Швейцарці – розважливі. Панує таке уявлення. Та на початку року вони гаряче дискутували про народну ініціативу стосовно обмеження імміграції. Швейцарія страждає від «стресу густини», так аргументували доцільність цього документу його прихильники, і 50,3 % підтримали їх під час голосування. Від стресу густини? Звучить незвично, та міські соціологи й психологи впродовж тривалого часу займаються цією темою. Йдеться про те, скільки сусідів людина може витримати.
Науковці розрізняють дві форми густини. В першому випадку йдеться про суто статистичну щільність, що визначає, скільки людей живе на певній території і як вони це переживають («perceived density»). Зі збільшення цього показника виникає поняття «скупчення», тобто ущільнення, яке сприймають загрозливим або цілком нестерпним. Скупчення може спричиняти стрес, послаблювати імунну систему й в результаті призводити до психічних захворювань. Очевидно, саме проти цього явища була спрямована швейцарська ініціатива. Проте не все тут однозначно.
Певні неузгодженості пов’язані зі спробою американського психолога Джона Калгона на початку 60-их рр. ХХ ст. проаналізувати поведінку щурів. Він загородив їх й тісному просторі й спостерігав, як гризуни ставали все агресивнішими й зрештою розривали одне одного. Цей експеримент в політичних дебатах знову й знову наводить як доках того, що коли густина населення перевищує певний рівень, неодмінно зростає злочинність.
Та проблема полягає в тому, чи експеримент Калгона можна екстраполювати на людей? Ні. Про це свідчать результати спостережень дослідника приматів Франса де Вааля, який вивчав шимпанзе й макак резус. Якщо загнати тварин у дуже тісний простір, їхня агресія не проявляється сильніше. Натомість шимпанзе реагують інтенсивнішими пошуком вошей та дружніми дотиками. До того ж, вони стають тихішими. Перенести результати на людей – можна, вважає Вааль: «У нас природний, недооцінений талант організовувати життя в умовах перенаселеності». Цей талант людина розвинула в процесі еволюції. «Він дозволяв здійснювати релігійні ритуали й робив можливим формування супергруп», – каже британський антрополог Робін Дунбар.
Сусідство в умовах ущільненої супергрупи – реалії сучасного міського життя. Те, що люди можуть добре вижити навіть у дуже обмеженому просторі, засвідчує приклад жителів Коулуна – міста-фортеці в Гонконгу. Там близько 1990 року жили люди в умовах густини, що в 74 рази вища від густини населення Монако, найбільш заселеної країни світу. Жителі Коулуна описували життя там «гармонійним станом анархії». Те, що вони не загинули від «стресу щільності» пов’язане з соціальними, комунікативними вміннями особистості, а також з просторовою організацією структури помешкань. Тут можна було побувати на дахах, з’єднаних одне з одним, були кімнати для зустрічей і відпочинку. Ставлення до перебування в суміжних квартирах залежить від того, чи є спільні й напівприватні приміщення, як перетинаються житлові площі.
«Успішне проживання в будинках з високою густиною населення має місце там, де приватна сфера та публічна – є частинами більшого цілого», – робить висновок Крістофор Бойко та Рейчел Купер з Університету Ланкастера. Тоді люди можуть комфортно вживатися з дуже багатьма сусідами.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: http://www.zeit.de.
19.11.2014