Іван ЮЗИЧ

Минулого місяця Торонто досягло свого 180-річчя. У місті відбулись непишні урочистості, на яких згадали цю дату.

 

 

Нині Торонто – понад 2,5-мільйонний мегаполіс. Він входить до числа економічно найпотужніших міст світу, а також до числа місць, найкомфортніших для проживання. Це місто університетів, рок- і кінофестивалів, хмародерів, хайвеїв, хайтеку...

 

Офіційно роковини міста відлічують від моменту прибрання сучасної назви – 6 березня 1834 року. Насправді ж історія його сягає глибших часів.

 

Як оповідає книга “The Toronto story” *, у 1810 році у поселенні Йорк, попередникові Торонто, “проживало 680 людей, налічувалось 107 будинків, 27 з яких – двоповерхові”. Тоді зграї вовків нерідко викрадали овець із дворів, а ведмеді, траплялось, нападали на коней посеред вулиць – розбитих, небрукованих.

 

 

Зараз місто ввічливе і законослухняне. На кожному кроці чути “Excuse me!” і “Sorry!”. Корупція загнана в такі рамки, що на побутовому рівні не відчувається.

 

А на світанку поселення у ньому діють авантюристи або й відверті бандити. Більші права мав той, у кого більший пістолет. Досягли правопорядку завдяки постійній, неухильній боротьбі.

 

Бере вона початок у 1796 році, коли в управі Йорку з’являється Пітер Рассел, “хто підкорявся всім правилам і вважав, що й інші повинні чинити так само”. Прийшовши до влади, він узявся впроваджувати суворі закони та слідкувати за їх дотриманням. І от 16 травня 1800 року в присутності всього населення сеттлменту було повішено першого злочинця. Провина його полягала в обмані на суму, меншу за долар.

 

У ході становлення Торонто пережив багато. Війну зі США у 1812-1814 роках (“завдяки якій люди Йорку вперше відчули себе одним цілим”). Великі пожежі, епідемії, кризи. А на кінець 1950-х припала “бульдозерна епоха”, коли знесли старе середмістя та забудували його сучасними висотними будівлями.

 

 

Трапилося тут і щось, що віддалено нагадувало “Майдан”. На початок 1830-х років основні ресурси (фінанси, земельні ділянки) контролювала місцева “Сім’я”, яку опікав призначенець зі столиці Великобританії. Невдоволення таким станом речей безупинно зростало. Мирні форми протесту (апеляції до Лондона) результату не давали, “Сім’я” ж реагувала репресивними заходами. Коли були сфальшовані позачергові вибори (масово голосували ті, хто не мав на то права; застосовували підкуп), не лишилось іншого виходу, як повстання.

 

Розпочалось воно на початку грудня 1837 року. Народ озброївся, хто чим мав. Вулиці міста перекрили барикади. Повсталим удалося взяти під свій контроль ряд кварталів міста.

 

Вирішальний бій відбувся 6 грудня на центральній вулиці Янґ. Урядові сили налічували близько тисячі багнетів і мали у своєму розпорядженні дві гармати, тоді як повстанці були легко озброєні.

 

Саме після застосування гармат бунтівників розсіяли. Частина вцілілих урятувалася втечею, частина потрапила в полон. Утримували їх у жахливих умовах. Декотрі померли, декого стратили.

 

Але вести справи по-старому виявилось неможливим. Повстання призвело до зміни системи правління та суттєвої демократизації. Надалі брутальних порушень на виборах і узурпації влади Торонто не знало.

 

 

Боротьба за правопорядок триває донині. За 12 років проживання в Торонто, я не чув про хабаря. Депутат, якого підтримував і який відпрацював у парламенті Канади три терміни, схоже, не став багатшим – скоріш, навпаки.

 

Понад двісті років тому “кількість таверн перевищувала кількість церков ушестеро”, “пиятика була улюбленим видом спорту мешканців”.

 

Нині торгівля спиртним зосереджена у мережі крамниць LCBO (Liquor Control Board of Ontario). На все Торонто таких магазинів – кількасот. На практиці, при велетенській площі міста віддаль між цими крамницями – кілька кілометрів **.

 

 

Обмеження на продаж спиртного за віком – 19 років. Дотримують їх суворо. За весь час не бачив розпивання алкоголю на вулиці. Випивати можна в барах, ресторанах, удома, у спеціально відгороджених секторах на масових заходах, але не в публічних місцях.

 

Спиртне дороге, щодня пити не розженешся, але про якісь форми самогоноваріння не чути.

 

Сигарети, до речі, також доступні з 19 років. Вони продаються у звичайних магазинах, але мають бути схованими в непрозорих сейфах – аби не привертати зайвої уваги.

 

Молоді люди (кому на вигляд десь до 30) при замовленні алкоголю чи тютюнових виробів показують ідентифікаційний документ, не чекаючи на вимогу.

 

Закони для курців рік у рік суворішають. Місць для паління практично нема, крім відкритого простору надворі. Будь-який навіс робить місце забороненим для куріння. Опору з боку любителів подиміти не помітно.

 

 

Багато всього цікавого є у Торонто, але кажуть, що найпрекрасніше тут – бібліотеки. Книги, відеокасети, СD, DVD пропонують десятками мов. Замовити їх, зокрема, он-лайн, можна у будь-якому з 98 відділень; так само – забрати. Зараз, у світлі нових тенденцій, проводять оцифрування книжок. У бібліотеках діють комп’ютерні зали, проходять виставки картин, презентації, лекції, всілякі курси тощо. Бюджет мережі бібліотек – майже 180 мільйонів доларів.

 

Охочий легко знайде у Торонто й ознаки “загниваючого Заходу”: повій, наркоманів, безхатьків, жебраків. А ще тут привільно членам ЛГТБ-спільноти. З 2003 року легалізовано одностатеві шлюби. Не дивина зустріти пару хлопців або дівчат, які чимчикують, узявшись за руки й обмінюються закоханими поглядами або й поцілунками. До цього швидко звикаєш і перестаєш звертати увагу.

 

Чи впливає воно на демографію? Не думаю, аби сильно. “Нетрадиціонали” складають крихітний відсоток суспільства. 

 

Проблема, через яку Канада щороку запрошує сотні тисяч іммігрантів, бачиться у низькій народжуваності серед “правильного”, особливо білого населення. Позбавлена звиклих уз жінка реалізує кар’єрні амбіції, насолоджується життям і не квапиться обтяжувати себе дітьми – байдуже, у шлюбі чи ні. Нині приблизно половину населення Торонто складають “visible minorities”, тобто небілошкірі.

 

 

Проживає у Торонто понад стотисячна українська діаспора. Значна частина її – політично активна. Через це столицю провінції Онтаріо можна назвати найбільшим українським містом поза межами України. За останні місяці проведено десятки акцій на підтримку Єврореволюції.

 

Завдяки діаспорі Україна надбала в Торонто немало друзів. Кабінет мера міста прикрашають українські сувеніри. На більш-менш масових заходах української громади з’являються міські, провінційні, федеральні можновладці.

 

Символічно, що з лідерів Великої Сімки першим навідав післяреволюційний Київ саме уродженець Торонто, прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер. І хоч коштів у його країні хронічно не вистачає (скажімо, на ті ж бібліотеки чи систему транспорту), поїхав не з порожніми руками.

 

Обрана Торонто лінія розвитку підтвердила свою правильність, свідченням чого є прагнення тисяч людей з усього світу потрапити сюди.

 

Історія міста – це постійні реформи, оперативна реакція на виклики сьогодення, часом ризикована дія на випередження. Чи можна в ній знайти щось повчальне для материкових українців?

 

Звісно, що так. Хоча канадці й українці дуже різні ментально. Перші звикли до рішучості, другі схильні чекати, поки проблеми самі розсмокчуться. Але Майдан укотре засвідчив, що здорові, спраглі змін сили в українському суспільстві наявні й чисельні.

 

 

P.S. Коли статтю було написано, українська діаспора Торонто провела акцію проти торгівлі російським алкоголем у мережі LCBO. Акція супроводжувалась виливанням ворожих напоїв у каналізацію.

 

 

 

* Mackay, Claire. The Toronto story, Annick Press, Toronto, 2002.

 

** З 1 квітня для експерименту запускають проект з продажу алкоголю в кіосках LCBO, розташованих у великих продуктових магазинах. Таких кіосків у 2014 році мають  відкрити 10 на все Торонто, але захід виглядає так революційно, що потрапляє на перші шпальти місцевих газет.

 

 

Світлини автора, а також www.photographyblogger.net, urbantoronto.ca, ksulkski.files.wordpress.com

 

04.04.2014