиме Ігор Гнидин, Кіріл Абрамов – фортепіано, синтезатор, клавішні інструменти, Марта Лозинська – вокал, Андрій Арнаутов – бас-гітара, контрабас, Тарас Кушнірук – акустична та електрична гітара, я викладатиму духові інструменти. Практично кожен має досвід навчання за кордоном, переважно в Польщі. Ігор Гнидин, Анастасія Литвинюк і я були стипендіатами програми «Gaude Polonia» (стипендій на програма міністра культури і національної спадщини Республіки Польща для молодих митців і перекладачів польської літератури з країн Центрально-Східної Європи –І.Ш.) в Польщі, а от Андрій Арнаутов навчався в Berklee College of Music (одна з найкращих джазових академій у світі, Бостон, США – І.Ш.). Ми віримо, що здобутий досвід сприятиме вихованню вільно мислячих музикантів тут, в Україні.