Російська душа породила стільки само німецького співчуття, наскільки сам Шиллер зворушив росіян
Російське вторгнення на територію західного сусіда викликало переляк у європейських столицях. В найближчих до царства Владіміра Путіна – приховану паніку. У більш віддалених – сильну тривогу. Уряди, економісти, великі бізнесмени й аналітики знають, що те, що зараз відбувається – хіба що з цього нічого не вийде, – може поставити хрест на відновленні європейської економіки. Окрім того, стало потрясінням упевнитися в крихкості нашої безпеки, наших економік, нашого миру й нашої свободи. Примха автократа насильно змінила кордони. Вторгнення може повторитися в іншому регіоні. І мало хто сумнівається у тому, що воно отримає таку саму кволу відповідь, як і попереднє. Та крім оголеності європейської системи оборони і браку віри у стримуючу силу Північноатлантичного альянсу, помітними є тривожні явища, які викликають здивування. Одним із них є брак солідарності та співпереживання європейців щодо відмови українців знову підкоритися Москві. Бо саме це було і є поставлене на карту. Багато хто сприйняли пропаганду Москви про те, що то був державний переворот. Судження, яке підтримується одностороннім рішенням Януковича втекти після підписання угоди в присутності європейських та російського посередників. Та брак емпатії також є вбивчим щодо союзників ЄУ і НАТО в Центральній Європі, які знову відчули себе в жахливій небезпеці, яка пробуджує примари поділів, загроз, окупації. Західні європейські країни, «країни кордонів» – давніх та природних, – не розуміють страхів «країн обріїв», кордони яких впродовж століть були вкрай нестабільними та мінливими. Повертаються страхи, які після падіння «залізної завіси» та СРСР здавалися похованими. Однією з найбільш вражаючих реакцій є те, що німецька громадськість стає на сторону Путіна. Навіть визнаючи те, що Москва порушила міжнародне право. Й у відкритій опозиції до думки свого уряду та парламенту. Там знову з’явився німець, здатний любити росіянина з такою самою силою, з якою уміє його ненавидіти і боятися. Мабуть, це «Розбійники» – чи може, «Дон Карлос», – драма, в якій Фрідріх Шиллер змушує говорити одного з персонажів, що «росіяни відзначаються такою ж, як ми, глибиною, у французів є форма, але не глибина». Російська душа породила стільки само німецького співчуття, наскільки сам Шиллер зворушив росіян. Росіян хотів знищити Гітлер – як слов’ян-недолюдей, але в німецькій колективній уяві завжди був присутній сентиментальний і шляхетний росіянин. І глибокий, як казав Шиллер.
Супроти поверховості та практицизму Західної Європи «країн кордонів». Річ у тім, що Німеччина знаходиться десь посередині і завжди мала розділену душу. Навіть територіально вона є частиною обох світів, на заході вона має чіткий кордон із Францією, який майже збігається з давнім римським лімесом. На сході її кордоном завжди був обрій, по якому впродовж тисячоліття розселялися її колоністи, доки він не закрився трагічно і остаточно 1945 року. Зусилля наділити німецьку націю непомильно західною ідентичністю відштовхується саме від цієї дати, це нульовий рік у сучасній німецькій історії – з Конрадом Аденауером і західними союзниками. Возз’єднання знову підтвердило ту якірну стоянку. Чи здавалося, що підтвердило. Однак за ці два десятиліття дещо змінилося. Привабливість режиму та авторитету Путіна? Втрата престижу США та Європейської Унії? Відновлення духу центральної наддержави? Якщо німецьку тугу манить Схід, Заходу слід непокоїтися.
Германн Терч, журналіст
Hermann Tertsch
Schiller en Crimea
АВС, 11.04.2014
Зреферувала Галина Грабовська