Перше, що робить донецький в Києві вранці – телефонує до рідного міста. Там залишилася тета. Їй 68 років, виїжджати вона не збирається: «Будь що буде!» Відсутність води та електрики переносить стоїчно. «Як ти, цьоцю?» – «Нормально! Нині стріляли осторонь, ми навіть поспали трохи! ». Вона ще намагається заспокоїти мене, не хоче, щоб я нервував, говорить бадьорим тоном. Яких зусиль їй коштує цей тон, я собі можу уявити.