Матура.

Кажуть, що батько здає вдруге матуру зі своїм сином. Я стараюся всіма силами і без найменшого успіху стримувати мого Данка від інтенсивного обкування "на бляшку" предметів так, щоб аж стіни і стеля кімнати зарисувалися, і мальовило з них облітало. Об мої вуха оббиваються такі терміни з механіки, елєктрики, оптики, які за моїх матуральних часів були великою невідомою. Бо, вельмишановний пане мій ровеснику! Чи Ви знаєте, що це за мара стерно висоти чи бокове, шунт, спаляк, підіймальна сила, реостат, середоспальний рушій, промені ґамма, альфа і бета? Як ні, впишіть мерщій свого сина до природничого ліцею і певно познайомитеся з такими термінами і з цілою плеядою інших з нашої доби.

Щодо самого висліду матури мого сина, який ніяк не вдався у свого рідного батька, я радий, але скажіть, що він з тою матурою нині буде робити? За моїх часів відкривався перед нами за "ослячим містком" широкий світ. Не треба було ніяких принизливих "хожденій по мукам", ніяких вступних іспитів з ґеніяльними питаннями, а можна було вписатися без найменших труднощів на якийнебудь факультет будьякої вищої школи і можна було бути певним, що по чотирьох-пятьох роках студій, що не коштували ані "ґрейцара", вже в 23. роки кождий ставав на ноги. Такого "молодого чоловіка" приймали на просторі "всіх країв репрезентованих у Державній Раді" чи на "пішого" консультанта в суді, чи на ц. к. гімназійного суплєнта або концептового практиканта у всіх можливих галузях державної адміністрації, а як хто не хотів, щоб батько його судженої — міський радний, власник кількох камяниць і член поважного цеху різників — сказав, глянувши на фільософічний індекс "Меґай батяр, пукім добри", тоді міг ставати будьяким паном "вільної професії". А нині? Щойно з матурою сина починаються для батька такі клопоти, яких не було повних 17 років!

Не менше цікавиться тою матурою моя мала Оленка. Коли ще Данко "писав", вона зараз по повороті зі своєї школи, на відгук кожного дзвінка, бігла до дверей і першим її питанням було, чи тема була трудна, чи "свобідна", чи він може не "заштемпився" і не боявся. При столі присувала йому та мала тарілки зі стравами, заохочувала їсти, а потім сама скоро збирала посудину і просила брата почекати з "кузнею", аж зробить на столі порядок. Як скоро у дівчат проявляється материнсько-опікунчий інстинкт!

А тимчасом мені ледви раз вдалося вивести мого матуранта до Стрийського парку. Аж треба було вдарити у поезію: що готові на той час відцвисти чудові маґнолії коло памятника Кілінського, фіялки і синій барвінок від Стрийської вулиці, що вже серед кущів розцвитого бозу дзвенять соловейкові пісні і ось-ось обсипляться свічники каштанів на Кадетській. Мусів я сказати, що трицятьпять років тому не вдержала би мене в такому часі в хаті навіть така певність, що мене "зіллють" з пятьох предметів. Пішов вкінці зі мною, але не на довго та лише раз усміхнувся на завагу львівських батярчуків на повиставовій площі, що порожні крісла городових ресторанів "танцюють як холєра" при джезбендовій музиці. Тоді я почав свому синові оповідати, як то було "во время оно".

Починалося від довгих нарад в cпpaві спільної фотоґрафії. Де і з ким? Вибір yпaв на того, на кого впасти мусів, а саме на "придворного" фотоґрафа Геннера на Академічній. Потім прийшли ріжні застереження щодо поодиноких "бельфрів". Листа тих проскрибованих тягом змінялася, як квітнева погода. Коли один бельфер впакував у клясі кілька двійок, то ми рішали одноголосно, що такого ворога людства не будемо просити до фотоґрафії. Але потім авра мінялася і як ще той сам бельфер пустив кілька добрих дотепів, тоді проскрибований діставав амнестію. Сама фотоґрафія була для мене памятна тим, що це я перед нею, перший раз в мому житті дав собі зголити "на сухо" кілька волосків, які десь там почали показуватися на моїй бороді, мов свіжа трава з початком березня. "Ти Данку рішуче мусиш стяти собі свою гиру і свої бакенбарди. Не роби мамі і мені сорому, виглядаєш як мурин зі середущої Африки і вже отець Директор звертає тобі на це увагу!" Але мій Данко ще довший час тримався своєї фризури і аж мамі вдалося випхати його до фризієра. Фризієрський челядник мав саме тоді флюксію або щось зімпровізував, але факт, що один шубертівський бакенбард мого сина лишився цілий. Однак Данко фільозоф і впевнив мене, що ніяка дівчина крім Оленки не цікавиться ані ним, ані вислідом його матури. Він хвилюється тільки тоді, коли почує в радіо, що "Україна" дала зремісуватися "Гасмонеєю" а потім з "Еркаесом" та з "Короною".

Коли наше табльо було готове, тоді перед виставовим вікном вдивлялися в нас неодні сині чи карі очі семинаристок від Стшалковської, з Сакраменток або з дівочого інституту при вулиці Сави. Табльо було пристойне, як взагалі збірні фотоґрафії з наших часів і без "челєди", бо коедукації тоді не було. Teпер таке табльо стараються пристосувати до роду ліцеїв. Тут якісь хмародери (нічим камениця Йойни Шпрехера на Академічній) і ніби то елєктричні портові двигуни та люксторпеда, що жене попід міст, там знову якісь клясичні "сліпі каноніри" з підписами (щоб не було помилки щодо особи) а в середині така квадриґа, якої не втяв би навіть артист, що реклямував свого часу на мурі при вул. Ягайлонській фільму "Африканський Сціпіон". На тлі табльо мого Данка, посмарованого такої сорти лякером, яким того року малювали львівські паркани, якийсь славний оператор, що зродиться колись з його ліцею, витинає, здається, якийсь прищ якомусь кандидатові на комфортову трумну від Харісу. Цю нещасну жертву природничого факультету освічують якісь гейби ґазові рури, що емітують світла операційних рефлєкторів. Такого макабричного табльо я не хотів би мати у своїй спальні...

По фотоґрафії ми збирали фонд для переведення письменної матури і на злучені з нею конечні видатки, при чому найважнішою позицію були кошти ліфту на матуральні задачі, який ішов через кльоачні рури з партеру на другий поверх, бо очевидно праця, звязана з дотичною інсталяцією, не була дуже приємна. Безпосередньо перед виходом з дому на ту частину матури, ми старалися довести до вершка доцільности випаковування нашої білизни і наших мундурів різними книжками, брошурами, прозайкерами та "шахрайками". Найтяжче було сховати при собі словники. В найближчій околиці нашої ґімназії урядували від рана ріжні специ-математики з недалекої техніки та клясичні фільольоґи, ґерманісти і польоністи. Коло будинку крутилися члени звязкових частин, які пильно уважали на отверті вікна будинку, звідки міг випасти кожної хвилини камінчик з обвиненою докола нього дорогоцінною темою. Ми самі матуристи з гарно звиненими аркушами білого паперу збиралися в Єзуїтськім городі і зазнайомлювалися з останнім станом технічної підготови, заїдаючи ріжні лакоминки, що їx нам приготовили наші мамуні на довгих пять годин гарячої праці.

Потім з тими паперами ми обходили гусаком кльомби і лавки, робили око до панночок, що ішли до своїх "буд" і з захопленням дивилися на нас та наші паперові трубки. Ориґінальні були ті трубки абітурієнтів академічної ґімназії: синя бібула і жовта обгортка. Про їx естетичну форму дбав уже Купфершмід і Сокільський Базар з Руської вулиці. Трохи тряслися нам ноги при вході до ґімназії і благально вдивлялися наші очі на симпатичного Зевеса з Отріколі, який прикрашував голь нашої буди. Ми просили його, щоб він сам і його мудра доня Мінерва осінили наші бідні голови та помогли нам перекласти добре твори, де їx оспівували. Та олімпійські боги мали подбати, щоб у штанах хочби одного з нас найшовся автор, якого ми мали перекласти з польського на його рідну мову. Щo було пізніше, це вже наша урядова тайна, яку я мушу зберігати так само, як колишній державний урядовець, що "допомагає" законам.

По письменній матурі ми сильно трималися старої правди, яку мому Данкові і його товаришам сказав симпатичний його опікун кляси, що як хто досі чого не вивчив, то не втне того в останніх днях, і тому ми залишили всяку "кузню", а поволі комплєтували цивільну ґардеробу, якої головною частиною була елєґантна палиця. Не замикали своїх варстатів лише товариші жиди, які раз-у-раз запевняли нас, що ввесь матеріял переглянули "тільки" один раз і то за скоро.

Надійшов речинець устної матури. "Со трепетом" ми засідали за зелене сукно, маючи перед собою делєґата ц. к. Шкільної Ради краєвої д-pа Карла Петелєнца і всіх наших "бельфрів" як членів комісії. Спочатку наші відповіді бреніли, як ті мухи, і серця валили мов молоти. Потім ми освоїлися з цілим тим торжественним урядовим апаратом і якось воно йшло. Щодня ґімназія викидала одну-дві партії свіжо упечених "академиків" в обійми терпеливих родичів та інших членів родини, ріжних знайомих і побожних христіян, переважно жіночого полу. Ті останні ждали десь дальше на площі св. Юра, коло костела Марії Магдалини та в горішній частині Єзуїтського городу.

А як вже ми всі отрясли останки восьмилітнього ґімназійного пороху зі своїх сандалів, тоді ми йшли на спільну прощальну "бібу". Бенкети одних кляс відбувалися в готелі Жоржа, в Брістолю чи у Нафтули, інших кляс і ґімназій у Райха чи Померанця в Ринку, а навіть у якоїсь "цьоці" на Скарбківській. Одні добирали собі вибагливий стравопис, інші обмежувалися до "малої вепрової з капустою" або навіть до одного "раз на віделець" з муштардою та необмеженою кількістю ґратісових "кромок" хліба. По вечері мусіли ми всі обійти гусаком всякі каварні і головні вулиці та сквери середмістя. Коли симпатичні передвоєнні "полікери" вульґо "діди" старалися стемперувати нашу веселість, ми переконували їх, щоб дали нам святий спокій, бо прецінь і вони колись здавали матуру та були академіками. Потім гусак обходив кожного полікера і кланявся йому низенько, а він нам з усміхом відсалютовував. Кінних полікерів просили на чемно, щоб зволили забрати свої кобили, бо дальше кинемо вибухові жабки і халепа готова для цілої ц. к. Дирекції Поліції з паном гофратом на чолі. І це помагало.

А далі ми йшли на Високий Замок слухати серед розквітлих кущів ясмину соловейка та ждати на схід сонця. Десь коло третьої зранку почала виринати зі Знесінського моря зелені в цілій своїй красі рожевопальця Еос. Тоді ми востаннє всі разом скандували старого Гомера і довго, довго стояли в німому захопленні.

Вкінці, попри садівника, Чорні Вали та Скарбківською ми машерували з піснею ґаудевмус іґітур ювенес "думм" сумус до Театральної, де старий Атляс готовив для нас найперший тоді у Львові свіжо парений мелянж з кавою.

[Діло, 28.05.1939, ч. 120]