Більшість невдоволених партій кажуть повернутися до національних держав. Це смішно!
З Іваном Крастевим розмовляє Адам Leszczyński
– Який комунікат вислали виборці європейським елітам, голосуючи за ультраправі партії?
– Що є встеклі і розгублені. У багатьох країнах на це накладається величезне відчуття нестабільності і невпевненості. Не йдеться навіть про те, що люди є "за" чи "проти" Євросоюзу, а про те, що їм набагато важче уявити собі, як Євросоюз виглядатиме за десять років.
Опитування кажуть, що понад 60% європейців побоюється, що їх діти матимуть гірше життя, аніж вони. Більшість вважає, що їх голос не має жодного значення. І ці люді сигналізували, як сильно є нещасними – голосуючи на партії з-поза європейської політики.
У Західній Європі в дебатах домінує нехіть щодо іммігрантів. Імміграція більш за щось інше пояснює успіхи Марін Лє Пен чи Партії Незалежності Об'єднаного Королівства [UKІP].
У Середній та Східній Європі нема великої заробітчанської імміграції, але там люди теж не розуміють рішень європейської влади. Не знають, чому були прийняті, і не вважають, що це було в їх інтересах.
– Не хочуть Євросоюзу?
– Щодо Євросоюзу люди парадоксально вважають, що голосування за радикальні партії має нижчу вартість. У моїй країні, Болгарії, люди говорять "Проголосуємо за цих ідіотів, щоб показати політикам, як дуже маємо їх доста". Однак чуються безпечно, бо знають, що Євросоюз не дозволить жодні радикальні експерименти. В цьому сенсі його існування полегшує голосування на радикалів. В країнах Півдня, погрузлих в кризі, невдоволення проявилося в голосуванні на лівицю і ультралівицю. У Франції і на Півночі – на правицю і ультраправицю. На цій мапі є один великий виняток: Німеччина. Вона виглядає як Європа 10-20 років тому. Має стабільні партії центру і слабких радикалів. Країна найбільшого успіху в Європі дуже відрізняється від інших.
– Приводом незадоволення є економіка? Безробіття і стагнація?
– Економіка – але не таким чином, як це звикло пояснюють. Якщо подивитесь на клієнтуру ультраправиці, то вона не відрізняється з точки зору доходів чи статусу від виборців інших партій. Коли порозмовляти з цими людьми, то виявляється, що не економіка, а загроза їх культурі є для них важливим. Тому імміграція є такою великою проблемою для багатьох людей в Європі.
Нехіть до іммігрантів у Великобританії є дуже сильною. Але сильним є також і почуття відрубності – в цьому сенсі Британія є островом. Британці часто думають, що стаючи елементом ЄС, вони втратили частину острівної ідентичності. Тому UKІP ставить питання: "Хто має вирішувати"?
Більшість крайніх партій є популістськими. Кажуть: "Це люди повинні вирішувати, 400 мільйонами європейців не вдасться правити, треба повернутися до національних держав". Це відчуття є сильним у Великобританії. Подібно і у Франції Лє Пенів: "Францією не мають правити ззовні". Там існує дуже сильна потреба спільноти.
– Це політична поразка Європи, яка сприймається як чужа і зовнішня?
– Ця суперечливість була присутня в європейському проекті з початку. Мав бути союзом не тільки громадян – але також і держав. Ця подвійна ідентичність не перешкоджала, коли тривало економічне зростання і добробут. Проблема з'явилася тоді, коли люди перестали погоджуватися з рішеннями політиків. Проблема прозорості. Сьогодні чим більш Брюссель переконує про свою транспарентність, тим більш непрозорим він сприймається. Довіра і недовіра щодо Євросоюзу мають, однак, різні джерела в різних країнах. Напр. Німеччина довіряє Євросоюзу настільки, наскільки довіряють власному уряду. Бо вірять, що їх ряд має вплив на Євросоюз.
Зате в таких країнах як Італія чи Болгарія люди довіряють Брюсселю, бо взагалі не мають довір'я до своєї національної еліти. Болгари говорять: "Не знаємо, ким є ці люди у Брюсселі, але не можуть бути більшими шахраями від наших політиків. Ми хочемо, щоб їх контролювали". Ці відмінності спричиняють що не варто читати результати євровиборів так, як відчитаємо результати національних виборів.
Є такий жарт. Три фацети – німець, француз і швейцарець – дискутують, звідки беруться діти. Німець каже: "Падають з неба, і їх знаходять під дверима". Француз: "Походять із спальні". А швейцарець "Не узагальнюймо, в кожному кантоні є інакше". Європейці мають відчуття дефіциту безпеки і є встеклими. Але це є різним в кожному кантоні.
– Сигнал в Брюсселі відібрано?
– Колишній прем'єр Росії Віктор Черномирдін колись сказав: "Хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди". Так поводяться еліти не тільки в Росії, а всюди. Тому думаю, що європейські еліти відчули зміну настроїв, але не знають, як себе повести. А також серед них не має згоди щодо того, наскільки глибокими є зміни в настроях. Багато вірять, що з поверненням економічного зростання ситуація унормується. А я думаю, що ми маємо справу з чимось новим. Раніше з кожної кризи Євросоюз виходив сильнішим; відповіддю була більша інтеграція. Тепер так не буде. Еліти у Великобританії і Франції одержали ясну вказівку: інтеграція пішла задалеко. Буде менше однієї Європи, і більш різних Європ.
ЄС підвів. Проблема в тому, що більшість невдоволених – я маю на увазі політичні партії – не мають жодної альтернативи. Говорять виборцям, що ми можемо повернутися до національних держав і оголосити, що "від сьогодні ми знову живемо в XIX віці". Це смішно! Більшість Європи становлять малі і середні країни. Самостійно вони будуть зовсім неконкурентоспроможними в глобальній економіці. Це дуже важливо, що останнє голосування вислало сильний сигнал Європі.
– Ви є оптимістом щодо майбутнього ЄС?
– Євросоюз через кризу переповзе. Для мене є важливим чи ці вибори є кінцем хвилі невдоволення, чи лише її початком. Я думаю, що люди на Заході часто визнають Євросоюз за щось дане і очевидне. Ми, зі Сходу, не маємо цієї перспективи. Ми знаємо, що світ є крихким. Для багатьох болгар в 1987 р. падіння комунізму був так само неймовірним як нині падіння Євросоюзу. Ми не знаємо, чи він має потенціал, щоб самонаправитись. Це виявиться лише з часом. І від цього залежить його майбутнє.
Іван Крастев – болгарський політолог
Iwan Krastew
Mniej Europy, więcej Europ
Gazeta Wyborcza, 30.05.2014
Переклад О.Д.