Інтеграція європейських цінностей в українське суспільство відбувається не настільки жваво, як би того хотілося. Але дещо все ж передається чи то проникає з західної культури у побут та свідомість українців. Розвиток велоруху – одна із тих звичок цивілізованої Європи, правильних, корисних, екологічних, ергономічних та статусних. До того ж, здоровий спосіб життя і збереження довкілля в тренді уже кілька років. Велосипед повною мірою поєднує всі сучасні тенденції, додаючи пікантності, адреналіну, трішки екстриму, ейфорії, змінюючи розмірений, попсовий ритм пересування в громадському транспорті на щось діаметрально протилежне, динамічне й нетривіальне.
В Івано-Франківську уже кілька років поспіль активна молодь пропагує й розвиває велорух. Основними перевагами і можливостями такого розвитку саме тут, називають компактність міста, рельєф, відсутність перехресних шляхів. Велопаради, змагання, велоквести, екскурсії на «залізних конях» стали невід’ємним атрибутом міста, і щоразу збирають дедалі більше учасників, а кількість велосипедистів зростає в геометричній прогресії.
Тепле вело-місто
Середовище «Тепле місто» функціонує в Івано-Франківську уже декілька років поспіль. Учасники цієї прогресивної спільноти прагнуть зробити місто привабливішим та цікавішим для туристів й жителів, в тому числі за допомогою розвитку велосипедного руху. Згідно свого бачення вони встановили певну планку, цифру у відсотках, скільки жителів міста мають змінити спосіб життя й придбати «залізних коней». Цифра амбітна. За їхніми прогнозами 41% івано-франківців мають через 10 років пересісти на велосипеди. Для прикладу, в Амстердамі нині 37% велосипедистів.
Аргументи наводять вагомі. Перше, на чому акцентують увагу – компактність Івано-Франківська. Приблизні відстані в місті до п’яти кілометрів, пішки пересуватися задалеко, а на автомобілі – не раціонально, особливо при зростанні ціни на паливно-мастильні матеріали та запчастини. Наступне – рельєф. Підйомів та спусків тут майже немає, отже пересуватися велосипедом доволі зручно. До того ж, вулиці в місті доволі широкі, тому легко буде викроїти частину шляху під велодоріжки.
Для впровадження велоруху розробили й чотири стратегічні напрямки розвитку: зручність, безпека, ставлення, рекреація. Якщо детальніше зупинитися на кожному із напрямків, то зручність передбачає щільну мережу велошляхів, яка поєднує всі варіанти маршрутів, а також встановлення паркостійок всюди, де це потрібно, і доступність центральної частини міста. А от коли говорити про безпеку, то це: дороги без ям та вибоїн, безпечні з’їзди, зменшення тенденції крадіжок велосипедів, зміна відношення зі сторони водіїв транспортних засобів, зокрема й міських маршрутних автобусів.
Зміна відношення до велосипедистів перегукується зі ставленням і культурою поведінки. В суспільстві має домінувати думка, що велосипед є «поважним» транспортним засобом, а не «автом для бідних», яке купують через те, що не вистачило грошей на чотириколісне. Культура веложиття в місті має змінитися як з погляду автомобілістів, так і перехожих. Хоча, щоб змінити цю константу, варто відмежувати велосипедистів від потоку автомобілів на дорогах та у пішохідних зонах. Тож висновок напрошується однозначний – велодоріжки, те необхідне, про що стільки говорять, вкрай потрібні для безпеки не лише людей, які пересуваються на двоколісному транспорті. І останнє, на чому наголошують активісти теплого середовища – рекреація та відпочинок. Для цього планують впровадити «зелені» маршрути, а відпочинкові зони та водойми поєднати з велодоріжками.
Велопаради
Дієві способи популяризувати велорух – паради, екскурсії, квести, змагання, велодні. В місті побутує невпинна тенденція до зростання таких заходів, до того ж, вони збирають щоразу більшу кількість прихильників. Приміром, кожної неділі червня в місті відбувалися нічні велоекскурсії. Маршрути обирали щоразу інші. Заходи нараховували сотні учасників, адже подивитися нічне місто на велосипеді, до того ж, послухати невідомі подробиці, було доволі цікаво.
Найкрасивішим та найестетичнішим (хто б сумнівався) виявився велопарад дівчат. Цього року він відбувається уже вчетверте. Необхідним атрибутом заходу став віночок, який учасниці обирали за власним бажанням. Крім того, вимогою організаторів була сукня чи спідниця, спортивне вбрання не допускалося, адже акцент такого параду – саме на жіночності.
«Велопарад мав бути всеукраїнським, проте через обставини, що нині відбуваються в країні, кожне місто проводило його окремо, – коментує організатор жіночого велопараду Катерина Чередніченко. – Минулого року основною вимогою до учасників були сукні в горошок. Нині це віночок, адже це жіночно, крім того, спокон віків його носили українки. Тож саме він мав стати символом, що об’єднає дівчат».
Як розповідає організатор, з кожним роком до заходу приєднуються все більше дівчат. Пригадує, що під час першого заходу заледве було тридцять учасниць, далі ця кількість зростала, тож четвертий велопарад нараховував близько ста. «З кожним роком все більше дівчат користується велосипедами, а за допомогою таких заходів, як велопаради, ми хочемо показати, наскільки це може бути красиво, – розповідає Катерина Чередніченко. – Наразі місто не зовсім пристосоване до пересування на велосипедах, відсутність велодоріжок створює певний дискомфорт для пересування. Але є багато ініціатив для розвитку такого руху, проектів для реалізації та впровадження заходів по створенню комфортних умов для велосипедистів. Тому з часом Івано-Франківськ стане по-справжньому велосипедним містом».
Труднощі та перешкоди
Як зауважує Катерина Чередніченко, сьогодні велосипедистам на дорогах Івано-Франківська буває доволі важко пересуватися. Більшість водіїв не сприймає такі транспортні засоби як повноцінних учасників дорожнього руху, створюють перешкоди, не поступаються дорогою, підрізають. Про відсутність велодоріжок, з’їздів з бордюрів та погані дороги, вже говорилося.
Ще одна проблема, з якою стикаються власники залізних коней – крадіжки велосипедів. Майже щодня у соцмережах публікуються фотографії велосипедів, які викрали майже з-під носа власника. З настанням сонячних, погожих днів, коли на вулицях міста таких транспортних засобів стає більше, настає пора й для зловмисників. Продавець спеціалізованого магазину «Веломафія» Ігор Грудзевич зауважує, що крадіжки двоколісних транспортних засобів – це бізнес. Їх викрадають в одному регіоні чи місті, далі завозять в інше і там реалізують під маскою завезених з-за кордону вживаних роверів. Як наголошує продавець, від крадіжки велосипед захистити практично неможливо. За його словами, навіть найнадійніший замок можна зламати, проте це потребує часу та більших зусиль. Ігор Грудзевич наголошує на тому, що крадіжки велосипедів зменшаться лише тоді, коли зміниться ментальність українців і вони стануть цивілізованішими.
Віктор Загреба, координатор проекту «Тепле вело-місто», пропонує боротися з крадіями велосипедів всіма доступними в межах закону методами. «Є певні ініціативи, спрямовані на боротьбу з такими видами злочинності, - коментує координатор. – Одна з них – налагодження співпраці з міліцією, наголошення на тому, що варто більше звертати увагу на крадіжки велосипедів і докладати зусиль для боротьби з цим. Інший метод, до якого прийшов цілий світ – купувати надійні замки. В такому випадку ризик не вартує затрачених зусиль. Закономірність така, що злочинці не крадуть те, що важче вкрасти, обираючи легше. Тому між двома велосипедами скоріше оберуть той, який вкрасти простіше. Крім того, в місті мали б бути встановлені камери спостереження, щоби можна було ідентифікувати та знайти особу, яка здійснює крадіжки». Оптимальний замок, як рекомендує координатор, має коштувати 10% від вартості велосипеда. Якщо велосипед дорогий, доцільно витратити більшу суму, щоб вберегти його і зменшити ризик крадіжки.
Готових рішень для розв’язання всіх проблем немає, продовжує Віктор Загреба. Тому прихильники вело-транспорту мають об’єднуватися, консолідувати засилля для того, щоби зробити місто комфортнішим, безпечнішим, культурнішим, здоровішим. Врешті-решт, щоби досягти бажаної цифри й пересадити майже половину населення міста на велосипеди.
