Протягом минулого століття було багато організацій, які виступали за міжнародну співпрацю, але не було жодної, сформованої з різних частин, які борються проти міжнародної співпраці. Та це змінилося в жовтні 2014 р. Ми говоримо про Європейський парламент у Брюсселі, в якому є об'єднання консервативних партій, соціалістичних партій, в третьому об'єднані – зелені партії та ліберальні. Також був комуністичний альянс, але кілька років тому він розпався. Віднині, як виглядає, з'явиться також європейський альянс антиєвропейських партій.
Звісно, такі партії існували в минулому, але спроби заснувати спільний альянс провалилися, тому що відмінності між ними були суттєвими. Ці партії дуже часто називають ультраправими, що до певної міри є правдою, але лише до певної міри. Коли в Маттео Сальвіні – лідера італійської Північної ліґи, головного учасника нового альянсу – запитали, який політик новітньої історії найбільше його захоплює, він відповів: Маттеоті. Але Маттеоті був соціалістом, якого вбили фашисти. Герт Вілдерс з голландської «Партії Свободи», яка нині є однією з найсильніших в Нідерландах, безперечно, має сильні антиісламські погляди, але завжди наполягав, що не є ксенофобом. Вони були націоналістами, але водночас потроху «дзьобали» від інших партій, бувши антисистемою і навіть трохи ліваками. Багато прихильників італійської Північної ліґи є колишніми комуністами. Це почало змінюватися, останнім часом Вілдерс зробив жорсткі заяви проти румунів та болгар.
Росія зіграла певну роль у цьому процесі: Путін приймав декого з антиєвропейських лідерів, яких було запрошено до Москви взяти участь у переговорах. Є певні спільні інтереси, очевидні у випадку Угорщини, яка вже віддавна рухається у цьому антидемократичному напрямку, і не такі явні у випадку інших. Росія через зрозумілі причини воліє мати справу з європейськими країнами поодинці, а не з цілою Європейською Унією: вона може налаштовувати одну країну проти іншої. Альянс проти ЄУ також є об'єднанням проти НАТО, і це, без сумніву, на руку Росії. В минулому антиєвропейські партії не були налаштовані проти США, але це також почало змінюватися через не завжди зрозумілі причини.
Олександр Дугін зіграв вирішальну роль у цьому процесі. Донедавна він був абсолютно невідомий за межами Росії і лише трохи відомий серед росіян, але це також змінилося. Оскільки марксизм-ленінізм в Росії було ліквідовано, потрібна була нова ідеологія; неможливо було просто повернутися в 1914 рік. Але ні Путін, ні наближені до нього особи не були надто поінформованими в цій сфері чи зацікавлені у ній, і Дугін, син генерала російської військової розвідки, був єдиним обізнаним. Він сам вивчив іноземні мови і приніс в Росію ідеї європейської «нової правиці»: французьких «нових правих», доктрину італійця Юліуса Еволи і навіть француза румунського походження Жана Парвулеску і бельгійця Тіріара, які мало відомі в Західній Європі, але через Дугіна їх вважають великими мислителями – а дехто навіть пророками – в Росії . Окрім того, Дугін був обізнаний з теоріями змови, які завжди мали велику популярність у Росії.
Коли я вперше вийшов на Дугіна 25 років тому, він перебував на крайньому правому фланзі політичного спектру, належачи до фанатичної антисемітської групи. Він швидко навчився і відкрив собі шлях до Путіна та російського політичного центру; заявив, що лише божевільні не підтримали би Путіна. Екстремізм та ксенофобія були шкідливими, навіть антисемітизм був непридатним. Попервах він був близьким до неопоганства, згодом перетворився на православного віруючого.
Доти не було жодних проблем, але Дугіна і далі було важко контролювати. В момент російського вторгнення в Грузію, він вимагав, щоб Росія окупувала цю країну. А нещодавно пригрозив Путіну, кажучи, що якщо той не окупує Україну, то матиме серйозні політичні проблеми, його навіть можуть скинути. Ймовірно, саме ці заяви не сподобалися Путіну, і Дугін протягом двадцяти чотирьох годин втратив свою роботу в Московському університеті. Проте він і далі залишався корисним, багато його книжок перекладено і поширюються на півночі Італії та в інших європейських країнах.
Але попри те все існують сумніви, чи новий альянс у Брюсселі матиме тривале майбутнє. У них є мало спільного, за винятком того, що вони не хочуть більше закордонних імміґрантів. Проблеми Голландії та шведів не є проблемами «Партії Свободи» Австрії чи угорського «Йоббіка». Ще менше у них спільних інтересів з росіянами, за винятком євроскептицизму. Якими є підвалини нової ідеології Росії? Євразійство, Російська Православна Церква і віра в те, що існує очевидна ідея призначення Росії. Та ні Ле Пен, ні Вілдерс, ні австрійська АПС не хочуть переходити в російське православ'я, австрійці та італійці не хочуть ставати євразійцями і віра в духовну та політичну місію Росії не має жодного значення в Західній та Центральній Європі. А якщо так, то альянс антиєвропейських партій, можливо, довго не потриває, а якщо й триватиме, то не буде дуже важливим.
Вальтер Лакер, радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашинґтоні
Walter Laqueur
La alianza de los antieuropeos
La Vanguardia, 17/ 11/2014
Зреферувала Галина Грабовська