В Одесі міліція на вимогу проросійських демонстрантів випустила затриманих 2 травня за масові заворушення.
Повторюється донецький сценарій. Спочатку невелику групу штурмовиків забезпечують зброєю. Ця група йде на радикальні дії. Міліція не стріляє, бо намагається обійтися без крові. Стріляти не хочуть низи – вони не звикли стріляти в народ. І верхи – бо Росія погрожує покарати Україну по повній, якщо проллється кров «російськомовного населення». Під цим протекторатом Росії радикали диктують свої умови.
Спочатку вони домагаються визволення затриманих, яких, за влучним висловом Олександра Лукашенка, правильно розглядати як диверсантів. Міліція диверсантів відпускає – Київ усе одно нічого не зробить, а тут можна і постраждати у сутичці. А якщо їх одного разу відпустили – бойовикам тепер і Чорне море по коліна. Вони палять національні прапори. Вони штурмують управління міліції, де зброя. Після цього Росія може переправляти туди хоч сотні автоматів, хоч ПЗРК, хоч ракети «Сатана» – мовляв, це в управлінні СБУ захоплено.
Зі зброєю засилаються вишколені бійці, які складають ядро бойових загонів.
І розпалюють, розпалюють ненависть з телеекранів і в Інтернеті.
Так Україну ведуть або до громадянської війни, або до зникнення як держави. А слідом за Україною кого ще? Як у тій пісні – «Вижу реки и поля – это русское раздолье, это родина моя…». Список кандидатів на «возз’єднання» великий.
Обама, Меркель – і навіть Бжезинський – наївно сподівалися, що звір задовольниться Кримом. Потім – що вторгнення обмежиться Донбасом.
Усе, що робив Захід, було too little and too late, замало і запізно. А Білорусь – найбільш зацікавлена – взагалі обмежилася парою несміливих висловів. Але тиражує всю російську пропаганду.
Ситуацію може врятувати хіба що український Кромвель, український Пілсудський, який почне діяти за законами воєнного часу.
Не схоже, щоби Порошенко міг таким стати.
Якщо у Криму росіян було 58%, у Донбасі – 39%, то в Одесі їх лише 24%. Сценарій відділення так званої «Новоросії», тобто півдня України – це вінець нової філософії російської політичної еліти. Тепер де російська мова – там і Росія. Де живе російська меншина – там і Росія. Яка територія була у Російській імперії колись, туди Росія має право повернутися.
Більшість українців на Сході, в Одесі завмерли. Як і міліціонери. Бо не бачать шансів на перемогу, коли пре така армада, коли взялися за ножі. Вони родинною пам’яттю занадто добре пам’ятають 1918-й, жертовну смерть студентів під Крутами, а потім – Голодомор, 1937-й і Бабин Яр. Нації Східної Європи звикли, що у таких ситуаціях треба сховатись і перечекати, що це – єдиний шанс.
Лише поляки спромоглися зробити «диво на Віслі», ось вони й дивляться на світ інакше після цього.
Російські ЗМІ сьогодні страшно читати, страшно слухати. Вони підбурюють українців стріляти в своїх співвітчизників. Іде пропаганда ненависті. «Вбий правий сектор!». А хто такий правий сектор? А той, хто говорить українською, хто хоче, щоб Україна була незалежною. Скриньку Пандори відкрито.
Де зупиниться ця реваншистська хвиля? Хто її спинить?
Вони хочуть поставити на коліна Україну, яка мала зухвалість від них відділитися.
Як тут не пригадати містичний випадок у Римі, коли ворон напав на голубку, яку Папа випустив на знак молитви за мир в Україні.
Криваві події в Одесі 2 травня – це краплі у тій хвилі крові, якою певні політичні діячі готові – і навіть хотіли би – залити Східну та Центральну Європу та Кавказ. Переділ кордонів – це цунамі крові.
Лише диво на Дніпрі може зараз зупинити це цунамі.
З білоруської переклав Віталій Пономарьов
Андрэй Дынько
Пасля Адэсы Украіну ўратуе толькі ўкраінскі Пілсудскі
«Наша Ніва», 05.05.2014
05.05.2014