Російська окупація Львова у 1914–1915 роках

До кінця вересня 1914 року росіяни в ході Першої світової війни зайняли більшу частину Галичини та всю Буковину та встановили окупаційний режим. Вони проводили політику приєднання краю до Російської імперії.

Щоби запобігти можливим репресіям, поважні громадяни міста звернулися 3 вересня до українських мешканців Львова із закликом до спокою.

Автор – Георгій Нарбут.

Вже 4 вересня 1914 року було створене Галицьке військове генерал-губернаторство, розділене на 4 губернії: Львівську, Перемиську, Тернопільську та Чернівецьку. Губернатором став генерал-лейтенант граф Григорій Бобринський (1863–1928), який прибув до Львова 18 вересня (тут і далі дати – за «новим стилем»). До речі, його рід походив від нешлюбного сина Катерини ІІ та Григорія Орлова.

Костянтин Маковський, "Портрет Г.Бобринського"  (у молодості)

До цього у галицькій столиці урядував військовий губернатор полковник Сергій Шеремєтьєв. Спочатку його резиденцією була ратуша,  потім він перебрався до будинку Австро-Угорського банку на вул. Міцкевича (тепер вул. Листопадового Чину) №8.

З перших днів окупаційна влада запровадила жорсткий режим і нові правила, щоби – принаймні зовні – надати Львову російський характер. На ратушевій вежі повісили російський триколор. Середньоєвропейський час змінили на петроградський. Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою. В обіг запроваджено російські карбованці за заниженим курсом (1 австрійська крона = 30 копійок, реально ж вона оцінювалася вище). Встановлено комендантську годину з 10-ї вечора до 4-ї ранку, посилено режим прописки у готелях. Заборонено продаж алкогольних напоїв (за винятком пива на розлив). І навіть заборонили… грати катеринярам на вулицях і подвір’ях.

​

Деякі русифікаторські заходи довелося потім скасовувати. Наприклад, у Львові, як і по всій Росії, терміново запровадили правосторонній вуличний рух на вулицях. Але трамвайна мережа була пристосована до австрійського лівостороннього руху. Тож довелося повернутися до нього.

Щодо транспорту, то великою проблемою стала невідповідність ширини залізничних колій – російських (1524 мм) і європейських (1435 мм), використовуваних у Австро-Угорщині. Саме потреба перешивання залізничної колії, яке тривало кілька місяців, створювало проблеми з постачанням фронтових частин та запілля.

Градоначальником Львова призначено російського генерала Ейхе. Натомість практичною роботою з функціонування муніципального господарства продовжував займатися віце-президент міста Тадеуш Рутовський.

Вже 19 вересня, до генерал-губернатора звернулося 19 представників москвофільських кіл на чолі з головою «Русского народного совєта Прікарпатской Русі» Володимиром Дудикевичем. Вони висловили свої вірнопідданські заяви російському імператору, сподіваючись на участь в управління Галичиною й отримання урядових посад.

Але росіяни не надто довіряли москвофілам і намагалися негайно створити власний адміністративний і поліційний апарат. Тисячі цісарсько-королівських службовців втратило роботу та заробіток, а на їхні місця прибували урядовці з-за Збруча.

Військова контррозвідка інтенсивно вишукувала шпигунів. Кілька місяців шукали міфічний підземний таємний кабель, через який зі Львова нібито телефонували до Перемишля і далі – до Відня, щоби передавати військову інформацію.

Як писали в ІІ томі "Історії Львова" Орест Мазур та Іван Патер, "впродовж кількох місяців у Львові арештовано 1200 українських патріотів, в глибину Росії було вивезено 578 українців, з них 34 священики. Крім того, з листопада 1914 по червень 1915 року жандармське управління військового генерал-губернаторства провело у Львові ще 400 обшуків і арештувало 800 осіб без т. зв. “переписки в порядку воєнного стану”, тобто офіційно незареєстрованих" [1].

Насамперед намагалися знешкодити духовного лідера галичан. Російська окупаційна влада вирішила усунути Митрополита Андрея, який став би на перешкоді поширення в краю православ’я. Приводом стала проповідь у церкві Успіння Богородиці у Львові 9 вересня, у якій Андрей Шептицький закликав до вірності Апостольському Престолу, проти насильницького насаджування православ’я та проти молитов за російського царя.

"У них відправа така сама, як у нас, вони називають себе "православні", і ми "православні". Наше Православіє є церковне, їх православіє державне, що так скажу: "казьонне", то єсть вони опирають своє православіє на державній силі, ми черпаємо ту силу в єдності з Святою Католицькою Церквою, через котру спливає ласка Божа і в котрій є правдиве джерело спасення", – проповідував Митрополит Андрей.

Три дні – 12-14 вересня – проводили обшук у Митрополичих палатах на Святоюрській горі. Шукали насамперед за "Меморандумом до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави", написаним Андреєм Шептицьким у серпні 1914 року, та за іншими документами, що мали би свідчити про "шпигунську та підбурюючу діяльність".

15 вересня Митрополита повідомили, що він перебуває під домашнім арештом, а 19 вересня його вивезли до Києва, де тимчасово оселили у готелі "Континенталь". Справу Андрея Шептицького розглядали навіть на засіданні російського уряду 23 вересня. Зокрема, міністр іноземних справ Сергій Сазонов був проти арешту та вивезення Митрополита до Росії.

"Сумний арешт Андрея Шептицького. Його треба вислати з Росії. Але не треба робити з нього мученика, граючи на руку унії. Він гірший за єзуїта, він розбійник, його треба вигнати. Вислати за межі Росії, крім Австрії, куди завгодно", – арґументував свою позицію Сазонов. Але, за наполяганням обер-прокурора Синоду Саблера, уряд вирішив утримувати Шептицького в Росії під арештом.

За звинуваченням у "ворожій шкідливій діяльності і шпигунстві" російська влада заарештувала також 20 греко-католицьких і 13 римсько-католицьких священиків, 12 монахів. П’ятьох із них вислали до Сибіру, а 14 – в інші російські губернії.

"Поголовно висилано українських священиків, або всю інтеліґенцію, цілі маси свідомих селян і міщан. Все те самим нелюдським способом хапали в чім застали, арештували, волочили по в’язницях і етапами висилали в Сибір без ріжниці жінок, дітей, старців, хорих і калік. Скільки таким способом забрано і знищено людей, се переходить всяку ймовірність", – писав Михайло Грушевський, який сам був висланий до Казані, в "Ілюстрованій історії України".

У Києві 23 вересня Митрополит Андрей висвятив о. Йосифа Боцяна на Луцького греко-католицького єпископа, а о. д-ра Д.Яремка – на єпископа для Острога. Щоби перешкодити екуменічній діяльності Андрея Шептицького на Великій Україні, 26 вересня його вивозять до Нижнього Новгорода, а згодом – до Курська, де він перебував під посиленою охороною до весни 1916 року. Звідти Андрея Шептицького перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений на в’язницю для запідозрених у "зраді Синодальної російської Церкви" священиків. Приводом для загострення репресій стало донесення російського міністра внутрішніх справ Штюрмера цареві про знайдення в Митрополичих палатах у Львові "Меморандуму до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави". У цьому проекті Андрей Шептицький пропонував вивести православні українські єпархії з-під влади Святішого Синоду, заборонити поминати російського царя, внести зміни до церковних календарів.

З вимогою звільнення Андрея Шептицького не раз виступали дипломати, релігійні та громадські діячі. Проте лише після зречення Миколи ІІ від престолу Тимчасовий уряд Росії у березні 1917 року надав свободу Митрополитові Андрею.

Тим часом у Галичині восени 1914-го закривали товариства та часописи. Редакція щоденної газети "Діло", перенесла своє видання до Відня, а в друкарні "Діла" почали видавати "Армейский Вѣстник", "Львовское Военное Слово", "Львовскій Вѣстник".

Від початку окупації тривали заходи з русифікації освіти. Російську мову мали викладати не менше 5 годин щотижня у кожному класі, навчання українською мовою було заборонене. Натомість діяли польські школи, вихо­дило чимало газет, польська мова функціонувала на рівні з російською. Була заборонена діяльність НТШ, "Просвіти" та інших "мазепинських" організацій. Проводилися арешти їх активістів.

Російське військо вороже ставилося також до галицьких юдеїв. 27 вересня 1914 року у Львові стався великий антисемітський погром.

З іншого боку, росіянам вдалося забезпечити достатнє продовольче постачання зруйнованої війною Галичини. Ще довго потім старші люди згадували білий хліб і безкоштовні кухні часів російської окупації. Очевидно, царський уряд намагався здобути прихильність серед широких мас населення, з наміром втілення краю до своєї імперії. "Нехай буде єдина, могутня, неділима Русь " – промовляв 22 квітня 1915 року з балкону намісництва під час свого візиту до Львова імператор Микола ІІ.

Велику увагу приділяли наверненню галичан на православіє. Цю акцію доручили архієпископу Волинському та Житомирському Євлогію (Георгієвському), який розпочав хресний похід на Галичину з Почаївської лаври. На звільнені втікачами та заарештованими австрійською чи російською владою парафії надсилали православних попів. Але, попри підкуп, тиск і репресії, з 1874 греко-католицьких парафій на православіє перейшла до весни 1915 року лише 81.

У самому Львові лише запровадили православні відправи по неділях у Преображенській церкві та переобладнали під московські храми склад біля Головного двірця та військовий манеж при нинішній вул. Грекова.

Але вже 22 червня 1915 року російське військо залишило Львів перед австрійсько-німецьким наступом.

ПРИМІТКИ

[1] Мазур О. Патер І. Перша світова війна // Історія Львова: У 3 т. – Т. 2. – Львів, 2007. – С. 513.