Перше, що робить донецький в Києві вранці – телефонує до рідного міста. Там залишилася тета. Їй 68 років, виїжджати вона не збирається: «Будь що буде!» Відсутність води та електрики переносить стоїчно. «Як ти, цьоцю?» – «Нормально! Нині стріляли осторонь, ми навіть поспали трохи! ». Вона ще намагається заспокоїти мене, не хоче, щоб я нервував, говорить бадьорим тоном. Яких зусиль їй коштує цей тон, я собі можу уявити.
Зрештою, тета завжди була не зі слабаків ....
Але хоч, ні. День донецького в Києві зачинається все-таки не з цього. Пробудившись з першими променями сонця, він лапає першу думку. Думка завжди одна і та ж: «Вдома зараз стріляють». Донецький пам'ятає, що учасники АТО з обох сторін обожнюють розминатися вдосвіда. Він не так давно покинув Донецьк – в самому кінці червня. Там вже стріляли на всю силу. Але, ясно, не так, як тепер. Донецькому, котрий виїхав до початку активної фази АТО, стидно вихвалятися своїм бойовим досвідом. Практично нема досвіду – хоча були безсонні ночі під звуки канонади, літаючі над будинком штурмовики і бувало, хата ходуном ходила від мінометних залпів, що бухали в кілометрі від помешкання. Місця, яке він звик вважати найбезпечнішим.
Тепер всього цього нема. Донецький живе в спокійному київському мікрорайоні, і якщо за вікном лунає різкий ляск, розуміє: він має не артилерійську, а автомобільну ґенезу. І літаки на знижені його не страшать: це ж не Су, а Ту. Не все добре і в Києві. Гарячої води в кранах немає і не буде як мінімум до 15 жовтня – чесні київська влада вже це пообіцяла. Містом котиться божевільна хвиля фальшивих мінувань, денервуюча мешканців столиці та її гостей. Але ж мінування таки фальшиві, а вода – хоч і холодна але ж є. В Донецьку все навпаки. Снаряди справжні, води немає ...
Донецький в Києві намагається вести себе спокійно. Йому нема чого нариватися. Він дорожить тим, що є. Поруч дитина – заради неї він і покинув місто, кращого за яке, безумовно, на Землі нема. І навіть коли закінчиться війна – все одно це місто залишиться для нього найкращим. А поки, в Києві, донецький є обережним. Він начувся про те, що проти його земляків тут налаштовані зле, відмовляються здавати житло, вважають дармоїдами, звинувачують у тому, що в тихий Київ вони принесли шум і хамство. Сам донецький з таким ставленням не стикався – кияни, які знали про його походження, ставилися нейтрально, якщо не співчутливо («Угу, вам не позаздриш!"). Ціни на житло, звичайно, космічні, але це вже трошечки інше питання, правда?
Київ – прекрасне місто, тут є чим себе зайняти. Це мирне місто, де щебечуть пташки і діти, де в кафе бумкає хаус, а в супермаркетах життєрадісно повідомляють про чергові акції. Донецький цінує гостинність цього міста. Але він засинає і прокидається з думкою про Донецьк.