Цінності Заходу

Якщо ми визнаємо, що майбутнє належить новаторам, то на сьогоднішній день дві третини патентів, які реєструються у світі – а це фото майбутньої економіки, – походять із Заходу

Ми насолоджуємося західними цінностями, вихваляємо їх, проклинаємо і протиставляємо їх азіатським цінностям, але не надто зважуємося давати їм визначення. Без знання того, про що ми говоримо, згода чи розбіжності щодо цих цінностей будуть ще більшими. Виявилося, що FAES (Fundación para el Análisis y los Estudios Sociales), аналітичний центр, очолюваний Хосе Марія Аснаром, який збирається в Ґвадаррамі, що біля Мадриду, поставив переді мною виклик наповнити змістом ці славнозвісні та невловимі цінності. Кілька тижнів покрутивши розумом, я так і не дійшов  до остаточного результату, а тільки до гіпотези: мені здається, що в порівнянні з іншими баченнями світу, з якими я стрічався в інших великих цивілізаціях, наша вирізняється унікальним характером, який досить важко віднайти в інших місцях, як от здатністю до критики і самокритики.

Гадаю, що критичний дух пояснює, як Захід перетворився на історичний центр інновацій та прогресу. Як пояснював британський філософ Карл Поппер, наука прогресує передусім на Заході тому, що будь-яка наукова гіпотеза негайно піддається гострій критиці, яка її або підкріплює, або заміщає більш переконливою гіпотезою. Натомість в царині ісламу чи конфуціанства у всіх просять, або вимагають, прийняти початкову модель, що вважається довершеною, яка походить  з Корану для мусульман чи має протоісторичне походження для конфуціанців. У цих двох випадках Золотий вік знаходиться в минулому, тоді як на Заході золота епоха належить до майбутнього. Ці великі, занадто великі, принципи обійдуться тут без історичних деталей та протиріч, оскільки я гадаю, що вони є основними тенденціями.

Якщо ми визнаємо, що ця західна своєрідність є більш чи менш обґрунтованою, можемо ідентифікувати її витоки в двох емблематичних джерелах: Біблії та грецькій трагедії. У Книзі Йова читач бачить суперечку – немислиму у будь-якій іншій релігії – між Йовом, простим смертним, та його Богом. Оскільки Бог насилає на нього покарання, які він вважає безпричинними, Йов протестує і критикує Бога. Врешті Бог поступається і відновлює благополуччя Йова, але водночас стверджує, що як Бог він не повинен виправдовуватися.  А Йов йому відповідає: «Я скоряюся», але – хоча і робить це – за ним останнє слово; нагадаймо, що Бог, після цього останнього обману критикою, вже ніколи більше не з’явиться в подальших за Біблією книгах. Тому прив’язаність до юдейської, а згодом християнської теології, призводить до розмов про все, включно з тим, що апріорі є проявом вищих сил. Якщо Єрусалим є основним джерелом західних цінностей, то Афіни є другим, чи супутнім. Нагадаємо тут лише – у намаганні спростити – конфлікт між Антігоною і Креонтом, її сувереном. Антігона (йдеться про поховання її брата) протистоїть монаршій владі в ім’я вищих законів, які – на її думку – є сильнішими короля. Таким чином політична влада ніколи не буде абсолютною, що перетворює Антігону на предтечу усіх борців за демократію та людські права.

Йов та Антігона заклали західне мислення, та чи не посіяли вони одночасно певний безлад? Доведена до крайності критика влади, критика Бога та короля мусила Захід тривалий час коливатися між анархією та деспотизмом. Рівновагу було відновлено в епоху Просвітництва шляхом запровадження правової держави, такого собі синтезу соціального порядку та критичної життєвої сили. З цього зародився розквіт Заходу, спочатку теологічний, філософський та політичний, який згодом перетворився на науковий, технічний та економічний прогрес – усе це часто було хаотичне, але невпинне.

Мені заперечать, згадавши про «занепад Заходу» – пісня, така сама стара, як і власне Захід, –  і чудесний підйом азіатських цінностей, які в довгостроковій перспективі узвичаяться, оскільки фундаментально базуються на деспотизмі. Та цей історичний песимізм, властивий Заходові, який є формою самокритики, спростовується фактами. Якщо ми визнаємо, що майбутнє належить новаторам, то на сьогоднішній день дві третини патентів, які реєструються у світі – а це фото майбутньої економіки, – походять із Заходу, Сполучених Штатів та Європейської Унії. Якщо ми додамо до них Японію, яка частково поділяє західні цінності, і навіть Південну Корею, то 80% патентів є західними, а решта належать Китаєві та Індії.

І наостанок: чи не є цінності, які ми означили як західні, тому що вона зародилися на Заході, попросту універсальними? Слід брати до уваги приклад Лю Сяобо, ув’язненого китайського демократичного лідера, який заявляє про себе як про прибічника західної філософії Просвітництва; він вважає її універсальною, хоча залишається цілковитим китайцем. Якщо Лю Сяобо, сидячи у своїй в’язниці, має рацію, то вже не треба говорити про західні цінності, а слід вважати, що критичний дух є універсальним, але дозволеним більшою чи меншою мірою. Доведено, що всюди, де політичний, релігійний чи етнічний гніт ослаблює критичний дух, необхідно сприяти прогресу суспільств. Оскільки західники певним чином звільнилися першими, їм слід залишатися вільними, критичними, самокритичними і вірними самим собі, а також підтримувати в інших місцях усіх тих, хто поділяють те саме жадання свободи.   

Guy Sorman
Los valores de Occidente
ABC, 06.07.2014
Зреферувала Галина Грабовська