Маленька брехня породжує велику недовіру

«Істина не є власністю, право на яку дається одному і забирається в іншого; обов'язок говорити правду не робить ніякої різниці між тими, щодо яких треба його виконувати, і тими, щодо яких можна і не виконувати; навпаки, це безумовний обов'язок, який має силу у вcіх відношеннях»

(Іммануїл Кант „Про уявне право брехати з людинолюбства“)

Декілька років тому я написав кілька наукових і публіцистичних статей про людські втрати Вермахту під час бойових дій проти радянських партизанів в окупованій Україні. Навіть подумати не міг тоді, що знову повернуся до теми обліку втраченої «живої сили», але критикувати доведеться не партизанські звіти про знищеного супротивника та власні втрати, а реляції керівництва «антитерористичної операції» та прес-центру РНБО незалежної України.

У суспільстві щораз більше зростає недовіра до повідомлень Міністерства оборони України про втрати українських військових у зоні АТО та сепаратистів «ДНР» і «ЛНР». Військове керівництво подає цифри, які видаються сумнівними.

Нещодавно з Донбасу повернувся товариш. Поцікавившись у нього цим питанням, отримав відповідь: «Володю, збільшуй цифри про наші втрати, подані військовим керівництвом, удвічі, а сепаратистів навпаки – зменшуй на стільки ж».

Олії до вогню підливають інтерв’ю військових про погане побутове забезпечення й оснащення, протестні акції жінок і матерів мобілізованих у зону АТО з вимогами надати воякам належне озброєння та професійних командирів, терміново допомогти бригадам, що тижнями залишаються в оточенні, обстрілювані з «Градів». У сучасних умовах такі речі приховати практично неможливо, адже кожен солдат, маючи мобільник, може зателефонувати додому та розповісти про свої справи. Тобто, коли прес-служби АТО чи РНБО, щодня звітуючи про хід воєнних дій, розповідають про величезні втрати бойовиків і мінімальні – українських військових, рідні зазвичай дізнаються від солдатів протилежну інформацію. Додайте до того бомбардування анонімними SMS-есками і картинки російських медіа – Так в українському суспільстві починає циркулювати суміш правдивих розповідей про події на Сході та відвертої брехні, «вкинутої» з боку ворога. Все це додає гнітючого драматизму до і так непростої ситуації в країні. Перші результати ми вже маємо – проблеми з «третьою хвилею мобілізації».

Чудово розумію, в який ситуації перебуває керівництво ЗСУ, адже українська армія за останні роки практично знищена, більшість техніки порізана на металобрухт і продана командирами частин, військові у своїй більшості – непрофесійні. Все починають майже з нуля – та ще й в умовах війни. Але, якщо на нас впали такі випробовування, то ми маємо починати їх подолання не з брехні. Інакше повернемося, по суті, до часів правління Януковича.

Під час Другої світової війни радянські партизани регулярно надсилали до Українського штабу партизанського руху звіти про проведену на окупованій території роботу, в яких правди було обмаль. У питанні власних втрат і втрат ворога вони абсолютно ідентичні нинішнім звітам РНБО й АТО. Людям, обізнаним із військовою справою, складно зрозуміти, як непрофесійні вояки («народні месники») Сидора Ковпака чи Олександра Сабурова могли тисячами знищувати професійних солдатів гітлерівської армії, які перед тим завоювали ледь не всю Європу. Саме так виглядає ситуація у партизанських звітах. Наприклад, у серпні 1943 року С.Ковпак надіслав до Центрального комітету КП(б)У звіт про те, що під час рейду на Західну Україну його загін провів 20 боїв, 11 разів виходив із оточення і втратив у боях із німцями 200 бійців, у свою чергу, знищивши понад 5 тисяч гітлерівців. І це попри те, що у складі партизанських загонів було багато людей, які навіть не вміли зброю в руках тримати, а не те, що влучно стріляти. На цю проблему партизанського руху вказував 1943 року в листі на ім’я Хрущова уповноважений ЦК КП(б)У. Партизанський командир О.Сабуров в аналогічному звіті 1942 року повідомляв, що під час рейду з Брянських лісів на Житомирщину партизани знищили 1698 німецьких солдатів. Втрати партизан: 35 загиблих, 85 поранених.

Приблизно така ж ситуація складається нині з повідомленнями Міноборони з зони АТО. У більшість із них мені як історику важко повірити. А люди з військовою освітою взагалі намагаються їх не слухати, аби не нервуватися. Важко повірити не тому, що я не патріот і не вірю в героїзм і мужність власного народу. Просто не вкладається в голові, як молоді хлопці, що ще вчора ходили поруч і були мобілізовані, за кілька тижнів навчились сотнями вбивати озброєних до зубів професійних головорізів із Росії. Причому під час навчань вони на полігонах стріляли лише кілька разів, про що не раз повідомляли ЗМІ. Пригадую, коли мій шваґро служив в одній із частин Новоград-Волинського, а сестра щотижня возила йому харчі й одяг, він постійно скаржився їй на те, як рідко доводилося стріляти з БМП, стрільцем-наводчиком яким він був. Потім, уже перебуваючи в зоні АТО, Сашко розповідав, як у бою під Рубіжним 21 червня довелося, маючи цей мінімальний досвід, виручати своїх із оточення. Військовий 51-ї артилерійської бригади Ігор під час розмови зауважив: «Ми на стрільбах у Рівному 5-6 разів стрільнули з гармати, потім – до двох десятків на полігоні в Миколаєві, і нас відправили під «Гради» сепаратистів до пункту пропуску «Ізварине». Хлопці наші – не боягузи, ні. Просто нам приходиться воювати з москалями, які пройшли не одну війну, а ми навіть елементарних навиків не маємо. Нас там відстрілювали, як зайців на полюванні».

А тепер звернімося до офіційних звітів із зони АТО, які щодня чуємо від речників різних відомств. 3 червня прес-секретар антитерористичної операції Владислав Селезньов повідомив, що українські війська знищили за день 300 бойовиків. 13 червня він говорить про 150 вбитих терористів у прикордонних з Росією районах та поблизу міста Сніжного Луганської області. 1 липня уже речник РНБО Андрій Лисенко заявив, що в результаті авіаударів на Донбасі загинули приблизно 800-1000 бандитів «ДНР» і «ЛНР». Через 10 днів авіація знову знищує 1000 бойовиків. 29 липня речник РНБО повідомив, що за добу українські військові відправили на той світ 100 бандитів і ще 50 – наступної доби. Таким чином, виходить, що лише за 6 днів ЗСУ ліквідували на Донбасі 2,4 тисячі сепаратистів. Розмах вражає, а якщо врахувати, що від початку проведення АТО загинули 568 українських військових (без МВС і добровольчих батальйонів), понад 2 тисячі – поранені (такі офіційні цифри озвучив 11 серпня А.Лисенко; нині вони вже застарілі), то виходить, що українські хлопці без належного озброєння та досвіду б’ють професійних російських найманців, як куріпок.

Дуже хотілося б у це вірити, але здоровий глузд не сприймає озвучені цифри як реальність. Бо сучасну війну здебільшого виграють ті, у кого краще оснащення, військове обладнання та техніка, тобто є бронежилети, славнозвісні тепловівізори, безпілотники, «Гради». У XXI столітті на війні в рукопашну ходять украй рідко. Тут багато залежить від розвідки, яка виявляє місця дислокації супротивника, а потім його знищують артилерійським вогнем. Щодня ми чуємо повідомлення про збиті російські безпілотники над зоною АТО. А скільки їх не збитих? Всі вони працюють на терористів – виявляють позиції українських військових, які потім обстрілює «Град». У нас із цим проблеми. Бойовики, зі слів українських військових, мають вдосталь тепловізорів. Цей пристрій військові характеризують коротко – за 800 метрів вночі може відрізнити людину від кабана. Для українських військових – це раритет. Українських бійці мають на озброєнні автомати радянських часів – тоді, як сепаратисти – суперсучасні АК-100 та АК-200. Про бронежилети годі говорити. Немаловажний факт – військові ЗСУ мобілізовані не з Донбасу, відповідно не знають місцевості, та й місцеве населення переважно підтримує «сепарів».

Тому видається дивними повідомлення керівництва АТО про кількість знищеного супротивника. Можливо, вони думають, що українці досі сприймають сучасну війну за радянськими кінофільмами, де солдати кілька разів на день ходили в атаку та рукопашну?  

Переконаний, що наші силові відомства мають цифри для широкого загалу, які подають їхні речники, і для внутрішнього користування. На жаль, так було, є, і буде. Перші виглядають райдужними, проте викликають сумніви та нерозуміння фахівців, другі – справжні та у рази більші.

Мабуть, нам не варто починати будувати нову країну знову за радянським зразком, де брехлива пропаганда була понад усе. Бо навіть маленька брехня породжує велику недовіру.