Випробування сценою

Аби назватись сучасним драматургом, не достатньо писати репліки в стовпчик і, як казав гіперпрагматичний  Джон Карлін, «підтримувати температуру тіла десь в межах тридцяти шести градусів». Нова драма — це ризик, якому зазвичай немає місця у збалансовано-протертому репертуарі українських театрів. Глядач, котрий хоче ознайомитись із сучасною драматургією, має доволі мало шансів.

Проте, у Львові є потужний міжнародний фестиваль сучасної драматургії Драма.UA та акції сценічного читання сучасної драми, ініційовані ентузіазмом молодих драматургів. Театрали відносно нещодавно почали працювати із новим жанром, котрий дає можливість за мінімальних затрат часу і коштів випробувати п’єсу на сцені. Читка – це сценічний crash test драматичного твору. Це випробування сценою, акторами, режисером і глядачем. Як повноцінний жанр виникла ще у ХХ столітті, у розвої руху «молодих  розгніваних людей» і називається «new writing» або «new drama». В Україні читка набирає все більшої популярності в альтернативних театральних структурах, адже не потребує значних матеріальних затрат. У період зубожіння українського театру такий формат стає оптимальним вирішенням проблеми, і дає можливість швидко пізнати та випробувати нову драматургію.

Художній керівник Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Володимир Кучинський зініціював проект «Театр сучасного драматурга» за підтримки програми і3 Фонду Ріната Ахметова. Мотивація керівника театру була проста: дати шанс молодій українській драматургії презентувати себе на сцені та на певний період часу стати явищем стаціонарним. Проект полягав у створенні сценічних читань для шести п’єс: «Диплом» та «Свиняча печінка» Сашка Брами, «12 ніч» КЛІМа, «Євангеліє від Пилата» Юрія Яремка, «Баба Пріся» та «Слава Героям» Павла Ар’є. Після кожного показу було організовано обговорення, котре модерувала завліт театру Любов Ільницька. На модерування документальної п’єси про систему освіти «Диплом» Сашка Брами було запрошено соціолога Вікторію Бринзу. Впродовж трьох місяців кожна п’єса була презентована глядачам тричі. Періодичність (від тижня до місяця часу) давала можливість драматургам опрацювати зауваження і критику, отриману на обговореннях, і скорегувати драматичний матеріал або засоби його втілення, що було б менш реальним, якби читки з’являлись спорадично.

Стартував проект першого квітня сценічним читанням п’єси Сашка Брами «Свиняча печінка». У основу закладено сюжет із життя радянського солдата-строковика (Ярослав Федорчук) та люблячої матері (Лідія Данильчук). Цікаво, що впродовж усієї читки їхні погляди жодного разу не зустрічаються, вони відсторонені, проте їхня взаємозалежність відображається у пластиці та жестах акторів: тіло сина сковане, жести уривчасті та несміливі, він втратив свій футляр, втратив опіку, якою огортала його мати. Жести Лідії Данильчук випромінюють турботу, актриса турботливо витирає стіл, на якому колись готувала їжу для своєї дитини. Задум драматурга шокує глядачів. Жорстокість, від якої постійно потерпає хлопець у війську та гине на війні в Афганістані, набуває причинно-наслідкового характеру, адже спровокована вживанням м’яса, яке дбайливо готувала його мати. Ідея написання твору, як пояснює драматург, виникла із тези про взаємозв’язок існування скотобійні та війни. «Вбивство» головного героя здійснюється матір’ю під акомпанемент ревіння свині та проекцію відеоряду скотобійні і кадрів воєнної агресії. Обговорення тривало набагато довше від читки, публіка була розірвана між захопленням та обуренням, звучали заклики до вегетаріанства, дехто із глядачів категорично відмовлявся сприйняти бачення драматурга. Але одне було зрозуміло точно: провокація спрацювала стовідсотково. Трактування проблеми людської жорстокості подолало байдужість глядачів своєю сміливістю, натуралістичними прийомами, що межували з естетикою театру Арто.

Читання п’єси «Євангеліє від Пилата» виявилось дебютом для автора Юрія Яремка, який вперше звернувся до жанру читки. Надзвичайно поетичний текст, що зачаровував мелодикою та несподіваними метафоричними образами, ввів мене у своєрідний естетичний транс. Події останніх годин перед вироком Ісуса Христа транслювались через емоційні переживання Пилата (Андрій Козак), котрий у фіналі розуміє, ким є Ісус. Усвідомлення його Богом приходить до Пилата після виснажливих роздумів, майстерно описаних драматургом у глибокому зануренні в образ. Провідником Пилата до цього усвідомлення є дружина Клелія (Мирослава Рачинська), яка моделює образ Ісуса як учителя бездоганної любові. Сцена розмови Пилата з Клелією переповнена хвилями блаженства кохання, найбільш емоційно наповненими. Бог є любов, істина, що піднімає поетичний твір на тонку вершину досконалості.

Читка матеріалу «...п’єса Шекспіра “12 ніч”, зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра» КЛІМа постала перед глядачами як повноцінна вистава. Лише білий екран, на який було проектовано слова п’єси, нагадував нам про жанр читки. Та обставина, що актори дивились на текст над глядачами, наштовхнула на асоціацію, ніби актори читають текст безпосередньо з глядачів. Надзвичайно жива і органічна мова п’єси КЛІМа дозволила усвідомити це дійство як трансформацію думок і переживань глядачів. Фраза «Все як у поганій п’єсі або в житті», що лейтмотивом звучала у виставі, зачіпала якісь невидимі струни і повністю занурювала мене у дійство. Здається, прийом «театру у театрі», за принципом якого вибудувана п’єса, прозвучав болісно тонко саме для театралів. П’єса дозволяє нам побачити життя театру «далекої від Англії країни», впізнати буремну долю сучасного українського театру, віз якого тріщить по швах, втікаючи від снігової заметілі. Матеріал п’єси дозволив режисеру Євгену Худзику створити унікальну виставу, за своєю природою ймовірно наближену до тих, які були зіграні у часи Шекспіра в «Глобусі». Здійснилась моя мрія, і я щиро бажаю всім нам побачити цей твір у репертуарі Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.

Проблематика п’єси «Слава Героям» Павла Ар’є стосується ворожнечі ветеранів Другої Світової Війни, поділених в Україні на два табори: ті, що воювали на боці Радянської Армії, і ті, що боролись за повне визволення України з лабет обох режимів. Сценічне вирішення простору вражає глибиною розуміння проблеми. Обидва ветерани лежать на одному ліжку в лікарняній палаті і на смертному одрі продовжують протистояння. У фінальному обговоренні всього проекту Юрій Яремко влучно зауважив: «Це Україна, котра на ліжку бореться сама з собою». Обговорення читки було пронизане проблемою військової агресії Росії на сході України, розпочатої на підґрунті непорозуміння між самими українцями.

П’єса «Баба Пріся» Павла Ар’є висвітлила не проговорену досі проблему життя людей в зоні Чорнобильської катастрофи. Персонажі, що межують з реальністю та міфом, занурили нас у постапокаліптичний світ, а обговорення дозволило об’ємно розглянути явище «зони» як такої. Варто відзначити вирішення простору художником Володимиром Стецьковичем, котрий створив ландшафт, подібний до зруйнованих енергоблоків, і це підсилювало атмосферу життя в руїні.

Читка документальної п’єси Сашка Брами про систему освіти «Диплом» стала виверженням гострих проблем освіти в Україні і провокацією до спротиву. Над читкою працювали студенти акторського курсу (керівник Олег Стефан). Ця обставина максимізувала ефект документального театру. Колосальний об’єм матеріалу, який був зібраний драматургом за допомогою інтерв’ю з випускниками та абітурієнтами ВНЗ, був зведений до випускного вечора як спільного знаменника. Антагоністичний конфлікт героя із системою надав п’єсі екзистенційного характеру, що здався глядачам глухим кутом. Обговорення, за авторським задумом, стало другою дією документальної вистави, де глядач обурювався відсутністю «рецепту щастя» і був змушений починати пошук відповіді. Це нове явище соціального театру, де глядачі намагаються знайти відповідь на питання, задані виставою. Завдяки соціологу Вікторії Бринзі обговорення набуло конструктивності і зосереджувало увагу на соціальних проблемах, порушених у творі.

«Театр сучасного драматурга» став лабораторією нової драми та нової можливості її реалізації – читки. Під час майстер-класу Володимира Кучинського учасники вчилися розуміти текст як структуру, чітко вибудувану на досягнення певної мети. Варто усвідомлювати важливість читки як можливості пізнати текст, розглянути його як систему координат, як об’єм і простір конфлікту. Лаконізм засобів виразності вже робить її очікуваною подією для театральних гурманів. Натомість дешевизна втілення, на жаль, буде однією з найбільших переваг цього жанру для українських митців. Хоч водночас це буде і доказом пріоритетності концепту над матеріальними можливостями театру. Особливості формату та ескізний характер жанру читки дозволяють випробувати текст на сценічність, а коротка тривалість процесу підготовки (так званий «швидкий театр») даватиме змогу локальним проблемам бути почутими і проговореними на піку своєї актуальності.