Повернення Москви до світового керівництва залежить від договору щодо НАТО та ЄУ
Виключення Росії з Великої вісімки (G-8), а тепер – на що вказує панічна втеча Владіміра Путіна з Брісбену – і з Великої двадцятки (G-20) може порушити європейський та світовий баланс. Сучасна російська імперія була членом групи G-8, яка найбільше схожа на світове керівництво, яке будь-коли існувало, з 1997 р. і членом групи G-20 від її заснування у 2008 р.
Коли на початку 1970-х було створено G-7, державний секретар США Генрі Кіссінджер заявив, що ця група «забезпечує щось на зразок політичної директорії (sic) промислових демократій… і розпочинає нову еру узаконеної економічної та політичної взаємодії між демократіями». У зв’язку з цим G-7 відкинула кандидатуру диктаторського Китаю. Проте після розпаду Радянського Союзу в 1991 р. і впродовж початкового періоду лібералізації G-7 провела низку зустрічей «після саміту» з новообраним лідером Російської федерації Борисом Єльциним як «особливим гостем». Після переобрання Єльцина на пост президента Росії у 1996 р. президент США Білл Клінтон взяв ініціативу в свої руки. Ось його слова: «Я сказав Єльцину, що якщо він погодиться на розширення НАТО і на угоду НАТО - Росія, я візьму на себе зобов’язання не розміщувати передчасно війська і ракети в нових країнах-членах і підтримати кандидатуру Росії в новій групі G-8, Світовій організації торгівлі та інших міжнародних організаціях. Була домовленість».
Точніше кажучи, деякі колишні радянські республіки (Естонія, Латвія і Литва) стали членами НАТО, а згодом – Європейської Унії, так само, як це сталося з іншими країнами, які перебували в зоні радянського стратегічного контролю в межах Варшавського договору (Польща, Чеська республіка, Угорщина, Словаччина, Болгарія та Румунія). Таким чином НАТО і ЄУ сильно розширили свої східні кордони. У той момент Україну залишили за межами цієї домовленості і неявно під впливом російської імперії – так само, як і Молдову, Грузію та інші колишні радянські республіки, серед населення яких спостерігається розкол щодо питання про те, до якої імперії вони хочуть примкнути.
Єльцин вважав, що попередня формула окремих зустрічей з Великою сімкою є неприйнятною, оскільки вона «виставляє Росію в ролі студента, який здає іспит». На зустрічі G-7 у 1997 р. Росію формально визнали членом групи, яку відтоді почали називати Великою вісімкою. Російський президент заявив: «Росію прийняли до елітного клубу держав!» Цю домовленість було непрямо пролонговано під час першої зустрічі між президентом США Джорджем Бушем-молодшим і президентом Росії Владіміром Путіним у 2001 р. Путін заперечував проти розміщення нових ракет НАТО (коли вже минув «передчасний» період, передбачений Клінтоном). Але обидва заявили про те, що знайшли підвалини для стосунків, заснованих на обопільній повазі та співпраці.
Українська криза показала вразливу асиметрію кордонів між ЄУ та Російською федерацією. З одного боку, європейська інтеграція ліквідувала лінії конфлікту, які породили найгірші війни в історії: кордони між Німеччиною, Францією, Австрією, Польщею тощо. З іншого – розпад Радянського Союзу та подальша поява численних нових держав помножили лінії кордонів з потенціальними конфліктами. Росія стимулювала сецесію Придністров’я в Молдові та Південної Осетії в Грузії, анексувала Крим, намагається ще більше розколоти Україну і погрожує перестати поважати приналежність до Північноатлантичного альянсу (НАТО) деяких інших країн, які колись перебували в зоні її впливу.
Насправді Росію ніколи не залучали до регулярних зустрічей міністрів фінансів групи G-7. Але вона взяла участь у 17 щорічних зібраннях в рамках саміту G-8 і одне організувала (у Санкт-Петербурзі в 2006 р.). В червні цього року Росії знову випадала черга організувати та очолити саміт, але зібрання було скасоване і сім членів, які залишилися, зібралися в Брюсселі. Оскільки існує широке порозуміння щодо того, що нинішній політичний режим в Росії не є демократичним, її виключення зі світового директивного органу цілком узгоджується з політичними критеріями, які обумовлюють його склад.
Але група G-20, з якої Росія тепер також, схоже, самоусунулася, не бере до уваги демократичний критерій, оскільки диктаторські Китай та Саудівська Аравія також входять до її складу. Велика двадцятка фактично є другим колом Великої вісімки. Попервах це була періодична зустріч міністрів фінансів та керівників національних банків, а відколи вибухнула криза 2008 р. на щорічний саміт приїздять також глави держав. G-20 заявляє, що до її складу входять в основному 20 найбільших економік плюс ЄУ, з деяким коректуванням супроти Європи і на користь Латинської Америки та Південної Африки.
На практиці G-20 попросту кажучи розширює базу підтримки і досягнення прямих компромісів, попередньо обговорених Великою вісімкою. Форуми переговорів та пошуку консенсусу включають себе періодичні зустрічі двадцяти міністрів зовнішніх справ, фінансів, торгівлі, праці, туризму, сільського господарства та інших. Група створила власну Раду з фінансової стабільності із штаб-квартирою в Базелі. Також бізнес-організаціями (B-20), трудовими організаціями (L-20), молодіжними організаціями (Y- 20), організаціями громадянського суспільства (Суспільний діалог-20 ), ученими і дослідницькими групами були сформовані дуже активні «групи тиску».
Росія і далі залишається одним з п’яти постійних членів Ради безпеки ООН і однією з восьми країн, виконавчий директор якої гарантовано входить до Ради директорів Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Керівники цих та інших світових організацій регулярно присутні на зустрічах G-8 та G-20 і на практиці втілюють в життя та здійснюють – разом з державами-членами та ЄУ – рішення, прийняті на самітах та галузевих зустрічах міністрів. Через цей шлях Росія усе ще залишатиметься в дієвому колі світового керівництва. Але встановлення чітких східних меж НАТО і ЄУ, схоже, є необхідною умовою для повторного приєднання Росії до світового управління і - разом з цим – для стабільності і миру.
Джезеф М. Коломер, автор книги How Global Institutions Rule the World / «Як глобальні інституції керують світом»
Josep M. Colomer
Rusia ¿fuera del gobierno mundial?
El País, 24.11.2014
Зреферувала Галина Грабовська