Бесїда посла Н. Герасимовича

виголошена на XI. засїданю сойму при загальній дебатї над буджетом шкільним.

 

Сталося парляментарним звичаєм, що при дебатї над буджетом порушуються жизненні питаня населеня, критикуєся краєва господарка і поясняються домаганя мандантів. Я користаю з того звичаю. А що дебата отворена над титулом "народні школи", то буду о них говорити, не из становища строго педагогичного, бо я не фаховий педагог, лише из становища обивателя краю, котрий слїдить практичним оком за розвитком народної просвіти і достерїгає похибки і недостатки, понятні кождому здорово-мислячому. Тим самим я даю вираз поглядови народу, котрий маю честь репрезентувати, даю вираз єго ожиданям і домаганям.

 

Краєвий буджет на 1890 р. вставляє на потреби шкільні импонуючу суму 1,028.175 зр., a по відчисленю доходів в сумі 168.266 зр., суму 804.909 зр., отже суму, котра в порівнаню з минувшими лїтами в троє більше, анїж першої каденції соймової, а в порівнаню з 1889 р. більша о 136.000 зр. Я не дивуюсь тим вимогам, бо в міру поступу просвіти они необходимі, а з радостію довідуюся из справозданя видїлу краєвого, що организація народних шкіл, т. є. переміна звичайних громадских шкіл на етатові, поступає наперед, но заходить питанє: чи не з великим поспіхом? О тім поговорю ще пізнїйше.

 

Но, коли зрівнаю поступи организаційні з фактичним станом просвіти в нашім краю, моя радість значно меншає, а навіть приходиться менї призадуматись над тим, так сказати загальними пересвідченєм, що поступ народної просвіти далеко і вельми далеко не йде в парї з поставленою в буджетї цифрою на потреби народних шкіл. Питаю: длячого? Одвіт простий: бо суть тут грубі похибки і недостатки, — недостатки двоякого рода: такі, котрі без огляду на народність відносяться до точок обходячих всїх, і такі, котрі пекучо дотикають мови народности.

 

До перших причисляю: 1) неодвітну потребам нашого сельского народу систему науки; 2) запанувавшу як всюди і ві всїм, так і в шкільних дїлах, шкідну систему протекційну, т. є. фаворизованє людей молодих, не конечно квалификованих на учительскі посади, і ще на важнїйші посади окружних инспекторів перед людьми праці і заслуг; 3) покривдженє прав автономичних громад віднятєм им права пре-зентованя учителїв в народних школах і 4) легковаженє науки религії і до крайности обмежений вплив духовеньства на школу і шкільну молодїж. — Недостатком другого рода — може бути, найбільше шкідним — єсть легковаженє і систематичне упослїдженє науки матерного руского язика, як в школах з викладовим язиком руским, так і в школах, де язик польскій єсть викладовим. — Ті недостатки я навів тілько для приміру, а не таксативно, а що уважаю их головними причинами байдужности і знеохоти родителїв шкільної молодежи до теперїшних народних шкіл, то позволю собі тілько ті недостатки виказати. Пійду за порядком.

 

Я сказав, що система науки в народних школах грїшить тим, що виходить далеко по-за означений природними условіями круг дїланя нашого селяньства, виходить по-за сферу предметів, нераз єму зовсїм непотрїбних, як то дїєсь в школах середних, учительских семинаріях і других публичних і приватних заведенях. Та система дасться схарактеризувати немногими словами: За много теорія і ідеализму, за мало практичности, реализму! Для нашого селянина досить научитись читати, писати, поправно говорити на ріднім язиці, числити і обзнакомитися з практичним знанєм улучшеного господарства, а заразом з родами промислу, щоби прийти до пересвідченя, що кусок вітцівскої землї не заспокоять тяготїючого на нїм обовязку супротив держави і краю, як і єгo власної потреби, і що єму кромі того треба шукати других жерел доходів в промислї і ремеслї. Но обширні відомости з исторії і знанє физики і географії не заступять єму того. Мої панове! Знаю з власного досвіду яко кількалїтний предсїдатель місцевої ради шкільної і делегат видїлу ради повітової для испитів, що учителї не конечно руководяться мотивами безсторонности народної, а кладуть більшу вагу на наученє дїтей исторії т. зв. родинної в таких розмірах, як то я навіть сам в гимназії не учився. За то дїти не знають читати і писати, або навіть поправно говорити. Я сам чув, як дїти розказували битву під Парканами з такими подрібностями, які, може бути, лише професорам висших шкіл звістні. Чув я також, як дївчата, відповідаючн на испитї, — хоть то було в приватнім заведеню, але оно илюструє духа, якій проник нинїшну систему образованя — отже я чув, як дївчата, котрих призваченєм бути служницями, т. є. покоєвими і кухарками, поясняли знаменито на дотичні питаня весь хемичний процес, якому підпадає мясо, наставлене на росіл чи з зимною чи з горячою водою, а при тім дївчата уживали техничних терминів, звістних тілько ученим, а не нашим паням-господиням. Я чув також из уст тих дївчат деклямацію ефектовних стишків з акторскою рутиною. Питаюся: чи то практично, если слуга своїй пані буде давати лекцію з хемії, або єсли з афектацією автора віддеклямує реплику против своєї панї, коли она упімне єї за несповненє обовязків? Що у нашого народу єсть практичний змисл, що именно для того до єго пересвідченя більше промовляють практичні науки, доказує факт, що ті школи, де удїляють науки ручних робіт учительки, відвідують дївчата богато численнїйше, і кляси бувають так переповнені, що дївчата сїдають иногдї навіть на помостї, бо в лавках нема для них місця, коли між тим кляси з хлопцями майже порожні.

 

Приступаю до другої похибки нинїшного образованя, т. є. протекційности. Велика та похибка вкралась, на жаль, у нас в послїдних десятках лїт. Мотиви того обяву лишаю на боці, бо, може бути, були-би они не зовсїм приятні для наших ушей. Зазначу лише наслїдки такої системи: люде, що не повинуються вимогам висшої политики, хоть дбалі о точне повненє своїх обовязків і приміняються до природних условій, стаються жертвою секатур з сторони настоятелїв, а між тим люде, менче спосібні, а навіть зовсїм неспосібні, но понимаючі хорошо висшій настрій, дістають в нагороду найлучші посади учителїв і окружних инспекторів а яко инспектори грають ролю удїльних сатрапів, виставляючих шкільний фонд на неоправдані розходи, а підчинених собі учителїв на переслїдованя і кривди. В однім шкільнім окрузї, менї добре звістнім, настав від недавна молодий, бо ледви 30-лїтний инспектор. Имени з принципу не наводжу там, де интересований сам боронитись не може. Він, не знаю з яких причин, споводував в однім місяци перенесенє 30 учителїв в своїм окрузї. Не можу допустити, що ві всїх тих 30 случаях причиною перенесеня була дисциплина. О однім случаю навірно знаю, що причина була чисто приватва межи п. инспектором і тим нещасливим грїшником, визвана каприсом панї инспекторової. Posito, що з 30 случаїв 20 були оправдані дисциплинарними мірами і взглядами службовими, длячого-ж шкільний фонд має поносити розходи перенесеня 10 прочих учителїв без потреби, і лише длятого, що п. инспектор задумав в той спосіб заманифестувати свою сатрапску власть? Але в тім спеціяльнім случаю заходить ще друге дїло. Маю під рукою окружник, виданий трема учителями з того самого округа до своїх товаришів з цілого округа, де они предкладають, ad captandam benevolentiara нового инспектора, зложитись по 1 зр. на єго портрет, котрий єму вручать в день єго именин. Сталося так, що не всї дали, і именно 30 учителїв не дали того ґульдена, здаєсь, головно длятого, бо бідняки не мали і що взагалї их семейні відносини того не допускали. Но ось що дивно: і там і тут таке саме число, і рїч дїєся в тім самім окрузї. Чи не приходить на мисль, що таке поведенє окружного инспектора було актом мести на тих учителях, котрі не причинились датками на єго портрет? Що-до самого перенесеня, я уважаю то вельми непрактичним, єсли дїтей позбавляєся учителя, котрого може полюбили, як отця, а родителїв свого благодїтеля? Чи то розумно — фаворизувати молодих учителїв-шовинистів на окружних инспекторів перед людьми праці і заслуг? Чи не знеохочуються они до дальшого честного труду? А вже-ж просвіта на тім не зискає!

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 04.11.1889]

 

(Конець.)

 

Дальшим недостатком уважаю покривдженє автономичних прав громад через віднятє им права презентованя учителїв в народних школах. Тим нарушений принцип, на котрий сама вис. палата при кождій нагодї зовсїм справедливо зсилаєся, именно, що хто поносить тягари, тому повинні прислугувати права. Наслїдком покривдженя тих прав єсть, що оно мусить без сумнїву знеохотити обовязаних до удержуваня школи, єсли они видять, що им з гори накидаєся учителя, нераз неодвітного; тогди межи учителем а місцевою радою шкільною і громадою виникають сцисії, котрі очевидно мусять на школу впливати шкідливо.

 

Недостаточна наука религії і приналежного духовеньству впливу на школу — являєся безперечно також великою причиною знеохоченя населеня до школи. Єсть то святою і неоспоримою правдою, що високі принципи і религії, передовсїм всего любов Бога і ближнього, вкорїнені в дитинї, становлять тверду основу для єї ублагородненя, а тим самим витворюють благородну генерацію, а в дальшім ходї здорову і честну суспільність в краю. Школа повинна бути заведенєм не лиш образованя дїтей, но конечно також их вихованя. Бо-ж трудно вимагати від нашого селянина, котрий впрочім сам не мав нагоди дістати добре вихованє і котрий занятий клопотами о кусник насущного хлїба для себе і своєї семї, щоби одвітно в страсї Божім і в почитаню старших виховував свої дїти. Єсть то задачею школи, а єсли она совістно єї сповнить, щезнуть ті тисячні сумні случаї, котрі знаю з мови судейскої практики, що одичілі дїти страшно оскорбляють словом і дїлом родителїв стоячих над гробом. Дитина, не маючи ясних понять о Бозї, о етичних принципах религії і не вихована в таких принципах, не може мати почести для родителїв, для старших, бо сам розум, хоть-би і високо образований, если серце занедбане, не вспіє обуздати сильнїйшу звірску половину чоловіка, котра чинить єгo поклонником матеріялизму і соціялизму.

 

Длятого, мої панове, я з радостію витаю предложенє видїлу краєвого, тепер уже вис. соймом рїшене, о платнях катихитів. Однак той закон не одвітив всїм потребам нашим. В виду того позволю собі тут поновити резолюцію, котру внїс пос. Антоневич при дебатї над тим законом, а котра, на жаль, упала, длятого що не найшла піддержки. Тая резолюція звучить: "Вис. сойм зволить рїшити: Взиваєся ц. к. правительство, щоби при обсадї учительских посад в народних школах именувало по можности учителями компетентів, належачих до народности і обряду більшости учеників дотичної школи." Я уважаю ту резолюцію необходимою, из огляду як на моральність, так і на просвіту. Лиш такі учителї можуть дїтям присвоїти науку а також принципи религійнї, котрі суть тої самої народности і того самого обряду, що і дїти.

 

Тілько о похибках і недостатках шкіл, обходячих всїх нас без різниці нашого народного характеру. Тепер приступаю до поясненя недостатку, котрий дотикає руского населеня краю. Позволю собі однако і заявити, що держусь принципу, що лиш той зуміє щиро любити свої святости і народні скарби, хто почитає святости і скарби других народностей, і що лише той може надїятись пошанованя своїх прав, хто шанує права других. Я певний, що нїкому в сїй вис. палатї той принцип, хоч-би в теорії тілько, не єсть чужим і немилим. Ми можемо наші народні права і святости взаїмно шанувати і почитати, ми можемо их собі взаїмно, не нарушуючи власних прав, признати. Єсли, на жаль, до сегодня так не було і не єсть, то може то від сеї хвилї наступити при добрій воли, щирости, отвертости і виключеню задних мислей. То, що тепер в доказ недостатку наших народних прав скажу, прошу приняти яко предметове оціненє теперїшного дїйство шкідного стану всхідно-галицких шкільних дїл, а не яко докір народного антаґонизму, котрого я не знаю. (Славно!)

 

Рускій язик дійстно в школах народних рускої части Галичини систематично упослїджений! Маємо дві катеґорії шкіл: школи з викладовим польским і школи з викладовим руским язиком. В перших рускій, в других польскій язик єсть обовязковий. Що-ж однак дїєся? На дїлї єсть польскій язик без взгляду на повисшій подїл шкіл у всїх викладовим, бо — як по крайній мірї учителї оправдуються — того вимагають инспектори окружні. Навіть раціональна постанова закона, після котрої в школах з викладовим польским язиком учителї обовязані дїти в 1. курсї в І. клясї по методї индукційній на рускім язиці учити, щоби постепенно приготовити их до викладового польского язика — єсть мертвою буквою. В наслїдок того виникають найоригинальнїйші недорозуміня межи дїтьми а учителем в питанях і одвітах, котрі можна-би назвати комичними, если-б они не були в своїх наслїдках як найсумнїйші. Перекручуванє слів і понять, безмисльне і з утратою дорогого часу сполучене ломанє язика, образують новий, нї то польскій нї рускій язик, а якесь мішане чудовище, котре без сумнїву дорого коштуючій нашій просвітї слави принести не може. А прецінь же задачею школи єсть присвоїти дїтям поперед всего матїрний язик в поправній формі. То не видумка, то щира правда. О тім я пересвідчився на испитах в різних народних школах. Дїти дають на рускі питаня учителїв польскі одвіти, а то длятого, бо учитель через цілий рік нї слова не учив их по руски і лиш на испитї, передо мною, уважав необходимим показати, що він учив також і руского язика. Принцип ut aliguid fecisse videatur видимо і тут міродайний, бо учитель думав, що менї яко рускому делегатови видїлу ради повітової при испитах, випадало показати, що також рускій язик культивуєся.

 

З того виходить, що учителї не признають потрїбним, хоть би minimum руского язика яко предмету своїм ученикам присвоїти. О рускій граматиці в висших клясах нема навіть бесїди. Що єсть такій настрій межи учителями і окружними инспекторами супротив нашого рідного язика, маю докази під рукою. Єсть то газета Szkoła, котра интимує справозданє з конференцій і львівского загородского округа. На тій конференції предложено тему: "Метода переведеня уступу з І. книжки до читаня під титулом: Вода — тему на польскім язиці. На рускім теми зовсїм не було. На интерпеляцію п. Вітошиньского, длячого тему предложено тілько на польскім язиці, відвітив ц. к. инспектор, що "досить свободи, коли дозволяєся по руски говорити, а писати не вільно, бо ті теми йдуть до краєвої ради шкільної, а язиком урядовим єсть язик польскій; впрочім то діло в висших сферах буде рішено і установлена границя, як далеко вільно і не вільно, і Русини можуть добиватися прав язика в школї через своїх заступників, т. є. через послів в соймі і в радї державній, тут же того не можна." Се илюструє достаточно настрій тих окружних инспекторів що-до руского населеня краю і єго народних прав!

 

І чи можна дивуватися, що при наведених недостатках проявляєсь у наших селян недовіріє до школи і учителїв; що збільшаєся апатія родителїв до посиланя дїтей до таких шкіл; що громади лиш неохотно в дорозї примусовій, а иногдї навіть нечестним, бо підступним способом, якого уживають инспектори окружні при укладї фундаційних грамот, а котрі то случаї в моїм виборчім окрузї менї звістні, приступають до организації шкіл народних? Инспектор вводить в блуд і обаламучує наших селян при организації народних шкіл. Всїм звістно, які сумні суть матеріяльні відношеня в краю і в поодиноких громадах. То само вже зневолює громади бути недбалими при организації шкіл.

 

Щоби усунути неохоту, представляє инспектор, що будуща престація не буде о много більша, як теперїшна, що-найбільше о яких 20 зр. на оплату шкільного сторожа. На тій основі нерозумний селянин підписує акт фундаційний, но опісля показуєся з того акту, що престація та виносить 200, 190 або і 180 зр. в рік, т. є. сума, якої громада поносити не єсть в силї. Такі случаї дїються не лише в однім окрузї, но також в других округах, і суть навіть предметом дослїдів судово-карних і дослїдів розпоряджених радами повітовими. Чи дивуватися, що успіхи просвіти під взглядом мериторичним не одвічають великим і так тяжко і гірко доставленим розходам на школи народні?

 

Виказавши похибки і недостатки в наших школах народних, хочу порушити ще одно питанє, котре, думаю, зі взгляду на наш край, елементарними нещастями навіщений, і з взгляду на єгo загальну бідність не від рїчи буде піднести, не виставляючись при тім на докір неприхильности народній просвітї. Ходить менї именно о здержанє теперїшного поспіху в организації шкіл, якій ц. к. краєва рада шкільна в послїдних лїтах заманифестувала.

 

Само справозданє видїлу краєвого уважає той поспіх неумістним, я-ж до того додаю примітку, оправдану досвідом, що не горячка просвіти, лиш ложна амбиція молодих, недосвідних инспекторів являєся причиною того поспіху. Та ложна амбиція не позваляє инспекторам перебирати в средствах і они уживають тих средств, о котрих я тілько що говорив. Уже в моїй интерпеляції до Єго Ексц. начальника краєвого правительства виказав я надужитє инспектора в видї самовільної переміни викладового руского язика на польскій в селї Черници. Таких случаїв в нашім благословенім краю велими много. Таке поведенє кривдить наші природні, законами основними запоручені права!

 

Кінчу свою рїч з тим пересвідченєм, що висока палата, руководячись принципом, о котрім я з початку згадав: "Люби своє, а почитай право другого", признасть справедливим моє жаданє, щоби вис. правительство администраційними мірами поправило виказані похибки і заповнило недостатки і з тою скромною просьбою звертаюсь до Єго Ексц. п. намістника.

 

[Дѣло, 05.11.1889]

05.11.1889