Домашній фестиваль

Літературний ландшафт початку осені займають такі великі події як Форум Видавців та Meridian Czernowitz. Літературно-мистецький фестиваль імені Квітки Цісик, що цього року пройшов уже всьоме в селі Ліски Коломийського району, не може змагатися з цими китами. Але він нагадує, що на культурній мапі мають бути події більшого і меншого масштабу, різної тематики та навіть рівня, аби кожен міг обрати щось собі до душі.

«Я є Ясінський, автор книжок, письменник, член Спілки, поет, прозаїк, бував в Чехії на роботі, дурак, смішний, дружина мене не розуміє», – так говорить про себе засновник фестивалю, поет Ярослав Ясінський з села Ліски. Має близько сімдесяти років і зовсім сиве волосся. У 1999 році він уперше влаштував літературні читання в себе на подвір’ї. Після кількарічної перерви, з 2010 року фестиваль став проводитися щовересня.

Ярослав Ясінський

Фестиваль-саморобка

«Я почав з того, що в саді зібрав письменників, аби вони щось почитали. Перший фестиваль взагалі не був імені Квітки Цісик. То був просто письменницький фестиваль, а сьогодні вже – народний».

Батьки американської співачки Квітки Цісик походили з села Ліски, тож Ярослав Ясінський вчинив як прагматичний культурний менеджер. Назвати фестиваль іменем співачки, котра була «голосом компанії Форд», – за мудрої  стратегії це шанс увести село Ліски до світового культурного контексту. Поки що цього не сталося. Адже і Квітка Цісик, попри те, що талановита й важлива для України постать, все ж не співачка світового значення. А сам фестиваль ще не увійшов хоча б до контексту українського. До якого, на відміну від світового, потрапити намагається.

Цього року на Циганський горб, де проходить фестиваль, прийшло близько сотні учасників та глядачів. Це менше, ніж минулого року. Тоді гості приїздили не лише з Прикарпаття, а й зі Львова та Чернівців. Цього разу публіку переважно складали місцеві селяни. «Мене дивують Ліски, дивують люди. Байдужі люди. А на концерт ідуть», – говорить пан Ясінський. Зі сцени читають поезію, яка чергується із співами фольклорних колективів.  Поряд лісківська бібліотека розклала видання про село та родину Цісиків. Дівчата-старшокласниці продають керамічні медальйони, гроші з продажу яких підуть на потреби військових в зоні АТО. Вони щасливо усміхаються співачці Анжеліці Рудницькій, яка, вся у жовто-блакитному, виходить на сцену.

Атмосфера на фестивалі трохи нагадує плановий захід районного відділу культури. Але суть його якраз у тому, що він – інший. Це фестиваль-саморобка на чистому ентузіазмі лісківського поета. Звісно, тут немає звичних для культурних подій схем існування: гранти, спонсори, волонтери, медіапідтримка. Замість цього – бочка вина, накритий стіл у старій школі, дерев’яні лави перед сценою. Із переваг – проста й жива атмосфера.  Із недоліків, звісно, якість. Зі сцени лунає переважно патріотична шароварність. Вона й сприймається найліпше. Виправдання: такі часи, та й публіку ніби влаштовує.

«Тут ночував Шептицький!»

Фестиваль відбувається на подвір’ї старої школи, збудованої «Просвітою». Ярослав Ясінський каже, що це – майбутній музей родини Цісиків. Питаю, хто його робитиме?

«Я. Цей будинок валився, зараз я його реставрую. Хочу наблизити вигляд до колишнього. Зверху мають бути дзвіничка і дзвін. На другий рік ми маємо дзвонити на відкриття фестивалю. Я зібрав вісім тисяч гривень з пенсії, хочу зробити зал, вісім на шість метрів, де відбувалися б усі події на фестивалі. Мрію про це. Музейних експонатів вже набралося. Старі парти є в школі. Ось австрійська парта на шість чоловік, та син обрізав, як робив кролям клітку. Хочу реставрувати парту.  От скриня, там царок. Знаєш, що це таке? До речі, Дар’я Висоцька з Варшави дала в музей золоту обручку своєї мами Івасі Цісик, рідної тітки Квітки Цісик. У цій хаті, у цій школі ночував митрополит Андрей Шептицький. Тут ночував Шептицький! Сюди приїжджає з Америки двоюрідна сестра Квітки, Люба Павлик, дочка Ісидора Цісика, брата Володі Цісика, Володимира, Влодка, батька Квітки. Сюди приїжджає Дар’я Висоцька з Польщі. Сім братів було і одна дочка в Олекси Цісика. Його арештували, вивезли звідси, останнього, з Лісок, у Казахстан. Хату він не замикав, бо не було чого замикати. Він вже останній з хати вийшов. Яка трагедія! А Цісиків вітер розвіяв по світу».

Оце такі деталі.

Гранітна Квітка

При вході на Циганський горб продає книжки Роман Киселюк, поет і краєзнавець. За його словами, він тут буває щороку. Тож питаю, як йому цьогорічний фестиваль? У відповідь він читає мені уривок зі свого вірша:

Квітка Цісик народилася в США і  там зажила світової слави

Не за рекламні джингли, а за альбоми української пісні,

Залишившись в кінці-кінців без Греммі і Оскара.

Ярослав Ясінський, поет і романтик з Циганського горба,

Не може дати Греммі і Оскара,

Але своїм музеєм творить вічну пам'ять Квітці Цісик.

Серед учасників фестивалю - Степан Процюк

Ярослав Ясінський нагадує односельчанам про історію села не лише фестивалем. Біля входу на подвір’я школи він поставив витесане з червоного граніту перо. Це пам’ятник просвітителям села Ліски. Ясінський розповідає, що привіз гранітну брилу з Городенківщини, і витесав на ній латинський вислів «Sine me de me» – «Без мене про мене». Перед самою школою – макет бюсту Квітки Цісик, виконаний самодіяльним, за висловом пана Ясінського, скульптором.

«Хто буде скульптором, ще не знати. Це просто такий пробний проект. Грошей треба десь тисяч сімдесят. Я зібрав якихось 20 тисяч гривень, це мізер. Головні злодії не хочуть давати гроші. Так напиши».

Лісківський поет мріє і пам’ятник Квітці зробити з того ж таки червоного граніту. Такий матеріал – у пам’ять про гарну яскраву жінку, співачку, знимки якої випромінюють таку живу енергію? – крутиться на язиці здивування. Більш недоречним за нього, певно, може бути лише бетонна естетика радянських післявоєнних воїнів-визволителів.

Такий, як він є, Літературно-мистецький фестиваль імені Квітки Цісик у Лісках, не стане широко відомим.  Але Ясінському публіки достатньо. Бракує лиш уваги з центру: «Людей є доста. Але з України, з Києва не їдуть. Мене дивують люди, патріоти. Я казав, приїдьте, поклоніться могилі бабусі Квітки. Ну що треба? Могила доглянута, я її шаную, квіти саджу».

А що дійсно треба? Хіба що перетворити фестиваль імені Квітки Цісик на клон котрогось із тих літературно-мистецьких фестивалів, що успішно діють сьогодні в Україні. Тоді поїдуть і з Києва, і з Харкова. Але це зруйнує справжність саморобного фестивалю. Він має лишиться нішевою подією із наївною сумішшю народного мистецтва, атмосфери районних культурних заходів та часом дійсно гарної поезії. Ті крихти мистецтва, які тут трапляються, мусять сформувати естетичні смаки мешканців села, котрі щороку приходять на Циганський горб.  А з часом, можливо, фестиваль імені Квітки Цісик стане впізнаваним брендом села Ліски.