Аргентинський художник-мураліст українського походження Хорхе Помар, який працює під псевдонімом Amor, приїхав на місяць до України. Він взяв участь у фестивалі ґрафіті Black Circle Festival, що проходив у занедбаному таборі відпочинку в селищі Буштино на Закарпатті. І перш ніж поїхати до Кам’янця-Подільського, де малюватиме в рамках фестивалю вуличного мистецтва Respublica Fest, упродовж п’яти днів працював у Івано-Франківську. До міста його запросила організація «Тепле місто» в рамках ініціативи арт-резиденцій.
Хорхе Амор працював у країнах Південної Америки, а також у Франції, Швейцарії, Швеції, Чехії та Польщі. Це перший приїзд художника до України, тож він планує відвідати рідне селище свого діда – Голованівськ Кіровоградської області, звідки той у віці двох років виїхав з родиною до Аргентини.
Одна з найвідоміших робіт Хорхе Амора – автомат кольорів французького прапора, що його він намалював у Парижі у 2014 році. Під зображенням зброї на чорному тлі – вісімка з дев’ятьма нулями і напис «Виробництво озброєнь у Франції». Інша «цифрова» робота Амора – «$1.800.000.000.000». «У світі один мільярд вісімсот тисяч мільйонів доларів щорічно інвестується у виробництво зброї», – читаємо під фотографією муралу на Flickr-акаунті художника. У роботах Амора – комбінації прапорів, невинні тварини зі зброєю в лапах, але також абстрактні рослинні композиції на фасадах житлових будинків. Його івано-франківську роботу вже назвали «політичною піцою».
Мурал «Виробництво озброєнь у Франції», Париж, 2014
– Хорхе, Твій прадід походив з України. У родині зберігаються якісь українські традиції, чи хтось ще знає українську мову?
– Ні. Бо мій дід був євреєм, він народився в Голованевську на Поділлі. А моя бабуся – з Вільнюса. Тобто, частина родини походила з єврейської традиції, але вони не були релігійними. Мама навіть одружилася з моїм батьком-католиком. Але й він також не є релігійним. Батько вивчає ісламську філософію. Йому не йдеться про релігію, швидше – про духовність. Так що в моїй сім’ю дуже змішані культури. Мене так само цікавить кожна культура й релігія, що існує у світі. Я люблю мандрувати і надихатися ними. Але не сповідую жодної релігії. Я аргентинець, але не вірю в паспорти чи кордони.
– В них можна не вірити, але всі ми знаємо й відчуваємо на собі їхнє існування.
– Так, звісно. Але всі ми люди, ми маємо пару очей, їмо й випорожнюємося, говоримо, відчуваємо страх та інші емоції. І паспорт не визначає нічого з цього. Мої роботи в публічному просторі якраз про це – про те, що людина має бути відкритою до світу.
– Коли я дивилася на фотографії Твоїх муралів, викладені в мережі, то помітила, що десь до 2014 року роботи були більш абстрактні. Протягом останніх двох років – стиль зовсім інший. Це чіткі форми й чисті кольори, і дуже відвертий меседж. Розкажи про цю еволюцію.
– Дійсно, раніше я малював на вулиці більше для задоволення, особливо не замислюючись. Це були абстракції, я йшов за своїми відчуттями й натхненням, імпровізував. І раптом зрозумів, що, малюючи в публічному просторі, маєш велику відповідальність. Я думав про сучасну ситуацію у світі, про спосіб мислення людей. Ми живемо в ХХІ столітті, у 2015 році, а навколо стільки безглуздих воєн! Так я почав працювати з темою воєнного бізнесу. Тому що, врешті-решт, війна – це бізнес малої групи людей з великими інтересами. У ньому задіяно багато грошей.
Моя мета – не маніфестувати щось чи звинувачувати, а просто обігрувати цю тему у такий невинний спосіб, змішуючи дитячу грайливість і барвисті світи, пов’язані з дитинством, із цією більш серйозною і темною темою.
– Ти кажеш про відповідальність і водночас про дитячу гру. Вони пов’язані?
– Діти сприймають гру дуже відповідально. Коли діти грають, вони це роблять насправжки, повністю віддаються цьому. Є багато радості і гарних емоцій, але водночас для дітей гра – це серйозно. Вони є відповідальними у грі, тому що вірять у гру та в роль, яку в певний момент грають. Ставитися до гри несерйозно можуть дорослі.
– Як би Ти описав свій стиль словами?
– Барвистий, невинний, абстрактний, дитячий, іронічний, геометричний.
Мурал Амора в Буенос-Айресі, 2011
– Як ця наївність поєднується із зацікавленнями містикою й Середньовіччям? Мені доводилося читати в одному з інтерв’ю про Твій інтерес до середньовічних щитів, наприклад.
– Два роки тому я брав участь у книжковому проекті «Магія і містика», для якого зібрали 25 художників з Аргентини, Чилі, США, Німеччини. Я тоді працював із чимось, більш пов’язаним з космосом та ієрогліфікою. Але, може, зацікавлення цими темами вже не побачиш в моїх останніх роботах. Я постійно змінююся: одного дня я брудний, а наступного – чистий. Сьогодні я малюю букви, а наступного – числа чи символи, або інфографіку, або автомати, або прапори. Мені подобається змінюватися. Може, мінливість – це репрезентація мого стилю.
Мурал «Війни, приховані за красою прапорів», Париж, 2014
– На Твоїх муралах – комбінації зброї і національних прапорів різних держав. Мені, зокрема, згадується паризька робота з автоматом кольору прапору Франції. Якою є реакція на такі зображення?
– Дуже позитивна. У процесі моєї роботи люди не бачать чіткого повідомлення. Вони сприймають мою роботу як щось дуже гарне й приємне для ока. Кольори, форми, прапори, тварини – все це невинне й гарне. Але якщо людина проводить перед зображенням понад хвилину, розуміє, що за ним є повідомлення. Багато хто підходить до мене зі словами: це прекрасно, я розумію, що ти хочеш сказати, і дуже це поважаю.
Коли я малював великий автомат з французьким прапором на чорному тлі, люди просто дивилися й не розуміли, що я роблю. Коли я закінчив, люди побачили цифри і зрозуміли, до чого я веду. І їм сподобалося. Один чоловік, щоправда, сказав: «Це негарно». – «Чому?» – Запитав я. – «Тому що французи гарні люди». Я не заперечую, але, може французька держава не є такою ж гарною, як її громадяни. Вона має свої інтереси. Я не маю на меті висловлювати неповагу до рішень французького уряду. Але мені важливо працювати з цими темами, і нагадати людям, чим займається держава.
Мурал «Виробництво озброєнь у Франції», Париж, 2014
– А що б Ти намалював у Росії, якби трапилася можливість?
– Мені ще не доводилося бувати у Росії, хоча я б дуже хотів. Я б не малював такого, як в Парижі. Це надто очевидно, а мені подобається змушувати людей замислитися.
– Чому ж тоді така очевидна річ у Парижі?
– Справа в контексті. Люди проходять повз ту стіну дуже швидко, особливо не замислюються. Швидкість життя їм цього не дозволяє. Вони не мають одної хвилини, щоб стати, вдихнути і подумати про картину. Тому зміст мав бути доволі очевидним.
– Ти очікуєш якихось змін в людях, які дивляться на Твої роботи?
– Ні, я не очікую змін.
– Свої роботи виконуєш переважно нелегально чи це замовлення?
– Я маю багато замовлень, але є роботи, які роблю нелегально. Я би сказав, наполовину.
– Тобто, вдається заробляти на життя замовленнями?
– Так, я отримую замовлення від бізнесу й від держави. В Аргентині багато людей полюбляють розмальовані фасади будинків. Я цим займаюся. В таких випадках переважно малюю рослини. Рослини – це гарно для ока. Але звісно, малювання в публічному просторі завжди залежить від контексту. Що ти малюєш, хто бачитиме твою роботи – звісно, окрім пабліків в інтернеті.
– Від якого бізнесу Ти б ніколи не взяв замовлення?
– Виробників сигарет, політичних партій, можливо, алкоголю. Хоча ні, алкоголь не настільки поганий. Я ще думаю про виробників зброї. Я би намалював щось для них, але з прихованим змістом (усміхається).
Мурал «Виробництво озброєнь у Франції», Париж, 2014
– Для Тебе достатньо бачити свої роботи на міських стінах, чи важливо, щоб вони були в каталогах, галереях?
– Це одне й те саме. Робота може бути в місті, на полотні, на відео – це все одно моя робота. Мені подобається публічний простір, тому що тут, малюючи, я задіюю все тіло. Я також дуже люблю книжки. Готую книжку про свою мандрівку і роботи в Україні, про людей, яких зустрів. Це буде така інді-публікація невеликим накладом.
– Що Ти малюєш в Івано-Франківську?
– Це діаграми, графіки (показує на стіну – С.О.). Нагадує статистику, інфографіку. З одного боку, ці форми і контрастні кольори добре працюють у просторі міста. Їх можна інтерпретувати по-різному. Ви можете сказати, що це Packman, ця гра з ’80-‘90-х. Або піца. Синій для мене репрезентує про-українські сили, а червоний – проросійські. Але тільки для мене. Може, це годинник: сьома година. Місяць. Сонце. Планета. Хоча ця робота більш стосується політичного, я намагаюся спонукати людей замислитися.
На другому боці стіни буде щось на кшталт діаграми з червоним і блакитним. Для мене блакитний означає щось мирне, а червоний – більш жорстоке. Але, фактично, це просто діаграми, і вони не презентують реальність. Вони не говорять про війни чи соціальну справедливість.
Мене обходить те, що відбувається у світі. І я радий, що можу додати своє висловлювання. Малювання в публічному просторі – це вже щось.
Мурал «Всі системи під одним сонцем», Уругвай, 2015
ФОТО: https://www.flickr.com/photos/amorazo/
26.08.2015