Слово, яке колись означало доброчесну поведінку, перетворилося на модифікатор загального призначення
Оногди я знову зіткнувся з терміном «моральна мужність» і до мене дійшло, що я вже сотні разів бачив його у текстах, але так і не зрозумів, що він означає. Ендрю Наполітано, аналітик «Фокс Ньюс» і колишній суддя з Нью-Джерсі, написав у своїй авторській колонці, що Конґрес має оголосити імпічмент Президенту Обамі за зловживання владою. Але, мовляв, для того, щоб це зробити, йому має вистачити «моральної мужності, праведного гніву і відданості верховенству закону», а Конґрес, мовляв, не має жодної з цих рис.
Я не надто впевнений, чому тут не досить було б, власне кажучи, звичайної «мужності» — адже зрозуміло, що ті, котрі не хочуть імпічменту Обами, не є автоматично аморальними, але, можливо, певні типи мужності несуть у собі моральну складову, тимчасом як інші — ні.
Але якщо почати задумуватися і звертати увагу, то можна помітити додаток-модифікатор «моральний» у таких контекстах, в яких вони, здавалося б, бути не мали би. Інколи це виправдано. Так, наприклад, термін «моральний еквівалент» важко замінити чимось адекватним. Так само, як і «моральний імператив» або «моральна розбещеність». Можна також говорити про «моральну ясність», якщо Вам йдеться про подолання невизначеності у питаннях, що можна називати моральним, а що неморальним.
«Моральна ясність», однак, не спрацьовує, стосована до банальності. Читаємо, наприклад, Вальтера Айзексона в одному з попередніх номерів журналу Time, де він пише про те, що базою для постпрезидентської кар'єри Президента «мала б стати проста, натхненна моральною ясністю і патріотичним духом, мета — що кожна дитина у цій країні заслуговує на свій шанс у житті». Важко не запідозрити, що пану Айзексону треба було вжити сильний термін, щоби підсилити слабку думку.
Колись слово «мораль» означало правильність чи неправильність ухваленого рішення щодо якоїсь дії; деколи це означало доброчесну поведінку. А тепер цей термін виступає у ролі підсилювача загального призначення, який застосовують, щоб надати висловлюванням атмосфери значущості та важливості, бо інакше вони не зворушують. Ви б і не подумали, що слова «обурення» чи «боягузтво» надто потребують допомоги, але тепер їм треба прикметника «моральний», щоб хоч чимось вирізнятися.
Так, приміром, Мішель Обама називає «моральним беззаконням» те, що так багато бездомних ветеранів. Ну, може, воно і так, але чим це відрізняється від простого «беззаконня»? Чи може «моральний» тут виступає синонімом до «жахливий»? Колумніст Леонард Піттс щедро поливає свої тексти підливкою зі словосполучення «моральне боягузтво». У кожній третій чи четвертій його колонці з'являється цей вираз як синонім до чогось поганого. «Мовчання, що до нього вони закликають, не є золотим, — написав він от нещодавно про заклики консерваторів припинити істерику з приводу расових питань. — Навпаки, це отрута, це моральне боягузтво».
«Моральне банкрутство» чи «моральний банкрут» мають вже багато років, але їх значення далі є розмитим. Цей термін є улюбленим в міжнародної лівиці — може, тому, що ним можна окреслити як «аморальність» (традиційно застосовують щодо індивідів) більш імперсональні речі: міжнародні корпорацій, народи, політики, капіталізм.
Крім того, цей термін дає можливість уникати вживання різкішого і майже релігійного слова «аморальність». Засудження «аморальності американської зовнішньої політики» якось ріже вухо; набагато краще вжити інтелектуальніше для вуха «моральне банкрутство американської зовнішньої політики».
Саме по собі слово «банкрутство» також означає, що сьогоднішній моральний банкрут колись раніше був морально «платоспроможним», але ті, хто вживає цей вираз, здається, у це абсолютно не вірять. Засуджуючи «моральне банкрутство капіталізму», вони хочуть знищити капіталізм, а не реформувати його чи повернутися до моральнішої стадії його розвитку.
Наскільки я можу сказати, слово «моральний» не мало успішної кар'єри як позитивний модифікатор. Англійський літературний критик Ф.Р. Лівіс у своїй впливовій книжці «Велика Традиція» (1948) використовував термін «моральна серйозність» — для вирізнення великих письменників (Джорджа Еліота, Генрі Джеймса, Джозефа Конрада) серед блискучих, але менших (Чарльз Діккенс, Ентоні Троллоп), однак термін посипався під час ретельного розгляду.
Едмунд Берке у своїх «Роздумах про Французьку революцію» (1790) писав про «моральне уявлення», термін, усиновлений для різних потреб декількома американськими критиками, переважно Лайонелом Тріллінґом і, от нещодавно, Девідом Бромвічем. Уривок, в якому вжито цю фразу у «Роздумах…» є, безумовно, прекрасним і незабутнім звинуваченням радикального революційного духа: «Усі надмірні ідеї, витягнені з шафи моральних уявлень, що оволоділи серцем і сприйнялись розумом як необхідність, щоб приховати недоліки нашої оголеної дрижачої натури… треба знищувати як сміховинні, абсурдні й застарілі». Але я все ж поняття не маю, що Берке хотів цим сказати…
За таких ніби релятивістських часів, як наш, ми дуже горді з себе від того, що посилаємося на моральність. Немає страшнішої безодні, якщо це не моральна безодня, і не чиняться великі колізії, якщо це не моральні колізії. Ми маємо моральні невдачі, моральні рани і моральний дефіцит. Певно, все-таки, вартувало би пильніше приглянутися до того, що ж таке, на нашу думку, «моральність» — і чи це взагалі щось для нас означає. Крім високопарного модифікатора.
Barton Swaim
The Moral of This Story Is Getting Worn Out
The Wall Street Journal Europe, 15.08.2014
Зреферував РомкоБомко
03.09.2014