«За роялем – я вже 47 років. Але ще тепер у моєму житті є живопис. І чим більше малюю Бога, тим краще рояль звучить».
Етелла Чуприк
Піаністка Етелла Чуприк. Заслужена артистка України. Лауреат міжнародних конкурсів, виступає в Україні та за кордоном. У її багатому репертуарі – майже 300 сольних творів та понад 20 концертів для фортепіано. Репертуар – від Скарлятті до сучасності. Творчі пошуки не припиняються. Етелла Чуприк має великий досвід педагогічної діяльності, але найголовніше для неї – сцена. Живе спілкування із слухачами. Без них не уявляє собі свого життя. Солістка Волинської і Ужгородської філармоній. Вже багато років живе, працює і концертує у Львові. Народилась на Закарпатті, у Виноградові. Її «роман» із музикою почався з раннього дитинства.
У віці двох з половиною років, спостерігаючи за тим, як старші брати вчилися грати на піаніно, скомандувала, що хоче займатись також. Талановита дівчинка дуже швидко навчилась грати. Ще зовсім маленькою брала участь у різних концертах у рідному Виноградові. Після того, як два роки навчалась у Гергелі Юдіти Гейзівни, до музичної школи Етеллу взяли відразу у четвертий клас. Вчилася – у її ж класі, а жила – у її помешканні. І так до 19-ти років. Потім – музичне училище в Ужгороді і чотири роки навчання у Мар’яни Степанівни Волковської. Паралельно мала можливість брати уроки у відомого піаніста, професора Московської консерваторії Євгенія Малініна, який гастролював в Ужгороді. Згодом, впродовж трьох років, вже і сама Етелла щомісяця їздила до Москви на майстер-класи до уславленого педагога, і за кожним разом привозила нову програму. Це був, за словами самої піаністки, дуже важливий досвід для її становлення. Наступним і остаточним етапом творчого едукаційного розвитку Етелли Чуприк стала Львівська консерваторія. навчання у проф. Марини Юріївни Крих, яка зробила із неї вже дорослого і сформованого музиканта. Але і по сьогодні для вже відомої та зрілої піаністки Етелли Чуприк вона є незамінимим другом і чудовим порадником.
Цього року Етелла Чуприк відзначала свій ювілей, відзначала, ясна річ, на сцені. Поговорити з цієї нагоди про її рефлексії щодо минулого (і не тільки) для «Z» з нею зустрілась музикознавець Софія Іванова.
– Чимале значення для музиканта мають конкурси. Але у вас є кілька «екстремальних» перемог.
– Ще на першому курсі я вийшла заміж. На конкурсі ім. Лисенка у Києві я вже грала на восьмому місяці вагітності. Але підтримка Марини Юріївни, її віра у мене були настільки великими, що я не могла там не виступити. Це було справжнє свято. У журі – найкращі музиканти України. Вони додавали впевненості у собі і в наступних періодах мого життя. Після конкурсу ім. Лисенка я вирушила на конкурс ім. Рахманінова. До Москви приїхала із візочком. Коли синові було півроку, я стала Лауреатом цього конкурсу. А через рік вже був Будапешт, де я отримала титул лауреата на конкурсі ім. Ф. Ліста.
– Ми знайомі багато років. Я фактично слідкую за вашою артистичною кар’єрою від самого її початку. І добре пам’ятаю, що на перших її етапах у вашому репертуарі переважали твори Ф.Ліста і С. Рахманінова. Чи це якимось чином пов’язано з патронами конкурсів, учасницею яких ви були? Чи це були просто такими вподобання молодої піаністки?
– Коли дівчина молода, вона закохується, вона любить романтику... Звідси – Рахманінов, Ліст, Шопен, Шуман. Пізніше поступово приходить розуміння сенсу життя і вона починає розвертатись до Бога. Тоді з’являється Бах, Моцарт і Бетховен.
– Ви на концертній сцені вже понад 25 років.
– Більше. Виступаю на великій сцені фактично з 15-ти років.
– Тоді – 35 років. Це немалий період часу. Чи можете визначити: яка музика є найближчою сьогодні?
– То залежить. Коли працювала над Бахом, то «під руки» просився Бетховен. Тепер граю Бетховена – «під руки» проситься Моцарт. Що буде далі – не знаю…
– Якою ви себе вважаєте? Митцем, який має увесь час перебувати серед людей і в такий спосіб заряджатись творчою енергією, чи людиною, яка замкнута у собі, і тоді краще працюється?
– Мені важко сказати. Страшенно люблю людей. Страшенно люблю природу. Страшенно люблю життя. Я зі всіма людьми розмовляю. На базарі, в консерваторії, у філармонії, в кав’ярні, в поїзді – всюди спілкуюся із людьми. Захоплююсь красою Львова, особливо останнім часом. Розглядати його можу вдень, вночі.
– Як виглядає ваш звичайний день? Прокидаєтесь, потім, мабуть, кава?
– Так, кава додає мені життя ще на подушці. Має бути завжди дорога кава і найкращий чай. А ще – добра вода, джерельна, з холодильника. Не їжа потрібна людині, а радість від того, що вона творить. Потім – розглядаю усе, що мене оточує. За роялем я навчилась «жити» дуже добре. А за роялем я вже 47 років. Але ще тепер у моєму житті є живопис! За мольбертом я лише восьмий рік. Кожного ранку чекаю інформацію: що я маю робити? А потім – працюю до того часу, допоки руки не зупиняться. І чим більше малюю Бога, тим краще рояль звучить. Коли сідаю за рояль, то не помічаю того, що робиться навкруги, як швидко летить час. А ікона мене «кличе» над ранком. Година четверта – і я вже малюю, а о шостій почуваю себе вже зовсім іншою людиною.
– Малювання увійшло у ваше життя зовсім недавно. Як це сталося?
– Був час, коли цілими ночами займалась у залі філармонії. О дев’ятій вечора заходила, о сьомій ранку виходила. Я дуже люблю цей зал. Це – мій дім. Бог дав, що філармонію почали відновлювати. Почався ремонт. І поки він тривав, займатись, звичайно, не було де. Але бажання творити було. Тоді я пішла до художнього салону і сказала, що хочу малювати, але ніколи цього не робила. Мені дали маленьке полотно – (20 на 20) і масляні фарби. Якраз через день був мій день народження. Прийшов настройщик, і поки він настроював мій Bechstein, я намалювала себе і улюблену людину у сонці. Прийшла Марина Юріївна і каже: тільки не переставай, то є добре. Ось тепер малюю ікони. На дереві. Часто свої роботи дарую.
– Повернімось до музики. Ви любите імпровізувати на ту чи іншу класичну тему і часто, особливо «на біс», виконуєте свої імпровізації на концертах. Чи ці твори народжуються просто у залі?
– Ніяких заготовок. Сама наперед не знаю, що буде далі.
– Останнім часом працюєте над циклічними програмами. Минулого року впродовж двох вечорів виконали усі 48 прелюдій і фуг з «Добре темперованого клавіру» Й.С.Баха. Це –однозначно – явище феноменальне. Адже кожна людина, яка має хоч якесь відношення до музики, усвідомлює собі, що це таке – лише вивчити напам’ять фугу Баха. Але 48? І все це виконати у два вечори з перервою у один день? Це було, мабуть, неймовірне зусилля, у тому числі й фізичне. Як довго тривала підготовка? І звідки з’явилась ідея?
– Якось я поставила собі за мету, що мушу намалювати Тайну вечерю і – зіграти усі Прелюдії та Фуги з «Добре темперованого клавіру» Й.С.Баха. Я їх і раніше знала, але треба було собі все вибудувати, укласти в одне логічне ціле. Господь промовляє до нас через Баха. Якщо Бетховен у своїй музиці весь час бореться з життям, то Бах просто говорить нам про життя, яким воно є насправді. Це величезна палітра життя. Коли я тут, вдома, вперше заграла усі 48 прелюдій і фуг впродовж одного дня (це тривало три з половиною години), то сказала собі, що тепер мушу впродовж одного дня загати це – двічі. Так і зробила. Лише потім почала вишліфовувати. Бувало так, наприклад, що цілий день працювала над однією фугою. Наступні три дні – звучала лише одна прелюдія. Я нікуди не поспішала. Працювала три роки. Це було три роки колосальної роботи.
Еталла Чуприк з синами і Марією Крих
PS. Нарікати на відсутність публіки на своїх концертах Етелла Чуприк ніяк не може. Але мріє, аби слухачів ставало все більше і більше. Аби на кожному концерті, і не тільки на її, були лише аншлаги. Мріє і планує Етелла також про все нові й нові програми. Ставить перед собою все нові й нові завдання. Тепер на неї чекає не менш поважне творче випробовування, адже впродовж цього концертного сезону вона запланувала виконати потужний цикл – усі 32 фортепіанні сонати Людвіга ван Бетховена. Адже, як запевняє піаністка, музика Бетховена сповнена боротьби, глибоких переживань і водночас – додає стимулу до життя.