У «Хартії вільної людини», яку уклали учасники Ініціативної групи “Перше грудня”, немає нічого такого, щоб ви відкрили для себе нового і сказали: “Ух ти! Оце придумали!” Тоді виникає запитання – а навіщо вона?
Такі запитання мені ставлять іноді, пишуть листи, мовляв, а чому ви не організуєте яку-небудь партію?
На відміну від Євгена Олександровича Сверстюка, не можу сказати, що добре пам’ятаю 1960-ті роки, в сенсі зрілого усвідомлення, бо я значно молодший. Я трохи захопив кінець, коли вже все згорталося.
Те відчуття контролю, тиску, залякування, заманювання пригадую, адже все це було особливо виразно в 1970-х роках і пізніше. Однак я не погоджуся з тим, що нині ми в такій самій ситуації. Тоді збиралися тихенько в когось у квартирі, було невелике коло людей, яким можна було довіряти. Сьогодні ж ми можемо вільно збиратися в університетах. Тобто маємо цілком іншу ситуацію, тому що той монстр загинув, але в наших душах він іще залишив слід – 70 років радянської влади, а ще мали щастя жити в імперії багато років. Відбір було зроблено, і треба багато років, щоб генотип нації відновити в повній мірі.
Що ж може зробити ця хартія? Документ чесний, простий, і, здається, зрозумілий. Я вже якось висловлював думку, що, на жаль, спроби українського суспільства, починаючи з 1990-х років, створити проукраїнську партію, проукраїнський рух не увінчалися успіхом. Коли я аналізую ті процеси, які відбувалися при початках “Руху”, при Помаранчевій революції та наступних подіях, то принаймні одну з версій такого перебігу подій міг би озвучити. Вся проблема полягала в тому, що ми кожного разу хотіли, щоби прийшов хтось, якийсь розумний дядько, і розказав нам, куди йти. І ми тоді спокійно підемо за ним, будемо мужніми, робитимемо все, що треба.
Але приходило завжди декілька дядьків або тіток, і після того, як ми їм повірили, вони починали з’ясовувати стосунки – хто з них найрозумніший, хто з них може стати лідером. Тоді все розвалювалося. Тому що не було вибудовано горизонтальних зв’язків між нами, ми не знали, що робить один, що робить інший.
Ця Хартія і діяльність нашої групи великою мірою спрямована на те, щоби ми пізнали одне одного. Зрозумійте: таких негідників, які нині при владі, – менше, але вони об’єднані: твердою дисципліною, грошима, вчиненими злочинами. Натомість ми – роз’єднані, тому що в нас немає відчуття ліктя, немає відчуття, що по всій Україні таких людей, як ми самі, мільйони.
Саме тому ми почали такі зустрічі. Наприклад, у цьому ж складі ми їздили в Кам’янець-Подільський. Ми зрозуміли, що там люди борються, вони хочуть спілкуватися з іншими. Формати наших зустрічей можуть бути різні. Якщо завдяки таким зустрічам вдасться з’єднати людей не формально, а духовно, з відчуттям того, що ми можемо багато, це вже буде перший крок.
Мені вже впродовж багатьох років доводиться спілкуватися з молодими людьми, тому я є невиправним оптимістом. Я переконаний, що ви не захочете жити в тій казармі, в якій багатьом із мого покоління – кому менше, а кому більше – довелося жити. Адже ви хочете нормального життя, для вас не стоїть питання – йти в Європу чи не йти, ви всі вже живете в ній, і навіть дієте.
Сьогодні ситуація справді складна. Якщо ще раз повернутися до того порівняння, яке згадував Євген Сверстюк, що ми на кораблі, де п’яний капітан, а його команда некваліфікована, то все це правильно. Але в ті роки, коли пан Євген був у такій ситуації, як нинішні молоді люди, – то він був, образно кажучи, на безлюдному острові. Я добре пам’ятаю, як відбувалися тоді арешти Сверстюка, Чорновола, бо в той час був студентом. Погодьтеся, тоді не було змоги бодай оскаржити це. Якось я запитав у одного свого викладача: “А де зараз Сверстюк?” Він бідний перелякався, бо знав, що за правильну відповідь у нього можуть бути проблеми.
Нам дуже хотілось би, щоби ті ідеї, які в цій Хартії викладено, не спонукали вас до висновку, мовляв, вони там такого (!) напридумували! Нічого особливого ми не придумали. Лише є нагадування, що ви громадяни, українці, і тільки ви самі, об’єднавшись, можете змінити цю ситуацію. Нам це під силу, незважаючи на все, що робиться навколо.
20.02.2013